Чекман Іван Сергійович
д.м.п., професор, член-кор. ПАН, АМН України, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України

Кафедра фармакології Національного медичного університету імені О.О.Богомольця була організована в 1842 р. серед десяти інших кафедр в університеті св. Володимира під назвою "Врачебное веществословие с рецептурой". До 1844 р. кафедра не була окремою, а об'єднувалась з кафедрою загальної терапії. Першим завідувачем цієї кафедри був професор М.І.Козлов, анатом та патологоанатом за фахом. На кафедрі вивчалися проблеми загальної фармакології.
З 1849 по 1859 р. кафедру очолював професор В.В.Беккер - вихованець Дерптського університету, який працював на посаді професора-ординатора. За його безпосередньої участі були розроблені програми із загальної терапії та фармакології, рецептури, а також вивчення впливу на організм мінеральних вод. Крім того, досліджувалися деякі питання спеціальної фармакології, наприклад, властивості солей металів, лугів, металоїдів та кислот.
Після виходу В.В.Беккера на пенсію (1859) кафедру очолював анатом та фізіолог О.П.Вальтер, також вихованець Дерптського університету.
У 1861-1865 рр. завідування кафедрою здійснювалось спеціалістом з медичної хімії та фізики О.О.Шеффером. Завдяки його ініціативі, інтенсифікувалася як наукова, так і методична робота. Наукові дослідження кафедри були присвячені впливу неорганічних сполук на кров та м'язову діяльність. У 1861 р. О.О.Шеффер захистив докторську дисертацію "О действии серной кислоти на белковые вещества". Педагог і вчений, О.О.Шеффер склав "Программу по кафедре общей терапии й фармако-логии" (1861/1862 навчальний рік). На підставі Університетського статуту 1863 р. створено кафедру загальної терапії, фармакології, рецептури і вчення про мінеральні води, а також введено посаду доцента з фармакогнозії та фармації.
О.О.Шеффера призначили на кафедру медичної хімії, а викладання фармакології доручено Е.Г.Гейбелю, який займав посаду доцента по кафедрі фармакології та загальної терапії. Завдяки йому були розширені лабораторні приміщення кафедри.
Слід зазначити, що особливий внесок у викладання та проведення наукових досліджень на кафедрі пов'язані з ім'ям професора В.І.Дибковського, який з відзнакою закінчив медичний факультет Київського університету у 1858 р. Робота у Петербурзькому "госпіталі" під керівництвом російського фармаколога-токсиколога і судового медика Є.В.Пелікана сприяла його подальшому творчому шляху. У 1861 р. він захистив дисертацію "Физиологические исследования ядов, специфически действующих на сердце", яка стала новим етапом розвитку фармакологічної науки і допомогла одержати нові наукові факти з фізіології та фармакології серцево-судинної системи. Професор В.І.Дибковський був блискучим лектором, кваліфікованим методистом, проводив викладання фармакології на високому рівні. У наукових дослідженнях також був новатором, який вишукував цікаві методи і підходи у вивченні фармакології, токсикології, біохімії. В.І.Дибковський виконав фундаментальні дослідження з токсикології фосфору, всмоктуванню металів з плевральної порожнини. Чотири видання витримали "Фармакология. Лекции", що написані В.І.Диб-ковським, редакторами яких були видатні професори В.О.Бец, Н.А.Хржонщевський та П.І.Перемежко. У цих лекціях на високому науковому рівні викладені класифікації лікарських засобів, обгрунтовані закономірності взаємодії ліків і організму, а також характеристики впливу різних препаратів на різні системи організму. В лекціях висвітлені питання загальної фармакології, особливо залежності дії медикаментів від. їх фізико-хімічних особливостей, а також стану організму. В.І.Дибковський створив школу талановитої молоді, її представники (Ф.Яновський, М.Коробкін, І.Максимович, Л.Федоров, О.Мочутковський та ін.) вивчали фармакодинаміку атропіну, апоморфіну, органічних сполук, виконали оригінальні дослідження по загальній фармакології. Таким чином, роботи В.І.Дибковського та його учнів створили основу для подальшого розвитку Київської школи фармакологів. Наукові традиції В.І.Дибковського продовжували професори П.П.Сущинський (1871-1896) та Е.Г.Гейбель (1876-1897). Останній підготував і видав курс лекцій з фармакології за назвою "Заметки по фармакологии" (1881). Е.Г.Гейбель також редагував російський переклад "Руководство по фармакологии" Р.Бухгейма.
