Найдавнішою морфологічною наукою є нормальна анатомія. У XIX ст. від нормальної анатомії відокремилася патологічна анатомія, мікроскопічна анатомія, на базі якої виникла гістологія, топографічна анатомія, судова медицина.
Ніби підтверджуючи цю закономірність, перші київські анатоми, які були широко освіченими людьми і ерудованими вченими, стояли біля джерел виникнення інших морфологічних кафедр. Професор М.І.Козлов перший почав читати курс лекцій з патологічної анатомії, професор О.П.Вальтер читав лекції з патологічної анатомії і був за сумісництвом завідувачем (з 1862 до 1865 р.) кафедри нормальної фізіології. Видатний київський анатом професор В.О.Бец був не тільки завідувачем кафедри нормальної анатомії, але перший на кафедрі анатомії почав широко та інтенсивно займатися мікроскопічною анатомією під керівництвом професора О.П.Вальтера та допомагав організувати кафедру гістології, навіть виділивши для нової кафедри частину мікроскопів з кафедри анатомії.
9 вересня 1841 р. лекцією з анатомії почались заняття на медичному факультеті, яку прочитав перший завідувач кафедри анатомії, учень М.І.Пирогова, М.І.Козлов. Він приїхав із Петербурзької медико-хірургічної академії для організації занять з анатомії у Києві за рекомендацією М.І. Пирогова.
У 1844 р. завідувати кафедрою фізіологічної анатомії з мікрографією (майбутньої гістології) став О.П.Вальтер. Вихованець Юр'ївського університету професор О.П.Вальтер вчився і працював у Юр'єві в той час, коли там працювали М.І.Пирогов і К.М.Бер, яких О.П.Вальтер глибоко шанував і вважав своїми вчителями. Професор О.П.Вальтер був справжнім реформатором навчального процесу на кафедрі анатомії. Кафедра успішно розвивалася і за 24 роки керівництва кафедрою О.П.Вальтер встиг зробити досить багато корисного для університету. По-перше, О.П.Вальтер разом з М.І.Козловим, який був особистим лікарем генерал-губернатора Бібікова, переконав останнього віддати 135 тис. карбованців, які були зібрані поміщиками південно-західних губерній для підготовки фельдшерів (від чого університет категорично відмовився) і числились за Київським навчальним округом, віддати для будівництва анатомічного театру. За запискою професора Вальтера, в якій були викладені вимоги до майбутньої будови анатомічного театру, архітектором університету Бе-ретті був складений проект майбутнього анатомічного театру. У 1853 р. будівництво першого в Росії анатомічного театру було закінчено, освячено і відкрито для викладання нормальної анатомії, патологічної анатомії та судової медицини.
Докторська дисертація О.П.Вальтера "О механизме сплетення волос при колтуне. Микроскопическое исследование" (1845) була першою дисертацією, захищеною на медичному факультеті Київського університету. Виконана на матеріалі мікроскопічних досліджень, вона стала визначеним еталоном роботи анатома, який, за переконанням О.П.Вальтера, не міг обходитись без допомоги мікроскопа. На таких же позиціях стояли його молодші колеги, що працювали на кафедрі прозекторами, - С.З.Бачинський, Ф.Ф.Ергардт, І.С.Коперницький, В.О.Бец.
Професор О.П.Вальтер виготовив чудові препарати периферичних нервів людини, частина яких дотепер зберігається у фундаментальному музеї кафедри анатомії людини Національного медичного університету. Він поповнив також краніологічну колекцію кафедри, придбав воскові моделі розвитку курячого яйця і людського зародка, закуплені у Парижі.
У 1852 р. О.П.Вальтер опублікував перший в Україні підручник "Курс анатомии человеческого тела", перевиданий у 1855 р. Потім у 1870- 1872 рр. випущений "Курс практической анатомии человеческого тела", удостоєний премії імені П.Загорського. Професор О.П.Вальтер редагував і видавав з 1860 до 1881 р. журнал "Современная медицина", на сторінках якого опубліковані його лекції "О положений желудка", "О прикладной анатомии", "О бальзамировании трупов", "Записки по анатомии й физи-ологии". У підручнику з анатомії О.П.Вальтер писав: "Наши лекари должны в университете приобретать не только практические знання, но й по возможности фундаментальнеє научное образование. Я наследовал великого анатома Николая Ивановича Пирогова, в котором видел всегда первого, во все Бремена, топографического анатома й ученого, которьш лучше всех понимал дух русской медицини".
