З 1841 до 1869 р. "загальна патологія" викладалась на кафедрі патологічної анатомії із загальною патологією (1841-1853 рр. - професором М.І.Козловим, 1854 р. - професором О.П.Вальтером - відомими анатомами, з жовтня 1854 р. по 1869 р. - відомим патологоанатомом та терапевтом професором Ю.І.Мацоном). Слід зауважити, що навіть у цей період, коли наукові дослідження на кафедрі здійснювались із використанням переважно морфологічних методів, професор О.П.Вальтер ще у 1842 р. уперше здійснив експеримент на піддослідний тварині (жабі) та отримав модель так званої нейропаралітичної артеріальної гіперемії шляхом перетину симпатичних волокон сидничного нерва.
У 1869 р. відповідно до університетського статуту 1863 р. засновано самостійну кафедру загальної патології, її першим завідувачем став професор Н.А.Хржонщевський - випусник Казанського університету, який у 1859 р. захистив дисертацію "О строєний надпочечньїх желез" на ступінь доктора медицини. Це була перша в Росії наукова робота з надниркових залоз, за яку її автор отримав другу золоту медаль (першу - за роботу "Об окостенении" - було присуджено ще під час навчання на другому курсі). Рукопис докторської дисертації Н.А.Хржонщевського як одна з реліквій, зберігається у бібліотеці кафедри патологічної фізіології.
До обрання на посаду завідувача кафедри загальної патології Н.А.Хржонщевський був уже досить відомим вченим. Передусім завдяки впровадженню при виконанні експериментальних наукових досліджень розробленого ним у 1865 р. метода фізіологічних ін'єкцій вітальних барвників (розчину карміну, зокрема). Цей метод прижиттєвого забарвлення тих чи інших органів, їхньої структури, лімфатичних та кровоносних судин дозволив самому авторові, а також його учням ще під час роботи в Харківському університеті на посаді завідувача кафедри гістології, ембріології та порівняльної анатомії (одночасно викладав і курс загальної патології), згодом у Київському університеті на кафедрі загальної патології вирішити багато питань не тільки в галузі гістології, але й фізіології та патології. Саме цьому методу і досягнутим за його допомогою науковим даним дав високу оцінку Р.Вірхов у своєму листі-рекомендації на адресу керівництва Київського університету при обранні професора Н.А.Хржонщевського на посаду завідувача кафедри загальної патології у 1869 р. На сучасному етапі розвитку медичних та біологічних наук одним з видатних досягнень є визначення ролі внутрішньоклітинного вмісту іонів кальцію за умов норми та патології за допомогою флюоресцентних барвників. Це є нічим іншим, як використанням методу Н.А.Хржонщевського на зламі XX-XXI століть. Н.А.Хржонщевський був деканом медичного факультету Київського університету (1870-1872), тривалий час президентом Київського товариства лікарів (організував при цьому товаристві першу в Києві безкоштовну лікарню); головою Комісії загальнодоступних народних читань. Ці перші в Росії читання на медичні теми для широких верств населення стали прообразом сучасного товариства "Знання". Із числа найбільш відомих учнів професора Н.А.Хржонщевсь-кого слід назвати професорів А.В.Леонтовича, Ф.І.Ломінського, П.І.Мо-розова, П.І.Ходіна, К.М.Сапежка, І.О.Сікорського, В.В.Підвисоцького, Н.С.Афанасьєва, К.Г.Трітшеля.
У 1887 р. у віці 50 років Н.А.Хржонщевський вимушений був піти у відставку. Останні майже 20 років життя (помер у 1906 р.) присвятив громадській, просвітницькій та лікарській діяльності.
У 1888 р. керівництво кафедрою загальної патології розпочав професор В.В.Підвисоцький - випускник медичного факультету Київського університету, який став засновником відомої в світі української наукової школи видатних патологів. Його безпосередніми учнями були академіки Д.К.Заболотний та О. О. Богомолець (у майбутньому президенти АН України), відомі професори І.Г.Савченко, Л.О.Тарасевич, С.М.Щастний, О.Ф.Маньківський, В.А.Таранухін, Р.Г.Статкевич та ін.
У постаті В.В.Підвисоцького, в його діяльності (науковій, організаційній, громадській) є багато чого вражаючого. Перш за все це виняткові здібності дослідника-експериментатора, невгамовний внутрішній потяг до пізнання нового в світі медицини, та насамперед в галузі патології. Достатньо згадати, що вже перша велика наукова робота В.В.Підвисоцького ("Новьге данньїе о тончайшем строєний поджелудочной железьі с истори-ческим очерком учення об анатомическом ее строєний", 1882) вийшла з друку ще під час навчання на медичному факультеті Київського університету. Цю роботу було виконано на кафедрі гістології під керівництвом професора П.І.Перемежко. Іншим доказом виняткової цілеспрямованості в роботі над собою може бути "Рецензия на курс общей й зкспери-ментальной патологии (патологической физиологии) орд. Профессора В. - М. Академии В.Пашутина", яка опублікована В.В.Підвисоцьким у Петербурзі в 1885 р., тобто всього через рік після закінчення Київського університету (ця наукова робота обсягом близько 2-х друкованих аркушів з авторською посвятою зберігається у бібліотеці кафедри). Вражає не по роках зрілий аналіз, широта охоплення проблем загальної патології і як науки, і як навчальної дисципліни в кінці XIX сторіччя; власне бачення того, яким повинен бути підручник із загальної патології, щоб він міг задовольняти потреби не тільки студентів, але й фахівців різного профілю. У 1885-1887 рр. В.В.Підвисоцький перебував у закордонному відрядженні як стипендіат міністерства освіти для підготовки до професорського звання. В лабораторії відомого патологоанатома професора Циглера (Тюбінген, Німеччина) В.В.Підвисоцький у 1886 р. виконує дисертацію "Возрождение печеночной ткани у млекопитающих животньїх (зкспери-ментальное исследование)", за яку Вчена рада Київського університету св. Володимира присудила йому ступінь доктора медицини. Офіційними
опонентами на захисті виступили видатні вчені - професор Н.А.Хржон-щевський, професор Г.М.Мінх та професор В.О.Бец. Висока оцінка ними виконаних досліджень пов'язана з тим, що В.В.Підвисоцький уперше довів здатність печінки до регенерації при втраті нею певної кількості загальної маси гепатоцитів. Після захисту дисертації В.В.Підвисоцький ще рік продовжує працювати в наукових лабораторіях Німеччини та Франції (зокрема, в Пастерівському інституті).