У 1898 р. завідувачем кафедри був обраний Ю.ПЛауденбах, при якому лабораторія кафедри розширила наукові дослідження. У цей період виконані цікаві роботи з фармакології серцево-судинної системи. Так, Ю.П.Лауденбах у 1908 р. опублікував роботу "О действии змеиного яда й антизмеиной сиворотки на сердце й кровеносньїе сосудьі". Він також вивчав вплив токсинів на кров і матку, продовжував розробку питань загальної фармакології. У 1908 р. завідувачем кафедри фармакології обирають доцента А.А.Тржецеського, який досліджував вплив ліків рослинного походження, неорганічних речовин, а також удосконалював методику викладання фармакології. У період 1920-1924 рр. лекції студентам російського відділення читав професор Е.Г.Гурін, а українського - М.П.Вашетко. У ці роки викладались не тільки фармакологія з бальнеологією, а й фармакотерапія, токсикологія, фармація з фармакогнозією та рецептурою, тобто значна кількість лікарських дисциплін.
Нове творче піднесення роботи кафедри відзначено у 1925 р. у зв'язку з обранням завідувачем кафедри фармакології Г.Л.Шкавери, учня академіка М.П.Кравкова. Основними науковими проблемами, що розробляли співробітники на кафедрі, були фармакологія секретів ендокринних залоз, фармакологія засобів, що впливають на серцево-судинну систему, механізм дії ліків і токсинів. На даному етапі Г.Л.Шкавера та його співробітники (П.В.Родіонов, Ф.І.Березанцев, М.З.Міндлін, М.М.Прокопович, А.А.Тостановська, В.І.Вітте-Дроздовська та ін.) досліджували характер дії парасимпатичних речовин на секрецію і судини надниркових залоз, на судини шкіри, на секрецію підшлункової залози. Одержані нові факти про реакцію судин на адреналін, наперстянку та інші ліки.
Під час Великої Вітчизняної війни Київський медичний інститут евакуювали в Челябінськ, де з вересня 1941 р. проводились систематичні занятгя з фармакології зі студентами. Кафедру фармакології в Челябінську очолював і читав лекції доцент Ф.С.Гейлік, лабораторні заняття проводили асистенти С.Г.Серебряна, В.А.Крементуло. Після повернення інституту до Києва завідувачем кафедри фармакології в 1944 р. обирають професора О.І.Черкеса (з 1960 р. дійсний член АМН СРСР), учня видатного професора патології О.В.Репрьова. Початок наукової та педагогічної діяльності О.І.Черкеса пов'язаний з кафедрою фармакології Харківського медичного інституту. В роки Великої Вітчизняної війни О.І.Черкес - головний токсиколог Народного комісаріату охорони здоров'я СРСР. Він очолював кафедру фармакології Київського медичного інституту з 1944 по 1971 р., а з 1972 по 1974 р. був науковим консультантом кафедри. Наукова діяльність академіка АМН СРСР О.І.Черкеса багатопланова. Один з найцікавіших та найважливіших напрямків його діяльності - біохімічна фармакологія серцевих глікозидів, вегетотропних, судинорозширювальних речовин та багатьох інших ксенобіотиків. Одержані результати по вивченню механізму дії серцевих глікозидів дали можливість встановити трофічний ефект дії цієї групи медикаментів, що знайшло відображення в таких працях: "Сердечнне гликозидьі" (1961), "Руководство по фарма-кологии" (1961), збірниках "Современные проблеми фармакологии" (1962), "Фармакология сердечно-сосудистьіх средств" 1965), "Достижения современной фармакологии" (1976) та ін. Під керівництвом О.І.Черкеса виконана велика кількість кандидатських (В.Ф.Мельникова, К.М.Карпенко, М.О.Дунаєвський, Є.С.Розовська, М.[.Луганський, М.А.Ангарська, М.В.Первак, В.І.Сила, Е.М.Айрапетян, Н.М.Дмитрієва, М.І.Сластьон, Ф.М.Штеренсон, С.П.Закривидорога, А.І.Каган, Е.Є.На-вроцька, Ю.С.Каган, М.Я.Тверська, В.Я.Городинська, В.А.Крементуло, А.М.Домбровська, В.І.Вітте-Дроздовська, А.ФЛещинський, Б.С.Бравер-Чернобульська, МЛ.Тараховський, О.І.Козловська, А.К.Пашевнікова, Г.О.Белоножко, Ф.П.Тринус, Е.А.Аджикулов, М.С.Бившук, В.В.Станке-вич, Л.К.Клімова, Т.І.Лигіна, В.Г.Дужак, В.М.Тихоненко, І.С.Чекман, Б.М.Клєбанов, Н.О.Горчакова, Л.І.Казак, РД.Самілова, С.Б.Французова, В.А.Туманов, Л.Г.Голота, І.Ф.Полякова, С.Г.Черноморець, О.П.Вікторов) та докторських (Ю.А.Петровський, К.М.Карпенко, Ю.Ю.Вороной, М.ІЛуганський, Н.М.Дмитрієва, Ю.С.Каган, Ф.П.Тринус, І.С.Чекман, В.ПДужак) дисертацій. Увагу академіка О.І.Черкеса та його співробітників привертали питання, що пов'язані з пошуком шляхів регуляції діяльності серцево-судинної системи при різних патологічних станах (атеросклероз, гіпертонія, коронарна недостатність, авітамінози, тиреотоксикоз та ін.).