У 1868 р., коли О.П.Вальтер пішов з університету, кафедру анатомії посів його талановитий учень В.О.Бец, ім'я якого широко відоме у нашій країні та за кордоном. Після закінчення у 1853 р. 2-ї Київської гімназії В.О.Бец вступив до Київського університету на медичний факультет. З перших занять його особливо зацікавила анатомія, якій він приділяв весь свій вільний час. Своїм старанням, чудовими здібностями і успіхами у вивченні анатомії В.О.Бец привернув увагу до себе професора О.П.Вальтера. Вивчаючи анатомію під безпосереднім керівництвом О.П.Вальтера, часто залишаючись препарувати в анатомічному театрі, В.О.Бец велику увагу також приділяв вивченню й інших предметів, блискуче складав іспити з усіх дисциплін. Пізніше, у своїй вступній лекції, він казав: "... для понимания й изучения анатомии необходимы знання по физике, химии, математике, зоологии, истории, географии...".
В.О.Бец почав серйозно займатися науковими дослідженнями ще студентом. У студентські роки він опублікував дві наукові роботи: "Об ошибках химического диагноза", в якій підкреслювалося значення мікроскопічного методу дослідження, блискуче засвоєного ним у науковому студентському гуртку на кафедрі анатомії, і "Несколько слов о тифозном процессе й лечении тифа алкоголем", де містилися обговорення матеріалів дисертації І.М.Сєченова, яку Бец назвав чудовою. Ця робота допомогла молодому вченому твердо стати на об'єктивний шлях вивчення будови тіла людини, а головне, спонукала його зайнятися дослідженням центральної нервової системи, оскільки фізіологічні дослідження І.М.Сєченова, з точки зору Беца, вимагали морфологічного підтвердження.
У 1860 р. після закінчення медичного факультету Київського університету зі ступенем лікаря (з відзнакою) за поданням професора О.П.Вальтера В.О.Бец був залишений на кафедрі анатомії на посаді помічника прозектора. З травня 1861 р. по вересень 1862 р. він був відряджений з науковою метою за кордон. У Відні працював у лабораторіях Брюке і Людвіга, в Гейдельберзі - в лабораторії Бунзена, відвідував Келлікерау Вюрцбурзі, Кірхгофа і Гельмгольца у Гейдельберзі. Це були наукові центри, що збирали талановиту молодь, у тому числі багатьох російських вчених. У 1859- 1860 рр. тут проводили наукові дослідження С.П.Боткін, Д.І.Менделєєв, О.П.Бородін, А.М.Бекетов та багато інших. В.О.Бец, як і інші вчені, в той час мало працював в анатомічних театрах західних університетів, оскільки викладання і наукові дослідження в галузі анатомії були поставлені М.І.Пироговим в Росії так високо, що російським анатомам не було чому вчитися у західних колег.
У 1861 р. В.О.Бец опублікував у журналі "Современная медицина" статтю "Письмо из ВеньІ", в якій описав своє перебування у відомого анатома І.Гіртля. Віддаючи данину всьому побаченому, особливо анатомічному музею, В.О.Бец з властивим йому об'єктивним відношенням зазначав: "Лекции анатомии профессора Гиртля отличаются необьїкно-венной простотой изложения... Каждая лекция читается с особьім пате-тизмом й какой-то таинственностью, что производит особое впечатление. Физиологических толкований Гиртль не любит, особенно если на них основаньї анатомические фактьі". В.О.Бец визначив головний недолік анатомічної школи Заходу - її відрив від фізіології.
В лабораторії знаменитого фізіолога Карла Людвіга у Відні В.О.Бец зайнявся дослідженням судин печінки і став збирати матеріал для майбутньої дисертації "О механизме кровообращения в печени", яку захистив у 1863 р. В тому ж році його обрали за конкурсом прозектором кафедри анатомії. У 1864 р. вийшла робота В.О.Беца "Несколько замечаний о микроскопическом строєний надпочечников", заснована на мікроскопічних дослідженнях. У тому ж році йому доручили читати лекції з анатомії та гістології, що стало визнанням його заслуг в галузі не тільки макро-, але й мікроскопічної анатомії.
У 1867 р. В.О.Бец опублікував статтю "О гипсовьіх слепках мозга", яка була результатом розробки нового методу одержання макропрепаратів. За цією статтею з'явилась серія наукових праць про будову півкуль великого мозку, серед яких одна з головних - "Анатомия поверхности челове-ческого мозга". Частина гіпсових зліпків, виготовлених Бецом, сьогодні зберігається в анатомічному музеї кафедри анатомії НМУ. Там же знаходиться велика колекція забарвлених карміном гістологічних препаратів з різних відділів головного і спинного мозку людини, виготовлених Бецом більш як 100 років тому.
Про техніку виготовлення зрізів і одержання мікроскопічних препаратів мозку науковий світ дізнався з ряду публікацій В.О.Беца, зокрема, роботи "Новьш способ исследования центральной нервной системи человека", виданої у 1870 р., а також з експозиції Всеросійської мануфактурної виставки, відкритої у 1870 р. у Петербурзі. На цю виставку В.О.Бец представив виготовлені ним препарати мозку людини, удостоєні великої срібної медалі. У дипломі сказано, що комітет експертів виставки "... при-знав профессора В.А.Беца (в Києве) достойним серебряной медали - за весьма замечательное в техническом отношении приготовление анатомических препаратов, дающее полную возможность к изучению человеческого мозга в различньїх его видах й составляющее важное приобретение для науки".