З 1887 р. В.В.Підвисоцький працює приват-доцентом на кафедрі загальної патології, азі квітня 1888 до 1900 р. очолює її як завідувач. Саме в київський період повною мірою розкрився багатогранний талант В.В.Підвисоцького як видатного вченого, блискучого педагога, відомого громадського діяча. Коло наукових проблем, над якими працювали сам В.В.Підвисоцький та його молоді талановиті учні, надзвичайно широке, їх актуальність не викликає сумнівів. Це, зокрема, проблема регенерації за умов норми та при патології (на прикладі в першу чергу залозистих органів); реактивність та імунітет; практично не вивчені на той час питання етіології пухлин; актуальні питання інфекційної патології, бактеріології та епідеміології. За короткий час, всього через три роки від початку роботи на посаді завідувача кафедри загальної патології, В.В.Підвисоцький підготував та видав перший в Україні, один із кращих у світі підручників "ОсновьІ общей й зкспериментальной патологии" (1891). Цей підручник у подальшому витримав кілька перевидань (1894, 1899, 1902) як у Росії, так і за кордоном кількома іноземними мовами (грецькою, німецькою, японською, французькою). Крім того, у 1896 р. він заснував один з кращих медичних журналів "Русский архив патологии, клинической медицини й бактериологии", згодом - щотижневу газету "Русский врач".
Свідченням високого авторитету В.В.Підвисоцького в наукових та урядових колах може бути його участь у складі офіційної делегації із трьох найбільш видатних патологів, які на той час працювали в російських університетах, на 70-річному ювілеї геніального Р.Вірхова в Берліні у жовтні 1891 р. В об'ємному нарисі "Юбилейньїй дар Р.Вирхову" (1892) В.В.Підвисоцький докладно описує, як світова наукова громадськість святкувала цю ювілейну дату одного із найвидатніших патологів.
В.В.Підвисоцький був блискучим лектором. Його окремі лекції (зокрема, з бактеріології) збирали тисячні аудиторії, відрізнялися в першу чергу глибиною та новизною аналізу проблем, які розглядалися. МД.Стражеско, який, навчаючись у Київському університеті на медичному факультеті, прослухав повний курс лекцій В.В.Підвисоцького, у своїх спогадах дає точну характеристику того, чим приваблювали слухачів ці лекції. У 1900 р. В.В.Підвисоцький отримує нове завдання і нове призначення - організувати медичний факультет при Новоросійському
(Одеса) університеті. Як декан він блискуче справився із цим завданням, крім того, заснував і очолив кафедру загальної патології на новоутвореному факультеті. У 2000 р. наукова громада України широко відзначила 100-річчя Одеського державного медичного університету та кафедри патологічної фізіології. Цим ювілейним датам були присвячені наукові конференції із залученням до участі в їх роботі видатних вчених України та зарубіжних країн.
Останні вісім років (1905-1913) свого життя та діяльності В.В.Підви-соцький очолював єдиний в Росії Імператорський Інститут експериментальної медицини у Петербурзі. У цей період він, крім того, редагує журнал "Архив биологических наук", очолює російську експозицію міжнародної гігієнічної виставки в Дрездені (1911), організує Російську гігієнічну виставку в Петербурзі (1913). Під час останньої захворів на грипозну пневмонію, від якої помер 4 лютого 1913р. Його поховано на Волковому цвинтарі поруч з І.С.Тургенєвим. Великого І.П.Павлова, який також працював в Інституті експериментальної медицини, поховано поруч з ними.
У 1900-1918, 1920-1922 рр. кафедру очолював один з блискучих представників московської школи патофізіологів, учень професора О.Б.Фох-та- В.К.Ліндеман. У своїй вступній лекції (її текст у друкованому вигляді зберігся) професор В.К.Ліндеман зазначив ті особливості, якими відрізняється наукова робота школи О.Б.Фохта. Це, зокрема, тяжіння до вивчення конкретних питань та проблем патофізіології органів та систем. В.К.Ліндеман відомий своїми науковими працями по вивченню патогенезу емболії легеневої артерії (разом з професором О.Б.Фохтом), уперше в світі у 1901 р. в лабораторії І.І.Мечнікова відтворив цитотоксичний гломерулонефрит в експерименті (в науковому світі більш відомий її варіант, який лише через 32 роки з більш вдалим вибором піддослідних тварин відтворив японський вчений Масугі), на початку Першої світової війни очолив та організував роботу комісії з протихімічного захисту (згодом - санітарно-хімічний інститут, а зараз Інститут фармакології і токсикології АМН України).