Широкі наукові інтереси О.І.Черкеса охоплювали питання загальної фармакології, зокрема, вивчення біохімічних основ механізму дії ліків, особливості фармакологічної реакції залежно від вихідного функціонального стану організму, ролі вегетативної нервової системи у формуванні реакції організму на ліки й отрути, фармакодинаміки ліків в умовах експериментальної патології.
У період 1971 - 1972 рр. кафедру фармакології очолила учениця О.І.Черкеса професор Н.М.Дмитрієва, яка вивчала актуальні питання загальної фармакології і вплив серцевих глікозидів на енергетичний обмін міокарда інтактних тварин, за умов серцевої недостатності та при різних фізіологічних і патологічних станах.
Продовжувачем ідей академіка О.І.Черкеса є його учень член-кореспондент НАН та АМН України, Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України професор І.С.Чекман, який очолює кафедру фармакології з 1972 р. Під його керівництвом співробітники кафедри вивчають широке коло проблем загальної і спеціальної фармакології. Ведеться розробка питань проблем ліки - організм - фармакологічні ефекти; вивчення механізму дії серцевих глікозидів, пошук та дослідження фармакодинаміки неглікозидних кардіотоніків; проведення досліджень з фармакології протиатероматозних, гіпотензивних засобів, ангіопротекторів, радіаційної, клінічної фармакології, фітотерапії та екологічної фармакології і токсикології. За цей період на кафедрі з успіхом продовжуються та розвиваються наукові напрями академіка О.І.Черкеса - біохімічна фармакологія. Крім цього, за останні роки розпочались дослідження в галузі фізико-хімічної та квантової фармакології.
Одним з напрямків наукової діяльності кафедри фармакології була біохімічна фармакологія. На кафедрі широко застосовували методи поглибленого вивчення біохімічних процесів, які відбуваються на різних рівнях структурної організації для всебічного аналізу механізмів дії лікарських засобів різних фармакологічних груп. В першу чергу був проведений глибокий аналіз біохімічних механізмів дії еталонних кардіотоніків - серцевих глікозидів, а також засобів, що мають антигіпеіртензив-ний, антиангінальний, гіполіпідемічний вплив.
Ще в ЗО-60-і роки академіком О.І.Черкесом і співробітниками встановлено, шо малі дози дигітоксину, подібно ацетилхоліну підвищують рівень глікогену в міокарді, а сумісне введення цих медикаментів потенціює кардіотонічні ефекти. В подальших дослідженнях співробітників кафедри (І.О.Борзенко, Т.В.Кава, В.В.Бабак, Н.В.Савченко, І.Ю.Мель-ник) показано, що не тільки серцеві глікозиди, а й речовини метаболітної природи (солі сукцинової, глутамінової кислот, фосфаден, рибофлавін, убіхінон, ацетил цистеїн, таурин) впливають на рівень глікогену, аденіло-вих нуклеотидів, креатинфосфату та ін.
Проведені дослідження дозволили встановити, що малі дози серцевих глікозидів підвищують рівень глікогену в міокарді, а токсичні дози зменшують вміст аденілових нуклеотидів, нікотинамідних коферментів, креатин-фосфату. (В.Ф.Мельникова, Н.М.Дмитрієва, Н.О.Горчакова, Л.ГГолота).