У 1872 р. професор В.О.Бец був відряджений за кордон, де демонстрував свої препарати у Товаристві віденських лікарів, у лабораторії професора Бркже і на з'їзді природознавців і лікарів у Лейпцігу. Препарати справили настільки велике враження на вчених, що професор Людвіг запропонував видати атлас малюнків з препаратів за рахунок Дрезденської академії наук. Віденський анатом Гіртль, оглянувши препарати Беца, у захваті заявив: "Я можу сказати, що не один анатом не просунув вперед знання про будову мозку, так як це зробив професор Бец". Колекція препаратів була удостоєна "Медалі преуспєянія" і оцінена в 7 тис. австрійських гульденів, які тут же були запропоновані В.О.Бецу. Однак учений не тільки відмовився продати свої препарати у Відні, але й відхилив пропозицію Дрезденської академії наук, вважаючи за свій обов'язок видати атлас у себе на батьківщині, а препарати передати в дар кафедрі анатомії рідного університету. Ця чудова колекція і в теперішній час є окрасою фундаментального анатомічного музею кафедри анатомії НМУ. Видати ж атлас масовим тиражем, незважаючи на численні намагання протягом 20 років, В.О.Бецу не вдалося: в уряді царської Росії не знайшлося необхідних коштів для видання унікальної праці.
У 1883 р. в "Университетских известиях" В.О.Бец опублікував першу частину атласу - "Анатомия поверхности головного мозга" з додатком з 36 таблиць. Ця частина праці присвячена макроскопічній будові головного мозку. Тільки у 1890 р. за свої гроші й своїми руками В.О.Бец підготував і видав без тексту атлас, в якому він помістив частину малюнків зліпків мозку людини і деяких тварин. Єдиний примірник цього атласу зберігається на кафедрі анатомії Національного медичного університету. Він є такою бібліографічною рідкістю, що протягом багатьох років зарубіжні вчені сумнівалися у виданні такого атласу в Києві.
Говорячи про заслуги В.О.Беца перед наукою, звичайно в першу чергу вказують на відкриття ним гігантських пірамідних клітин, названих його іменем, вважають його засновником вчення про тонку будову головного мозку, про архітектоніку кори великого мозку людини і деяких тварин. Це дійсно так, але заслуги В.О.Беца перед наукою значно більші. В.О.Бец практично розвинув еволюційну теорію Ч.Дарвіна, підвів матеріальну основу під вчення І.М.Сєченова про функції мозку, його рефлекторну діяльність.
Поряд з дослідженнями мозку В.О.Бец вивчав кісткову систему. Він неодноразово підкреслював, що в анатомічному музеї Київського університету зібрана найкраща в Європі колекція кісткових препаратів, опублікував декілька статей, в яких виступав проти расистських теорій, зокрема проти теорії Ретциуса. Як результат інтенсивних досліджень, що проводив вчений, у 1887 р. вийшла монографія "Морфология остеогенеза", яка досі є джерелом різних відомостей для дослідників кісткової системи людини.
Видатні досягнення В.О.Беца вже за життя принесли йому широке визнання. Він був обраний постійним членом Імператорського товариства природолюбів, членом-кореспондентом Паризького антропологічного товариства, уповноваженим членом Лейпцігського етнографічного музею, почесним членом Одеського товариства лікарів і ряду інших товариств. Однак наприкінці 80-х років у Київському університеті настільки загострилося протиборство між групою прогресивних професорів, до якої належав Бец, і реакційною професурою, що у 1890 р. В.О.Бец відмовився балотуватися на посаду завідувача кафедри анатомії. Він пішов з Київського університету, але продовжував працювати консультантом Київської психіатричної лікарні (Кирилівської) і лікарем-консультантом Південно-Західної залізниці. У 1892 р. вийшла остання стаття В.О.Беца "Очерк мероприятий в зпидемии холерьі в 1892 г. по линии юго-западннх железньїх дорог". Багато препаратів В.О.Беца, в тому числі більша частина колекцій макро- і мікропрепаратів мозку, кісткові препарати, інструменти і прилади, якими користувався Бец, його наукові праці в те-
перішній час зберігаються на кафедрі анатомії НМУ як свідчення тридцятирічної праці блискучого дослідника та вченого.