У 1910-1911 рр. професор В.КЛіндеман видав "Учебник общей пато-логии", який набув популярності у студентів, викладачів, лікарів, наукових співробітників глибиною аналізу найбільш важливих проблем як загальної, так і спеціальної патології, послідовністю їх викладання та тісним зв'язком з іншими дисциплінами. В.К.Ліндеман відрізнявся винятковою ерудицією із найширшого кола проблем, що дозволяло йому викладати навіть зоологію на вищих медичних курсах. До важливих наукових праць професора В.К.Ліндемана слід віднести й монографію "Наследственность й изменчивость как причина болезни". Найбільш відомими учнями професора В.К.Ліндемана були професори К.Мірам, І.Гофман, С.Д.Тімофєєв, В.В.Виногрядов, М.П.Нещадименко, Є.Г.Черняхівський, М.П.Вашетко, А.А.Кронтовський, П.А.Кучеренко, І.О.За-в'ялов та ін.
У 1918р. професором М.П.Вашетко засновано кафедру загальної патології на українському медичному факультеті, яку після від'їзду (1922) професора В.К.Ліндемана до Варшави (де він і помер у 1933 р.) в 1923 р. було об'єднано в одну кафедру загальної патології на чолі з професором М.П.Вашетко. У 1922-1923 рр. кафедру загальної патології очолював професор О.А.Кронтовський, відомий своїми науковими роботами в галузі експериментальної онкології, був одним із засновників Київського рент-ген-радіо-онкологічного інституту. Наукова діяльність професора М.П.Вашетка була присвячена переважно актуальним питанням патофізіології нирок та сечовиділення. Учнями професора М.П.Вашетка були професори І.О.Білуха, Черток, Базілевич І., Бузик, доцент С.М.Буйко. У 1931 р. до керівництва кафедрою патологічної фізіології прийшов професор Є.О.Татаринов - учень О.О.Богомольця, представник старшої генерації його наукової школи. До того часу він був вже відомим ученим, що зарекомендував себе як блискучий лектор і викладач ще в Саратовському університеті.
Київський період роботи професора Є.О.Татаринова - найбільш тривалий і плідний у його науковій, педагогічній та організаційній діяльності. Працюючи водночас в Інституті експериментальної біології і патології (директор - академік О.О.Богомолець), завідуючи відділом експериментальної морфології, він мав можливість використати методичну і матеріальну базу відділу для виконання кафедральної наукової тематики. По суті, це був прообраз сучасного науково-навчального комплексу. Тісний контакт із вчителем визначив характер наукової тематики кафедри. За 20 років роботи в Києві професор Є.О.Татаринов опублікував близько 40 наукових робіт з різноманітних питань реактивності, запалення, крововтрати, імунітету і алергії, злоякісного росту (в останньому випадку з використанням тканинних культур для вивчення механізму канцерогенезу).
Професором Є.О.Татариновим та його співробітниками у довоєнний період виконано ряд важливих робіт про взаємовідносини пухлини і організму, про роль фізіологічної системи сполучної тканини, імунної системи в процесі становлення протипухлинної резистентності. Зокрема, встановлено імунологічну специфічність сироватки крові по відношенню до антигену саркоми щурів. З проблеми канцерогенезу співробітниками кафедри видано два томи праць, а доцент Ф.АТлузман захистив докторську дисертацію.
Успішно розроблялася проблема реактивності організму, стан якої вивчався при запаленні, алергічних процесах, пухлинах, крововтраті, опіковій хворобі.
У київський період особлива увага була зосереджена на вивченні регуляції гемоцитопоезу, механізмів виникнення патологічних і компенсаторних реакцій при гострій крововтраті, порушеннях газового складу крові, кислотно-основного стану, інших фізико-хімічних зрушень. Ці дані лягли в основу докторської дисертації Р.А.Димшиця.
Матеріали наукових розробок кафедри використані професором Є.О.Татариновим при написанні розділів "Патологія клітини і тканини", "Вчення про імунітет", "Патологія крові" трьохтомного керівництва з патологічної фізіології за редакцією академіка О.О.Богомольця, яке вийшло двома виданнями у 1933 і 1940 рр. У 1939 р. Є.О.Татаринова обрано членом-кореспондентом АН УРСР.
У роки Великої Вітчизняної війни невеликий штат співробітників кафедри продовжував роботу в Челябінську. Професор Є.О.Татаринов взяв участь у вивченні патогенезу "геморрагічної набрякової ерітеми", яка виникла серед населення на Уралі. Разом з професорами М.М.Губергрицем і С.І.Винокуровим були розроблені засоби лікування та профілактики цього захворювання.
Після війни колектив кафедри продовжував вивчення питань реактивності організму. У той період на кафедрі навчались аспіранти, частина з яких у подальшому захистили докторські дисертації (В.В.Хатунцев, В.А.Тичинін, Л.Я.Данилова).
Професор Є.О.Татаринов брав активну участь у громадській роботі. Він очолював Учену медичну раду і Українське товариство патологів, був деканом лікувального факультету, керував відділом науки Київського медичного інституту. Це була людина всебічно освічена, високої культури, виняткового такту і бездоганної чесності; він любив природу, музику, літературу.
Після смерті професора Є.О.Татаринова у 1950 р. на посаду завідувача кафедри було обрано академіка АН УРСР В.П.Комісаренка - учня О.О.Богомольця, фахівця в галузі ендокринології та обміну речовин, що завідував відділом, в Інституті фізіології імені академіка О.О.Богомольця АН УРСР.