Подальше вивчення впливу серцевих глікозидів і нового неглікозид-ного кардіотоніку суфану, маглукорду, спіруліни і карбюлози, особливо на ферменти гліколізу та циклу Кребса, ліпіди, окислювальне фосфорилю-вання допомогло встановити молекулярні механізми дії цих медикаментів (Н.О.Горчакова, Л.ГГолота, І.Ф.Полякова).
Значну роль мали роботи по встановленню впливу серцевих глікозидів та метаболітних засобів на фракційний склад білків міокарду і вміст нуклеїнових кислот та обмін кальцію. Проведені дослідження показали, що, з одного боку, серцеві глікозиди підвищують вміст іонізованого кальцію в міокарді, з іншого - змінюють фізико-хімічні (конформаційні) властивості білків для кращої взаємодії з кальцієм (Н.МДмитрієва, Н.О.Горчакова),
Враховуючи те, що неестерифіковані жирні кислоти є одним з головних субстратів, які забезпечують енергетичний обмін міокарда, а також з посиланням на те, що ліпіди відіграють важливу роль у формуванні структурних елементів в клітинах, певний розділ робіт співробітників кафедри присвячений вивченню впливу серцевих глікозидів і метаболітних засобів на показники ліпідного обміну, на якісні й кількісні зміни в складі міокарда інтактних тварин та при серцевій недостатності (Б.М.Клєбанов, І.Ф.Полякова).
Значний розділ експериментальних досліджень співробітники кафедри (В.АЛуманов, Л.І.Казак, В.В.Ткачук, Н.М.Потьомкіна) присвятили вивченню біохімічної фармакології антигіпертензивних, антиангіналь-них, гіполіпідемічних препаратів на вищезазначені метаболічні показники не тільки в тканинах міокарда, але і в стінці аорти при моделюванні гіпертензивних станів, пітуїтринового і вазопресивного коронароспазмів.
Крім того, вивчено характер впливу вищезазначених препаратів на деякі сторони метаболізму міокарда, зокрема слід зазначити, що не тільки серцеві глікозиди, але й метаболітні сполуки (суфан, спіруліна, карбіцил, маглукорд, карбюлоза, фітозбори) мали антиоксидантну, гіпохолестеринемічну, гіполіпідемічну дію. Це було підтверджено не тільки при моделюванні серцевої недостатності, гіпоксичних станів, а також при різних стресових ситуаціях (імобілізаційній, холодовій та ін.).
Результати досліджень в галузі біохімічної фармакології на рівні систем енергозабезпечення та структурної цілісності мембран стали основою принципово нового підходу до розуміння основної ролі цих систем в механізмах адаптації життєво важливих органів при експериментальних патологічних станах і дозволили підійти до поняття первинного фармакологічного ефекту (І.С.Чекман). Для більш глибокого розуміння механізму дії ліків були потрібні більш тонкі фізико-хімічні дослідження, які допо-
могли встановити основну роль головних процесів - комплексоутворення, абсорбції, дифузії, тригерних механізмів фармакологічного ефекту, які були суттєвим внеском в експериментальну, а надалі в клінічну фармакологію (І.С.Чекман, Н.О.Горчакова, І.В.Ніженковська, В.В.Бобков).
Перші дослідження на підставі комплексоутворення адреноблокаторів, адреноміметиків, симпатолітиків з біометалами і біолігандами дозволили визначити головні ланки в процесах виділення, депонування і зворотнього захоплення катехоламінів під впливом цих медикаментів.
Перспективність обраного напрямку була підтверджена дослідженнями по фізико-хімічній фармакології серцевих глікозидів і метаболітних засобів. Так, в механізмі дії серцевих глікозидів встановлена їх властивість утворювати комплекси з кальцієм, що мало суттєве значення в проявах первинної фармакологічної реакції (Н.О.Горчакова).
Визначений вплив неглікозидних кардіотоніків, адреноблокаторів на мікров'язкість біомембрани, взаємодію з її білковим біошаром. Виконані квантово-хімічні дослідження, які дозволили виділити фармакофорні групи і висловити припущення про шляхи подальшого цілеспрямованого синтезу біологічно активних сполук (І.В.Ніженковська).
Внаслідок теоретичних розробок були створені препарати, що завершили II фазу клінічних досліджень: уфібрат, суфан, маглукорд; впроваджені в клінічну практику - карбюлоза, спіруліна. Продовжуються дослідження по розробці нових кардіотоніків синтетичного та природного походження (карбіцил, таруфін та ін.), а також подальшому впровадженню нової метаболітної сполуки з акто- і кардіопротекторними властивостями (І.С.Чекман, В.А.Туманов, Н.О.Горчакова).
