На медичному факультеті Університету св. Володимира з часу його заснування у 1841 р. викладалися філософські дисципліни: історія філософії, логіка, психологія, соціальна філософія. Студенти всіх факультетів зобов'язані були відвідувати лекції з цих дисциплін. І хоча університет мав статус світського навчального закладу, викладання соціогуманітарних наук обмежувалося суворими заходами офіційно-релігійних установ. Тричі за всю історію університету викладання філософії заборонялося. Першими викладачами філософії були О.М.Новицький, С.С.Гогоцький, О.О.Козлов, Г.І.Челпанов - представники світської релігійної філософії. Серед них були і прогресивно мислячі науковці.
Професор О.М.Пляров у спеціальних дослідженнях прагнув поєднати ідеалізм з позитивізмом. У роботі "Философия и ее сущность, значение в истории" питання природи та змін людських відчуттів він розглядав з позиції матеріалістичного сенсуалізму. Виявляв методологічний інтерес також до проблем розвитку органічної хімії, експериментальної психології. Основне завдання філософії він вбачав у доведенні до злагоди "двох суперечливих початків життя - істини розуму та істини серця".
Упродовж 15 років лекційні курси з логіки, психології, філософської пропедевтики, теорії пізнання вів відомий дореволюційний логік Г.І.Челпанов. За своїми філософськими поглядами він належав до академічного неокантіанства. Обмеживши сферу філософії дослідженням знання, завдання філософії він вбачав у формально-логічному вияві нею вірогідності та меж знання.
Як і взагалі у світовій вищій медичній школі, на медичному факультеті склалася стихійна потреба у розробці філософських проблем медицини та вищої медичної освіти. Цю потребу започаткував професор нормальної та патологічної анатомії М.І.Козлов. У грудні 1843 р. на урочистих зборах університету він виголосив промову "Про розвиток ідеї хвороби", в якій обстоював матеріалістичне поняття хвороби, виступив проти натурфілософського напряму в медицині, який зводив матеріальне до ідеального. Він доводив, що наукове природознавство та медицина мають ґрунтуватися на "об'єктивному знанні природи та людського організму". Висловлені ним думки були близькими до методологічних позицій багатьох професорів університету. М.І.Козлов вказував на природну єдність філософії, природознавства та медицини, що стало міцною традицією розвитку вітчизняної медицини.
Така традиція виявилася у формуванні цілого ряду наукових шкіл в галузі медицини: анатомо-хірургічної, терапевтичної, патологічної та інших, які були б неможливі без використання загальнонаукової методології дослідження.
Революційні події 1917-1918 pp. поклали початок новому Історичному періоду розвитку нашого вузу як самостійного закладу. Для нього характерні як серйозні втрати, так і певні здобутки. Досить згадати гасло, сформульоване на Всеукраїнській конференції по медичній освіті: "Готувати не енциклопедистів, а спеціалістів". Воно зруйнувало світовий досвід широкої академічної підготовки лікарів, зруйнувало університетський стандарт підготовки фахівців з медицини. Поряд з цим здійснювалася подальша демократизація вищої медичної школи, подальша диференціація медичної науки, викликана новими можливостями наукового пізнання та соціальними потребами.
Одним із наслідків цих соціальних перетворень стала зміна соціального статусу соціогуманітарних наук і, зокрема, філософії. У вузах створюються кафедри марксизму-ленінізму (1925, 1938), на базі яких у 1956 р. були створені спеціальні кафедри: історії КПРС, політекономії та філософії. На жаль, філософія того історичного часу не була обмежена у виконанні своєї світоглядної та методологічної функцій через її ідеологічно-партійну деформацію. Давалася взнаки також нездорова наукова та психологічна ситуація, яка склалася на той час в науці завдяки помилковій концепції Т.Д.Лисенка та деяких філософів, які завдали значної шкоди розвиткові біології, фізіології, генетики, психології, кібернетики та й самій філософії.
Співробітники суспільних і теоретичних кафедр брали активну участь в обговоренні актуальних філософських проблем біології та медицини: співвідношення фізіологічного та соціального в розвитку людини, співвідношення форм руху матерії, ставлення до фрейдизму та проблеми пізнання спадковості та мінливості тощо. Академік О. О. Богомолець вважав, що криза в медичній науці обумовлена метафізичними уявленнями щодо природи хвороби, сутність якої аналізувалася з урахуванням біологічних аспектів життєдіяльності без оцінки соціальних закономірностей.
Плідний етап розвитку наукових досліджень філософських проблем медицини пов'язаний з утворенням у нашому вузі окремої кафедри філософії та підготовкою філософських кадрів у 1956 p.. її очолювали такі фахівці: доцент Л.В.Гаркуша, професор Є.Г. Федоренко, доцент Г.О.Рубцов, професор М.В.Попов.
З того часу започатковано змістовні наукові дослідження в галузі філософських проблем медицини, які пов'язані з такими іменами, як М.О.Логвин, А.І.Клевцов, С.С.Гурвич, які згодом очолили кафедри в інших вузах м. Києва. З ініціативи С.С.Гурвича були підготовлені перші наукові збірники, монографії із згаданої тематики, до підготовки яких залучалися видатні вчені, академіки М.М.Амосов, Л.В.Громашевський, О.Ю.Лур'є, М.М.Сиротінін, Г.В.Фольбортта ін. З 1965 до 1991 pp. кафедра видавала республіканський міжвідомчий науковий збірник "Філософські питання медицини та біології", який став знаним осередком об'єднання наукових пошуків дослідження низки актуальних філософських проблем медицини та охорони здоров'я. З 1970 р. в інституті регулярно працює Методологічна рада завідуючих та професорів кафедр, яка послідовно та аргументовано розглядає найскладніші теоретико-методологічні питання розвитку теоретичної медицини та підготовки кваліфікованих фахівців медицини.
У 80-90-ті pp. колектив кафедри філософії очолив проведення комплексних наукових досліджень актуальних філософсько-медичних проблем, а саме:
o соціально-медичний аспект проблеми "людина - суспільство - природа" в умовах науково-технічного прогресу;
o соціально-медичний аспект людської діяльності в умовах технічної революції;
o гносеологічні та світоглядні аспекти проблеми екології людини;
o гносеологічні та методологічні проблеми розвитку медичних знань.
До виконання зазначених досліджень широко залучалися фахівці філософських кафедр мед-вузів країни та спеціалісти науково-дослідних інститутів АМН. Регулярно проводилися республіканські науково-теоретичні конференції.
За роки існування незалежної України кафедра здійснила докорінну методологічну та методичну переробку всіх навчальних дисциплін, які читаються викладачами кафедри, підготувала і видала навчальні посібники з філософії для вітчизняних та іноземних студентів. У 1999 р. підручник "Філософія" для студентів вищих медичних навчальних закладів одержав нагороду Ярослава Мудрого, встановлену АН вищої школи України. Вперше підготовлено та видано курс лекцій для аспірантів медичного профілю "Філософія та методологія науково-медичного пізнання" (в трьох томах). У найближчі роки кафедра планує дослідження теми: "Культура та медицина: світоглядні та методологічні аспекти".