Під його керівництвом кафедра продовжувала розробляти традиційні напрямки: проблеми імунітету і алергії, реактивності, канцерогенезу. В той же час частина співробітників виконали роботи, в тому числі дисертаційні, присвячені змінам азотистого, вуглеводного, енергетичного та інших видів обміну при порушенні нервової і ендокринної регуляції.
З 1955 по 1960 р. кафедру патологічної фізіології очолював представник старшої генерації наукової школи академіка О.О.Богомольця М.М.Сиротинін, доктор медичних і біологічних наук, академік АМН СРСР, член-кореспондент АН УРСР, Заслужений діяч науки УРСР. Роботу на кафедрі він суміщав з керівництвом відділом в Інституті фізіології імені академіка О.О.Богомольця АН УРСР.
Наукова і організаторська діяльність М.М.Сиротиніна широко відома не тільки в нашій країні, але й за кордоном. Це був всебічно освічений вчений, який розробляв велике коло питань медицини і біології (реактивність і резистентність організму, імунітет, алергія, гіпоксія та ін.). Особливістю наукового стилю М.М.Сиротиніна було використання порівняльно-патологічного (філогенетичного) підходу при вивченні наукових проблем.
Академік М.М.Сиротинін істотно збагатив лекційний курс, супроводжував його демонстрацією експериментів на тваринних, створив навчальні кінофільми з різноманітних розділів патологічної фізіології. Викладання практичного курсу було переведене на трьохгодинні заняття, переважно у формі самостійної лабораторної та експериментальної роботи студентів. Подібна перебудова викладання вимагала значного оновлення і поповнення навчально-лабораторної бази, відповідного методичного забезпечення.
У 1957 р. колективом кафедри під керівництвом М.М.Сиротиніна видані "Методичні вказівки до практичних занять з патологічної фізіології". В їхню основу покладено великий практикум, розроблений О.О.Богомольцем та його співробітниками в II Московському медичному університеті. Практикум М.М.Сиротиніна постійно оновлювався і удосконалювався, використовувався студентами і викладачами кафедри патологічної фізіології до 1987 р.
Наукова діяльність колективу кафедри при М.М.Сиротиніні здійснювалася за такими важливими напрямками, як гіпотермія, гіпоксія, імунітет і алергія, ендокринна патологія, космічна фізіологія. Проблеми реактивності при гіпотермії та за умов дії на організм чинників космічного польоту (перевантаження, невагомість) були цілком новими, вони виникли в зв'язку з необхідністю медико-біологічного забезпечення тварин і людини в умовах космічних рейсів.
Наприкінці 40-х - початку 50-х років у наукових і клінічних центрах нашої країни, в тому числі і в Києві, у зв'язку з успішним розвитком оперативного лікування вад серця велику актуальність набула проблема гіпотермії. З різноманітних аспектів цієї проблеми колективом кафедри під керівництвом М.М.Сиротиніна у 1959 р. видано монотематичний збірник "Питання гіпотермії в патології".
У 1958 р. уперше в СРСР з ініціативи М.М.Сиротиніна розпочато вивчення впливу на організм людини гіпокінезії за умов тривалого перебування в замкнутому просторі обмеженого обсягу.
Професор М.М.Сиротинін є одним з найвідоміших у світі фахівців з проблеми гіпоксії. У період завідування кафедрою він із співробітниками,
а також студентами-гуртківцями щорічно у складі експедиції Інституту фізіології імені академіка О.О.Богомольця АН УРСР проводив спільні дослідження різноманітних аспектів проблеми гіпоксії за умов високогір'я (Приельбрусся). Окрім експериментів на тваринах, частина досліджень цього періоду виконувалася і на хворих (анемією, бронхіальною астмою та ін.). Розроблено схему використання східчастої акліматизації до гіпоксії в комплексній терапії хворих. Засіб східчастої акліматизації з успіхом використовувався і для підвищення рівня тренованості спортсменів, а також як засіб підвищення резистентності до різноманітних екстремальних впливів. За цикл робіт з проблеми гіпоксії колектив авторів на чолі з М.М.Сиротиніним (посмертно) у 2000 р. було удостоєно Державної премії України в галузі науки і техніки.
За порівняно короткий термін (1955-1960) професору М.М.Сиротиніну та його співробітникам вдалося виконати ряд пріоритетних робіт з актуальних питань патологічної фізіології. До виконання цих робіт широко залучалися студенти-гуртківці. Багато з них згодом стали відомими вченими, докторами медичних наук (В.Т.Антоненко, Е.В.Гюллинг, П.В.Бе-лошицький, В.А.Міхньов, Г.І.Виноградов, В.О.Горбань, І.М.Маньковська та ін.).
У розділі "Реактивність і резистентність організму" 4-томного "Керівництва з патологічної фізіології" (1966) М.М.Сиротинін узагальнив дані вітчизняних і зарубіжних досліджень з цієї проблеми. У світовій літературі немає більш повного, глибокого огляду, а головне, що проблему розглянуто із загальнобіологічних та загальнопатологічних позицій.
Сучасні й майбутні історики медицини, певно, гідно оцінять величезну роботу М.М.Сиротиніна та його співробітників (С.М.Буйко, Ф.А.Глузман, В.Н.Клименко) по створенню 6 томів збірника "Нариси історії кафедри патологічної фізіології Київського медичного інституту (1869-1950)".
У 1960 р. академік М.М.Сиротинін залишив кафедру. На посаду завідувача було обрано професора М.Н.Зайка, який мав досвід наукової роботи в лабораторіях Є.С.Лондона і М.М.Анічкова, а також педагогічної роботи на посаді завідувача кафедри патологічної фізіології Одеського медичного інституту (1950-1960). У 1956-1957 рр. професор М.Н.Зайко у м. Йєна організував першу кафедру патологічної фізіології в Німеччині.