В ході проведених досліджень з фізико-хімічної фармакології вивчені комплексоутворюючі властивості майже ЗО лікарських засобів різного типу фармакологічної дії з компонентами біомембран: р-адреноміметики (ізадрин, добутамін, допамін, ефедрин), р-адреноблокатори (талінолол, пропранолол, метопролол і алпронолол), а-адреноміметики (мезатон, норад-реналін, адреналін, клофелін), а-адреноблокатори (празозин, дібенамін), антагоністи йонів кальцію (форидон, ніфедипін, німодипін), препарати нерецепторної дії (пентоксифілін, аймалін, папаверин, суфан, нікоти-намід), а також препарати інших фармакологічних груп (ацетилцистеїн, капотен, парацетамол, амізон, анальгін). Результати досліджень по вивченню фізико-хімічної фармакології дозволили встановити нові аспекти молекулярних механізмів дії серцево-судинних медіаторних, та метаболітних речовин, визначити процес їх комплексоутворення з біометалами та біолігандами в реалізації фармакологічної реакції. На підставі встановленої теоретичної закономірності здійснено цілеспрямований синтез різних хімічних речовин нестероїдної структури з кардіотонічною активністю.
Вперше у практиці країни розроблено методичні рекомендації, затверджені МОЗ СРСР у 1986 р., по доклінічному вивченню нових препаратів, що рекомендовані для клінічних випробувань кардіотонічних засобів. Розроблені й видані нові методичні рекомендації по доклінічним випробуванням кардіотонічних, антиангінальних, антиаритмічних, гіпотензивних, протиатеросклеротичних засобів (1995, 1996).
Одержані важливі результати узагальнено в наукових довідниках та монографіях, таких як "Биологические аспекти координационной химии" (1979), "Осложнения фармакотерапии" (1980), "Физическая химия й клиническая фармакология сердечних гликозидов" (1985), "Фитонцидьт в медицине" (1990), "Биохимическая фармакология" (1991), "Магний в меди-цине" (1992), "Зкспериментальная й клиническая фармакология" (1995), "Зкологическая фармакология" (1998), "Фармакологическая регуляция тонуса сосудов" (1999), "Спирулина й здоровье" (2000), "Руководство по фармакологии" (2000), "Клінічна фітотерапія" (2000). На кафедрі провадиться також велика методологічна і методична робота, що відображено у підручниках "Фармакология" (1980), "Фармакология. Практические занятия" (1982), "Общая рецептура" (1985). "Справочник по клинической фармакологии й фармакотерапии" (1986), "Словарь терминов по фармакологии й фармации" (1989), "Рецептурньш справочник врача" 8 видань (1980-1998), "Фармакология с общей рецептурой" (1999).
Під керівництвом професора І.С.Чекмана підготовлені докторські (С.Б.Французова, О.П.Вікторов, Н.О.Горчакова, С.Л.Ніколай, Я.С.Гудивок, С.С.Казак, Г.І.Степанюк, Я.Й.Тимошенко, В.А.Туманов, О.Й.Грине-вич, А.В.Кириченко, Л.І.Казак, О.І.Берегова, Б.І.Парій та ін.) та кандидатські (Н.М.Потьомкіна, С.С.Казак, І.В.Ніженковська, В.В.Ткачук, Н.М.Пузенькіна. І.О.Борзенко, О.Й.Гриневич, Г.К.Боровкова, Н.Є.Ну-рищенко, Т.В.Кава, В.В.Бабак, М.І.Доні, О.В.Рощупкіна, І. Ю.Мельник, В.Ю.Дяченко, Н.В.Савченко, В.В.Бондур та ін.) дисертації. По результатах НДР 1986 р. професори І.С.Чекман, Н.О.Горчакова і В.А.Туманов удостоєні звання лауреатів Державної премії України.
На кафедрі також проводяться широкі конкурсні та госпрозрахункові роботи з великим економічним ефектом та впровадженням у різні галузі народного господарства та медицини. Колектив кафедри проводить значну роботу по наданню допомоги установам практичної охорони здоров'я. На кафедрі фармакології навчаються студенти третіх курсів усіх факультетів, з 1984 р. введений курс клінічної фармакології для студентів 5-6-х курсів, з 2000 р. - курс клінічної фармації для студентів 4-го курсу фармацевтичного факультету. Щороку на базі кафедри навчаються слухачі факультету підвищення кваліфікації (викладачі вищих медичних навчальних закладів та медичних училищ України).