За ЗО років роботи на кафедрі (1960-1991) професор М.М.Зайко підготував 13 кандидатів і 7 докторів наук (Л.Я.Данилова, В.Т.Антоненко, Г.М.Бутенко, Ю.В.Биць, В.А.Міхньов, В.О.Горбань, Л.О.Попова) із числа співробітників кафедри. В цілому за 57 років наукової і педагогічної діяльності вчений підготував 36 кандидатів і 23 доктори наук. Багато з його учнів до цього часу активно працюють у вищих медичних навчальних закладах і науково-дослідних інститутах нашої країни, удостоєні звання лауреата Державної премії в галузі науки і техніки (В.М.Кавсан, С.Р.Уманський, О.Г.Резніков, Е.В.Гюллінг).
Звання лауреата Державної премії УРСР в галузі науки і техніки удостоєний і очолюваний членом-кореспондентом АМН СРСР, професором М.Н.Зайко авторський колектив (професор Л.Я.Данилова, Ю.В.Биць, Г.М.Бутенко, В.А.Міхньов, В.О.Горбань,О.І.Сукманський, доценти І.І.Потоцька, Н.К.Сімеонова) підручника "Патологічна фізіологія", який вийшов першим виданням у 1977 р.
Учні професора М.Н.Зайка тепер очолюють кафедри патологічної фізіології в Національному медичному університеті імені О.О. Богомольця (професор Ю.В.Биць), Сумському державному технологічному університеті (професор Атаман О.В.), кафедру біохімії (професор Ю.А.Петрович) у Московському медичному стоматологічному інституті, ряд кліничних кафедр в Одеському державному медичному університеті. Учень професора М.Н.Зайка Г.М.Бутенко є дійсним членом АМН України, членом-кореспондентом НАН України та АМН РФ, а професор В.А.Міхньов, О.Г.Резніков та Е.В.Гюлінг є членами-кореспондентами АМН України.
Наукова діяльність професора М.Н.Зайка і очолюваного ним колективу кафедри в основному присвячена питанням нервової трофіки і ней-родистрофічного процесу та проникності гістогематичних бар'єрів. Розроблені експериментальні моделі нейрогенної дистрофії ШЛЯХОМ вибіркової перерізки чутливих, рухових, симпатичних, парасимпатичних нервів, вивчені постденерваційні зміни в різноманітних органах і тканинах із застосуванням сучасних морфологічних, біохімічних і функціональних методів дослідження.
Отримані фундаментальні дані, які дозволили встановити закономірності розвитку нейродистрофічного процесу. Виконано ряд робіт, у тому числі дисертаційних, по вивченню характеру перебудови енергетичного, вуглеводного, білкового, водно-електролітного обміну при нейрогенній дистрофії.
Встановлено принципово важливі факти придбання аутоантигенних властивостей білками денервованих органів, конформаційних змін макромолекул білків, ферментів, глікогену, отримано нові докази зміни чутливості денервованих структур до гормонів, біологічно активних речовин і отрут, на підставі чого професор М.Н.Зайко розробив теорію патогенезу нейродистрофічного процесу, що отримала визнання фахівців. За цей цикл робіт професора М.Н.Зайка було нагороджено премією ім. О.О.Богомольця АН України.
Виконано ряд дисертаційних робіт з вивчення проникності гістогематичних бар'єрів при аутоімунній патології і нейрогенній дистрофії (В.А.Горбань), інтоксикації (Ю.В.Биць), дії біологічно активних речовин (Н.Д.Опанасюк). Вивчені особливості метаболізму, функції і структури різноманітних типів судин за умов норми і при патології - нейрогенній дистрофії, атеросклерозі й артеріальній гіпертензії.
З 1986 по 1991 р. М.Н.Зайко обіймав посаду професора кафедри, а завідування з 1986 р. перейшло до його та професора А.П.Федотова учня професора Ю.В.Биця. У докторській дисертації останнього ("Роль нарушений метаболизма сосудистой стенки в процессе ее склерозирования", 1973) встановлено взаємозв'язок між інтенсивністю енергетичного обміну артеріальної стінки, з одного боку, і здатністю її підтримувати функціональну та структурну цілісність, з іншого. Відповідно різні патогенні чинники, які призводять до первинного чи вторинного зменшення інтенсивності енергетичного обміну судинної стінки, викликають пошкодження клітинних та позаклітинних структур, у першу чергу, за типом медіанекрозу та медіакальцинозу, з подальшим розвитком медіаск-лерозу. Сформульовано, таким чином, "енергодефіцитну" концепцію патогенезу артеріосклерозу, зокрема, менкебергівського типу, розроблено його оригінальну експериментальну модель. Учні професора Ю.В.Биця плідно працюють у вказаному напрямку, в 90-і роки виконали та успішно захистили одну докторську (професор О.В.Атаман) та 6 кандидатських дисертацій. У дослідженнях на тваринах вивчено регіональні, вікові та видові особливості енергетичного обміну судинної стінки як за умов норми, так і при патології, розширено арсенал засобів по експериментальному моделюванню макро- та мікроангіопатій. Відповідні матеріали лягли в основу монографії "Сравнительно- патофизиологические аспекты знергообеспечения сосудистой стенки" (Ю.В.Биць, В.П.Пішак, О.В.Атаман, 1999).
Логічним продовженням цих наукових досліджень на сучасному етапі є вивчення проблеми пошкодження клітинних та позаклітинних структур судинної стінки за рахунок зміни балансу протеолітичних ферментів та їх інгібіторів при різних патогенних впливах (порушення кислотно-лужної рівноваги, гіпервітаміноз О, дія метаболічних отрут, дифтерійного токсину, стрептозотоцину, гіперкатехоламінемія, дисліпопротеїдемія та ін.). Викладачами кафедри успішно виконуються одна докторська та три кандидатських дисертації.
У 1995 р. колектив авторів за редакцією професора М.Н.Зайка та професора Ю.В.Биця перевидав підручник з патологічної фізіології для студентів вищих медичних навчальних закладів III та IV рівня акредитації українською мовою, а в 1996 р. російською мовою. Ці видання здійснено відповідно до нової (1993) навчальної програми з патологічної фізіології, також розробленої викладачами кафедри. Підготовлено до друку нове видання "Посібника до практичних занять з патологічної фізіології" (українською мовою), яке має вийти з друку до 160-річного ювілею НМУ імені О.О.Богомольця.
Кафедра патологічної фізіології НМУ затверджена МОЗ України як опорна. За її участю проводяться регулярні засідання завідувачів одно-профільних кафедр вищих медичних навчальних закладів України з метою впровадження в навчальний процес нових форм та методів викладання патологічної фізіології.
Почесним обов'язком колективу кафедри є проведення щорічних наукових читань, присвячених пам'яті академіка О.О.Богомольця.

Викладання патологічної анатомії на медичному факультеті Київського університету св. Володимира почалося з його відкриттям у вересні 1841 р. Однак кафедри патологічної анатомії, як структурної одиниці, спочатку не було, а більшість патологоанатомів у той час були також спеціалістами в інших галузях медицини.
Першим професором, що почав читати курс патологічної анатомії на медичному факультеті, став анатом Микола Іларіонович Козлов. Наукова і педагогічна діяльність М. І.Козлова, який працював у Київському університеті з 1841 по 1853 р., відзначилась універсальністю, однак серед його наукових інтересів важливе місце займає патологічна анатомія. Саме Козлов увів показові розтини трупів у навчальний процес. Матеріальною базою для викладання патологічної анатомії став великий музей Віденської академії.
Співробітником, а потім наступником М.І.Козлова, був видатний анатом О.П.Вальтер. Незважаючи на те що курс патологічної анатомії він читав усього рік, О.П.Вальтер зумів домогтися поліпшення матеріального стану кафедри. У 1853 р. було завершено будівництво спеціального Анатомічного театру.
З 1854 р. кафедра патологічної анатомії існує як самостійна структурна одиниця медичного факультету університету. В цьому ж році на посаду професора кафедри загальної патології і патологічної анатомії призначається Ю.І.Мацон, який проявив себе як талановитий терапевт, патолог, організатор. З ім'ям Ю.І.Мацона пов'язані створення Олександровської лікарні (нині Центральна міська лікарня) та її розвиток, протягом 10 років він був головним лікарем цієї лікарні. Ю.І.Мацон є також фундатором першого поста швидкої медичної допомоги у Києві і віце-головою Товариства Червоного Хреста.
Справжній розквіт кафедри патологічної анатомії починається з 1876 р., коли завідувачем кафедри став професор Г. М. Мінх. Уперше на
чолі кафедри став висококваліфікований фахівець-патологоанатом, учений, який мав світове ім'я. Починається новий важливий етап розвитку кафедри, важливою рисою якого є формування оригінальних вітчизняних шкіл і напрямків.
Г.М.Мінх закінчив у 1861 р. медичний факультет Московського університету, продовжив навчання у всесвітньо відомого німецького патолога Р.Вірхова. Пріоритетні висновки були зроблені Г.М.Мінхом при вивченні сибірки і досліджень по механізму передачі висипного і поворотного тифів. Відстоюючи свої погляди, Г.М.Мінх здійснює професійний подвиг - самозараження кров'ю хворого на поворотний тиф і веде детальний щоденник розвитку свого захворювання.
Видатні наукові праці Г.М.Мінха, які визначили напрямки діяльності кафедри, це - класичні твори по вивченню чуми та прокази.
У 1878 р. професор проводить важку і небезпечну роботу патологоанатома, клініциста і епідеміолога в осередку епідемії чуми в Астраханській губернії. Підсумком цієї діяльності стала фундаментальна монографія "Чума в России". Для вивчення прокази на свої кошти Г.М.Мінх їздить на південь Росії, у Туркестан, в Константинополь і Палестину. В роботі наукових експедицій беруть активну участь доценти І.І.Судакевич, І.Г.Савченко, студент Сабанєєв. Результатами цієї діяльності стали фундаментальні монографії "Проказа на юге России" (1884), і "История проказы в Тверской областе" (1894).
В роботах дана вичерпна клініко-анатомічна характеристика цього страшного захворювання і на весь світ уперше проголошено - проказа заразна. Перша з робіт була перекладена англійською і німецькою мовами. Г.М.Мінха обрано почесним членом товариства боротьби з проказою і членом комісії по вивченню прокази в Англії. Всього Г.М.Мінху належить 75 наукових праць.
З 1882 по 1887 рр. Г.М.Мінх був головою "Товариства київських лікарів" і приділяв цьому велику увагу.