Біологічна хімія як самостійна наука та навчальна дисципліна - фізіологічна, або медична хімія - сформувалася в другій половині XIX століття на підставі загального розвитку природничих наук та застосування закономірностей і методології органічної хімії для вивчення живих організмів. Кафедру медичної хімії (в наш час - кафедра біоорганічної, біологічної та фармацевтичної хімії) було створено в 1863 р. невдовзі після заснування медичного факультету у складі Київського університету св. Володимира.
Першим завідувачем кафедри був професор О.О.Шефер, випускник Московського університету, який у 1861 р. захистив докторську дисертацію "Про дію сірчаної кислоти на білкові речовини". Наукові роботи кафедри, які з 1863 по 1886 рр. проводились під керівництвом професора О.О.Шефера, були присвячені вивченню властивостей білків, хімічного складу крові, біохімії процесів травлення. Був також виданий один з перших в Росії та Європі підручник "Курс физиологической химии" (1881). Наукові дослідження кафедри в галузі травлення і засвоєння білкових речовин, перетворення білірубіну та обміну глікогену були продовжені у 1886-1889 рр. під керівництвом приват-доцента В.Ф.Кистяковського, який ще у 1863 р. захистив докторську дисертацію "МатериальІ по физи-ологии пищеварения й усвоения белковьіх веществ".
З 1889 по 1919р. завідувачем кафедри медичної хімії був вихованець Казанського університету О.А.Садовень - заслужений ординарний професор, який у 1887 р. захистив докторську дисертацію на тему "Газообмен й теплопроизводство при уремии". У ці роки вивчались проблеми травлення білків, а також особливості обміну речовин в умовах голодування, захищено 4 докторські дисертації. На кафедрі у 1887 р. було видано курс лекцій з медичної хімії.
У 1919-1922 рр. керівництво кафедрою медичної хімії Київського університету здійснював учень професора О.А.Садовеня - професор А.Г.Ракочи, який ще у 1912 р. захистив докторську дисертацію на тему "Исследования по вопросу о единстве пепсина й химозина".
У період з 1922 по 1932 р. кафедру біологічної хімії (на цей час вже в складі Київського медичного інституту) очолював професор С.С.Кравченко, який зосередив навчально-методичну та дослідницьку роботу на кафедрі на підвищення якості викладання питань медичної біохімії.
З 1932 р. і до цього часу кафедру біологічної хімії очолюють учні академіка О.В.Палладіна та їх вихованці, які спрямували наукові дослідження на вирішення актуальних проблем обміну речовин здорового і хворого організму людини, а також розробці методів нормалізації метаболізму
шляхом застосування препаратів вітамінів, коферментів, антиоксидантів та інших біологічно-активних речовин.
З 1932 по 1937 р. керівництво кафедрою здійснював учень академіка О.В.Палладіна професор С.В.Фомін, який вивчав активність протеаз і протеолітичних процесів у м'язах, особливості обміну речовин в умовах В- і С-авітамінозу. Його докторська дисертація була присвячена вивченню обміну вуглеводів, аскорбінової кислоти та ліпідів у нервовій тканині.
У 1938 р. професора С.В.Фоміна змінив на кафедрі інший учень О.В.Палладіна - професор С.І.Винокуров, талановитий вчений, чудовий педагог та організатор. Його перу належить близько 80 наукових праць, під його керівництвом виконано близько 200 наукових досліджень та 23 дисертації. З приходом професора С.І.Винокурова на кафедру посилилася увага щодо організації навчальних занять, переглянуто лекційний курс, лекції супроводжувались демонстрацією експериментів, наукових приладів. Широко використовувались в педагогічному процесі дані біохімічних перетворень в організмі людини, що готувало студентів до вивчення патології. Наукова робота в основному була направлена на вивчення проблеми метаболізму аскорбінової кислоти та внутрішньоклітинного окислення.
Під час війни та евакуації кафедру очолив професор Б.М.Колдаєв, а в 1942 р. як другий професор повернувся С.І.Винокуров, який у 1941 - 1942 рр. завідував кафедрою біохімії Астраханського медичного інституту. У цей період науково-дослідна робота була спрямована на потреби практичної медицини. Професор Б.М.Колдаєв, співпрацюючи з академіком О.В.Палладіним та працівниками військових шпиталей, провів ряд досліджень з обміну вітаміну К та його впровадження в практику лікування поранених. Професор С.І.Винокуров, доцент А.І.Апасова, асистент З.Г.Броновицька запропонували новий метод виготовлення каротинізо-ваного вазеліну, що прискорює загоєння ран.
З осені 1944 р. керівництво кафедрою було знову покладено на професора С.І.Винокурова, а посаду професора кафедри займали послідовно професор Б.М.Колдаєв, член-кореспондент АН СРСР та АН УРСР ДЛ.Фердман, академік Р.В.Чаговець, які водночас керували відділами Інституту біохімії АН УРСР. Перший рік роботи після повернення КМІ з евакуації був цілком використаний для налагодження педагогічного процесу. Однак вже у наступному році почалася серйозна наукова робота. У період з 1945 по 1955 р. було опубліковано більш ніж 70 праць, що були в основному присвячені питанням інтермедіарного обміну аскорбінової кислоти та біохімії нервової тканини; розроблялась також проблема біохімічного механізму дії антибіотиків вищих рослин. Захищено 10 кандидатських та 1 докторська дисертація.
У ці роки була встановлена залежність між зміною інтенсивності відновлення дегідроаскорбінової кислоти та розвитком С-гіповітамінозу при різних патологічних станах. Вперше показано існування плацентарного бар'єру при переході вітамінів з організму матері до плоду та вивчена динаміка їх надходження з молоком матері. Ці дослідження використані для розробки раціональних режимів харчування вагітних та жінок, що годують (Ю.В.Хмелевський). В організмі тварин виявлено ферментну систему, що каталізує перетворення дегідроаскорбінової кислоти у дикетогулонову.
У 1955 р. кафедру біохімії очолив доктор біологічних наук професор Є.Ф.Шамрай. Наукова діяльність Є.Ф.Шамрая була присвячена вивченню механізму біологічної дії поліфенолів рослин, вітамінів С і Р, обгрунтуванню клінічного застосування вітамінів, а також створенню та впровадженню нових вітамінних препаратів. Під його керівництвом виконано 12 докторських та 65 кандидатських дисертацій. Ним опубліковано понад 140 наукових робіт. За заслуги в розвитку медичної науки професору Є.Ф.Шамраю було присвоєно звання заслуженого діяча науки УРСР.
У процесі вивчення механізму дії вітамінів С і Р показано, що в рослинних клітинах аскорбінова кислота і поліфеноли створюють єдиний комплекс. Це стало за теоретичну передумову для створення нового медичного препарату галаскорбіну, який знайшов широке застосування в медичній практиці з метою нормалізації порушень енергетичного обміну в клітинах в умовах патології. Досліджувались також особливості обміну тіаміну при різних гіпоксичних станах (інфаркт міокарда та ін.). Встановлені вікові особливості енергетичного обміну та його регуляції в міокарді (д-р біол. наук Л.Н.Богацька). Вивчались механізми дії на обмінні процеси парентерального введення препаратів протеолітичних ферментів та розроблялися шляхи їх застосування в медичній практиці (д-р біол. наук К.Н.Вєрємєєнко).
Велика увага приділялась удосконаленню навчального процесу, наближенню його до вимог медичної практики. Під керівництвом професора Є.Ф.Шамрая були видані практикум з органічної та біологічної хімії, навчальний посібник "Клиническая биохимия", збірник наукових праць "К проблеме взаимодействия витаминов С й Р".
З 1976 по 1997 р. кафедру біоорганічної та біологічної хімії очолював доктор медичних наук, професор Юрій Володимирович Хмелевський, лауреат премії імені О.В.Палладіна НАН України, автор 210 наукових праць. Під керівництвом професора Ю.В.Хмелевського на кафедрі вивчався обмін вітамінів і коферментів в умовах експериментальних патологічних станів (гіпоксія, інфаркт міокарду, дія іонізуючої радіації, міокардити, гепатити). Були розроблені та впроваджені в медичну практику нові методи вітамінотерапії серцево-судинних захворювань та гіпо-ксичних станів шляхом застосування комплексів функціонально зв'язаних вітамінів та коферментів (професори Ю.В.Хмелевський, М.М.Еп-штейн). Обгрунтовано застосування вітамінотерапії в умовах дії на організм малих доз іонізуючої радіації. Створені нові високоефективні синтетичні препарати вітаміну Е. Розпочато вивчення перебігу моноок-сигеназних реакцій за умов хімічної патології гепатоцитів та Е-вітамінної недостатності (д-р мед. наук Ю.І.Губський). Були видані монографії і посібники для лікарів: "Обмен витаминов при сердечно-сосудистьіх забо-леваниях", "Ферментативньїе процессьі й их коррекция при зкстремаль-ньіх состояниях", "Клиническая оценка биохимических показателей при заболеваниях внутренних органов", "ВитаминьІ й возраст человека", "Основные биохимические константьі человека в норме й при патологии" та практикум з біологічної хімії. Під керівництвом професора Ю.В.Хме-левського виконано 14 дисертацій.