У 1896 р. кафедру очолив професор Володимир Костянтинович Високович - видатний вчений зі світовим ім'ям, основоположник експериментальної патології. Його фундаментальні твори по експериментальному ендокардиту 1885-1986 рр. "К зтиологии острых зндокардитов" та ін., в яких автор детально розробив питання патогенезу цього захворювання, отримали загальне визнання і не втратили своєї актуальності до нашого часу. Пріоритетним напрямком робіт В.К.Високовича було також виявлення долі мікроорганізмів, уведених у кров. Автор є основоположником вчення про ретікулоендотеліальну систему, яке мало всесвітнє значення. Професор В.К.Високович створив свою оригінальну наукову школу, характерними рисами якої була розробка патологічної анатомії і патогенезу
інфекційних хвороб, поєднання морфологічних, експериментальних і бактеріологічних методів дослідження.
Професор В.К.Високович - автор понад 90 наукових праць. Велику патологічну та наукову роботу ведуть найближчі учні В.К.Ви-соковича - В.М.Константинович і І.Т.Тітов, А.І.Смірнова-Замкова, В.Г.Гаршін та ін.
В.К.Високович з повним правом може вважатися також засновником київської школи мікробіологів і епідеміологів; він один з фундаторів Київського Бактеріологічного інституту. В.К.Високовичу належить заслуга у створенні курсів для удосконалення лікарів та кафедри патологічної анатомії Вищих жіночих курсів. В.К.Високович брав активну участь у ліквідації епідемій не тільки як патологоанатом, але й як інфекціоніст - епідеміолог. У 1896 р. він очолює 1-у російську експедицію в Індію на боротьбу з чумою, працює по ліквідації чуми в Астраханській губернії, Батумі, Далекому Сході, Одесі. У 1904 р. організував боротьбу з епідеміями воєнних дій на російсько-японській війні. У 1908 р. вів роботу по ліквідації епідемії холери у Києві.
Після смерті В.К.Високовича у 1912 р. на чолі кафедри став його найближчий учень, професор В.М.Константинович, який завідував кафедрою з 1913 по 1920 рр. Робота В.М.Константиновича як завідувача припала на дуже важкі часи Першої світової та громадянської війн. У 1920 р. професор В.М.Константинович помер від висипного тифу і завідування кафедрою прийняв професор І.Т.Тітов.
У 1922 р. на посаду завідувача був обраний П.О.Кучеренко. Перед кафедрою стояла важлива задача - налагодження педагогічного процесу. У 1928 р. П.О.Кучеренко видав підручник "Основи патологічної анатомії", а у 30-ті роки "Посібник по секційному курсу" та ряд методичних вказівок. Наукова діяльність кафедри була спрямована на вивчення патології ендокринної системи, онкологічних захворювань та риносклероми. Були вивчені осередки ендемічного зобу в Україні і співробітники кафедри разом з хірургами і терапевтами брали участь в оздоровленні населення.
Видатною подією в науковому житті була організація і проведення кафедрою в 1927 р. 1-го Всесоюзного з'їзду патологів.
З 1939 р. протягом 30-ти років кафедру патологічної анатомії очолював кваліфікований патологоанатом, блискучий педагог, видатний вчений, Заслужений діяч науки УРСР, професор Є.І.Чайка. Цей етап розвитку кафедри ознаменувався розробкою нових наукових напрямків і створенням оригінальної вітчизняної патологоанатомічної школи.
У 1939-1941 рр. Є.І.Чайка і керований ним колектив розроблював новий науковий напрямок, який не втратив своєї актуальності і в наші часи - гематопаренхіматозний бар'єр в нормі і патології. У 1940 р. Є.І.Чай-
ка успішно захищає дисертацію "Соединительнотканньш скелет сердца в норме й патологии", яка стає вагомим внеском в патологоанатомічну і клінічну науку. В роботі з морфофункціональних позицій досліджені різні варіанти патології гематопаренхіматозного бар'єру та його значення у розвитку патологічних процесів, різних захворювань і вікових змін.
Під час Великої Вітчизняної війни кафедра була евакуйована у м. Челябінськ, де в найкоротший строк була розгорнута діяльність з підготовки медичних кадрів. У цей час кафедрою розроблялися наукові проблеми, відповідні завданням воєнного часу: питання сепсису, регенерації, аліментарних дистрофій та інфекцій. Частина співробітників кафедри брала безпосередню участь у воєнних діях. К.М.Танцюра була патологоанатомом фронтової патологоанатомічної лабораторії (ПАЛ-15) 1 -го Українського фронту. В.Л.Бялік - завідував ПАЛ-15, закінчив війну у званні полковника. З перших днів війни добровольцем пішов на фронт Ю.С.Козачук. Військовим лікарем він пройшов героїчний шлях через всю війну. О.П.Кисельова працювала провідним хірургом евакогоспіталів № 2484 та № 8397, повертаючи життя тисячам поранених. Під час війни загинув кваліфікований спеціаліст і педагог, доктор медичних наук Б.П.Кучеренко. Радянський уряд оцінив внесок співробітників кафедри у справу перемоги: орденами і медалями нагороджено К.М.Танцюру, Ю.С.Козачук, В.Л.Бялік, О.П.Кисельову.
Після війни на кафедрі продовжувалася інтенсивна педагогічна та наукова діяльність. Головним напрямком залишалося вивчення патології сполучної тканини та гістогематичних бар'єрів внутрішніх органів при серцево-судинних хворобах, інфекціях, хірургічній патології.
У 50-ті роки на кафедрі починав розроблятися новий науковий напрямок - вивчення реактивних змін периферичної нервової системи.
Розробляється проблема росту пухлин, патології нирок та шлунково-кишкового тракту.