З 1997 р. кафедру (з 1999 р. - біоорганічної, біологічної та фармацевтичної хімії) очолює член-кореспондент АМН України, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат премії АМН України, доктор медичних наук, професор Ю.І.Губський, провідний вчений в галузі медичної біохімії, біохімічної фармакології та токсикології фізіологічно-активних сполук, автор більше 300 наукових робіт, в тому числі монографій, підручників, наукових довідників. Наукові дослідження кафедри проводяться в комплексі з відділом біохімічної фармакології Інституту фармакології та токсикології АМН України, який Ю.І.Губський очолює з 1987 р.
Науковим спрямуванням кафедри в наш час є розробка питань біохімії та патобіохімії оксигеназних реакцій, процесів мікросомального окислення, з'ясування ролі цитохрому Р-450 в утворенні вільно-радикальних метаболітів ксенобіотиків, вивчення молекулярних механізмів пошкодження мембран та генетичного апарату клітини, перебігу реакцій перекисного окислення ліпідів, лікувально-профілактичного застосування біоантиоксидантів (доцент О.В.Задоріна, старший науковий співробітник Н.М.Юрженко), біохімічної фармакології та токсикології протитуберкульозних засобів (доцент Л.В.Гайова). Пріоритетними розробками члена-кореспондента АМН України професора Ю.І.Губського та очолюваної ним наукової школи є цикл робіт, присвячених реакціям ліпопереокис-лення в ядерному хроматині, вільно-радикальному ушкодженню ДНК, ролі іонів кальцію в порушенні метаболічних процесів за умов антиоксидантної недостатності та дії високотоксичних ксенобіотиків (доктори біологічних наук Є.Л.Левицький, Н.В.Литвинова). Разом із співробітниками відділу біохімічної фармакології Інституту фармакології та токсикології АМН України висунуто та обгрунтовано перекисно-кальцієву теорію хімічного ушкодження гепатоцитш, концепцію про роль апоптозу як альтернативного механізму загибелі клітини за її токсичного ураження. Важливий для загальної та медичної біохімії науковий напрямок, присвячений вивченню проблеми регуляції внутрішньоклітинного метаболізму за участю нікотинамідних коферментів, зокрема посттрансляційної модификації білків АДФ-рибозилюванню - розробляє професор кафедри - відомий вчений доктор біологічних наук, професор М.М.Великий.
У зв'язку із створенням у 1998 р. у складі Національного медичного університету імені О.О.Богомольця фармацевтичного факультету, на кафедрі розпочато викладання органічної та фармацевтичної хімії, а також науково-дослідні роботи в галузі фармацевтичної біохімії. Так, науково-практичні питання фармацевтичного аналізу лікарських засобів розробляє на базі очолюваної ним лабораторії Інституту фармакології АМН України доктор фармацевтичних наук професор О.О.Цуркан; питання синтезу та біологічної оцінки нових гетероциклічних сполук з протипухлинною дією вивчає кандидат хімічних наук О.В.Вельчинська.
На базі кафедри функціонує проблемна комісія МОЗ та АМН України "Біологічна та медична біохімія", завідувач кафедри член-кореспондент АМН України професор Ю.І.Губський є головним редактором першого в Україні профільного наукового журналу АМ Н та МОЗ України "Медична хімія", який випускається разом з кафедрою медичної хімії Тернопільської державної медичної академії імені І.Я.Горбачевського (проф. Я.І.Гонський, д-р мед. наук М.М.Корда).
В останні роки кафедрою були створені та видані перші сучасні україномовні підручники і навчальні програми для вищих медичних навчальних закладів: "Біологічна хімія" (автор - Ю.І.Губський, 2000), та "Біоорганічна хімія" (Ю.І.Губський та співавт., 1997).