Під керівництвом Є.І.Чайки виконано 7 докторських і 20 кандидатських дисертацій. Серед його учнів В.Г.Пінчук - член-кореспондент АН УРСР, професори, завідувачі кафедр патологічної анатомії О.П.Кисельова, В.М.Благодаров, А.П.Федотов, Е.І.Маковська, Н.М.Коврижко, професори КТорнак, В.Ф.Юр'єва, В.П.Сільченко, доценти К.М.Танцюра, Ю.С.Козачук, О.М.Кучер, В.І.Мацуй, Л.Т.Калініченко, М.Б.Хомін-ська, А.С.Костромін, В.А.Діброва, В.А.Войтенко, Ровенська, завідувачі патоморфологічних відділів Т.АЛур'є-Покровська, Л.А.Зотіков. Доцент К.М.Танцюра - заслужений працівник вищої школи, блискучий лектор і діагност.
Діяльність кафедри неможлива без складної і відповідальної роботи патоморфологічної лабораторії. Всі сили віддавали кафедрі висококваліфіковані лаборанти К.М.Короткевич, Н.А.Журавська, Є.В.Добшинська, Коротковська, В.В.Блажієвська.
Є.І.Чайка був проректором КМІ по навчальній та науковій роботі, членом Вченої Ради МЗ УРСР. За багатогранну діяльність професора Є.І.Чайку нагороджено орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора, Червоної Зірки та медалями.
З 1970 р. кафедру патологічної анатомії очолювала учениця професора Є.І.Чайки, заслужений діяч науки УРСР, професор О.П.Кисельова.
Професор О.П.Кисельова відома своїми науковими дослідженнями в галузі функціональної морфології та патогенезі серцево-судинних захворювань - атеросклерозі, гіпертонічній хворобі, ішемічній хворобі серця, гіпертензії малого кола кровообігу і захворювань сполучної тканини.
На основі сучасних досягнень гістохімії, гістоензімології, електронній мікроскопії і морфометрії О.П.Кисельова сформулювала нові напрямки у вивченні серцево-судинної системи, гепатології, гастроентерології, патології нирок. Отримані дані узагальнені в монографіях "Нефросклероз", "Ультраструктурні зміни нирок при гідронефрозі", "Легеневе серце" та ін.
Важливий етап досліджень О.П.Кисельової присвячений вивченню реактивних властивостей нервової системи, патології периферичної нервової системи, її реактивних можливостей при різних патологічних процесах. Колектив кафедри розробляв новий напрямок патологічної анатомії: комплексне вивчення закономірностей структурних змін і патогенезу патологічних процесів у різних органах і тканинах при ішемічній хворобі серця й обґрунтування фармакологічної корекції.
Професор О.П.Кисельова підготувала 22 доктори і 49 кандидатів медичних наук.
Співробітниками кафедри опубліковано понад 600 наукових праць, більше половини з яких належить О.П.Кисельовій.
О.П.Кисельова в співавторстві зі співробітниками кафедри і спеціалістами міста видала 6 монографій. Кафедрою отримано 20 авторських посвідчень на винахід. Колективом кафедри створені й видані 10 методичних посібників, у тому числі - 2 для іноземних студентів.
Співробітники кафедри Ю.Е.Дяченко, В.В.Вербицький, О.А.Лізько, В.Е.Іщенко, Ю.Л.Ставицький взяли безпосередню участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
З 1990 р. кафедру патологічної анатомії очолює учень професора Є.І.Чайки дійсний член Міжнародної академії патології (США) професор В.М.Благодаров. Він відомий своїми науковими досягненнями у розробці актуальних питань патології органів сечової системи, які відіграли важливу роль у формуванні сучасних уявлень про пато- та морфогенез захворювань нирок. Розроблена автором оригінальна концепція нефролітіазу от-
римала визнання в Україні та за її межами (Франція, Італія, Австрія, Німеччина), а основні наукові розробки в цьому напрямку узагальнені в останньому виданні Великої Медичної Енциклопедії та монографії "Почечнокаменная болезнь".
В.М.Благодаров є автором 147 наукових праць, серед яких 6 монографій, 7 посібників та практикуми з патологічної анатомії, його наукові розробки захищені 5 авторськими свідоцтвами на винаходи, відзначені дипломами та срібною медаллю ряду установ та організацій, а також грамотою та цінними подарунками державної адміністрації м.Києва. Упродовж останніх 10 років він був головою спеціалізованої вченої ради при ВАК України. В.М.Благодаров є головою ради медичного факультету № 1, деканом медичного факультету № 1, членом спеціалізованої ради при ВАК України по захисту кандидатських та докторських дисертацій, членом наукової ради НМУ імені О.О.Богомольця, членом редакційних журналів "Лікарська справа", "Український журнал патології", членом Ате-стаційної комісії по присвоєнню лікарських категорій при МОЗ України.
Упродовж останніх років колектив кафедри займається науковим обгрунтуванням об'єктивних критеріїв різноманітних патологічних процесів при серцево-судинних захворюваннях, патології органів дихання, шлунково-кишкового тракту та сечостатевої системи з метою створення оригінальних комп'ютерних програм для підвищення ефективності навчально-виховної роботи.
Наукові досягнення співробітників у цьому напрямку узагальнені у числених статтях, 2 монографіях, 5 посібниках та практикумах. За останні 10 років значно поліпшилась матеріально-технічна база кафедри, створено комп'ютерний клас, фільмотеку кольорових слайдів та новий табличний фонд для лекційного викладання на 2-му та 3-му курсах.
За кафедрою офіційно закріплені клінічні бази, клінічні лікарні № 4 та № 18 м.Києва, де проводиться навчання студентів 3-го та 5-го курсів медичних факультетів, післядипломна спеціалізація лікарів-інтернів.