У 1890 р. завідувачем кафедри анатомії був обраний професор М.А.Тихомиров, учень відомого московського анатома Д.Н.Зернова. Він мав глибокі знання в галузі порівняльної анатомії та ембріології, був провідником ідей еволюційної морфології і не тільки завідував кафедрою, але й був деканом медичного факультету з 1890 по 1892 р. У докторській дисертації М.А.Тихомирова "Распределение й взаимное отношение артерий большого мозга у человека" (1890) систематизовані різні варіанти артеріального кола великого мозку, описані особливості його кровопостачання. М.А.Тихомиров провів цікаві експерименти для вирішення питання про існування кінцевих артерій, по-новому подав механізми емболії артерій мозку і відмирання його ділянок. Свої багаторічні спостереження М.А.Тихомиров узагальнив у монографії "ВариантьІ артерий й вен чело-веческого тела в связи с морфологией кровеносной сосудистой системи" (1890), яка не мала собі рівних у вітчизняній і зарубіжній анатомічній літературі. Вона перекладена багатьма мовами світу і не втратила теоретичного і практичного значення в наш час, зокрема у зв'язку з розвитком судинної хірургії.
М.А.Тихомиров глибоко знав антропологію, пластичну і топографічну анатомію. Він чудово читав лекції, багато зробив для покращання викладання анатомії, збільшив число занять з препарування в секційних залах. Ним виготовлена велика кількість анатомічних препаратів, які й сьогодні є окрасою фундаментального музею кафедри анатомії НМУ. Необхідно відзначити блискуче виконані препарати варіантів і аномалій кровоносних судин, корозійні препарати внутрішнього вуха, судин нирок, бронхів і легень.
У 1903 р. кафедру анатомії Київського університету очолив один з талановитих учнів М.А.Тихомирова професор Ф.А.Стефаніс, який написав у некролозі про свого вчителя: "Он относился с энтузиазмом и любовью к своему делу и отличался чрезвычайной работоспособностью. Увлечение наукой доходило у Тихомирова до романтического самозабвения... Правдивьій й честный как профессор й декан, он всегда сурово й бдительно стоял на страже лучших академических традиций".
Працюючи ще під керівництвом М.А.Тихомирова, Ф.А.Стефаніс обрав новий науковий напрямок, зайнявся дослідженням лімфатичної системи. Слід зазначити, що у другій половині XIX століття багато анатомів для дослідження лімфатичних судин використовували ртуть. Метод був громіздким, ртуть досить важко проникала у дрібні лімфатичні судини, а при розриві судини витікала з лімфатичного русла на значну відстань. Ф.А.Стефаніс застосував суспензії масляних фарб у хлороформі чи ефірі, що дозволило йому досягти високої досконалості в техніці ін'єкції лімфатичних капілярів і судин.
Докторська дисертація Ф.А.Стефаніса "Лимфатические сосуды желудка человека", опублікована у 1902 р., принесла її автору широку популярність. У роботі вперше описані лімфатичні судини серозної оболонки шлунка, показаний їх зв'язок з лімфатичними судинами очеревини, яка покриває дванадцятипалу кишку, що відіграє велику роль при метастазуванні злоякісних новоутворень.
Для ін'єкцій лімфатичних судин Ф.А.Стефаніс розробив і застосував оригінальний апарат, що являє собою систему скляних ємкостей, з'єднаних гумовими трубками, на одній з яких знаходилась канюля. Під впливом тиску ртуті в системі судин і відбувалася ін'єкція розчинів масляних фарб. Цей апарат зберігається на кафедрі анатомії НМУ. Великий матеріал з будови лімфатичної системи зібраний у монографії Ф.А.Стефаніса "Лимфатические сосуды печени человека" (1904), яку автор присвятив пам'яті свого вчителя професора М.А.Тихомирова. В ній описані екстраорганні судини правої і лівої часток печінки, а також варіанти відвідних лімфатичних судин органа, анастомози між ними, підсерозна лімфатична сіть, показані напрямок відтоку лімфи від печінки, зв'язки її з іншими органами. Оцінюючи цю монографію Ф.А.Стефаніса, відомий київський анатом О.А.Сушко (1954) писав: "... работа по праву должна быть названа классической. Для подтверждения своих выводов Стефанис приводит настолько много наблюдавшихся им фактов, что бесстрастный исследователь, знакомый с литературой по этому вопросу, скажет, что за минувшие 50 лет не написано работьі на эту тему не только лучшей, но и равноценной". Робота Ф.А.Стефаніса "О лимфатических сосудах почек человека" (1902) присвячена описанню відвідних судин нирки. Ним встановлені шляхи лімфовідтоку від правої і лівої нирок. Він уперше описав двоповерхове розташування лімфатичних вузлів на задній стінці черевної порожнини людини, що стало однією з головних відправних точок дослідження напрямку лімфовідтоку в черевній порожнині.
Професор Ф.А.Стефаніс виготовив велику кількість анатомічних препаратів, серед них надзвичайно демонстративні препарати центральної і периферичної нервової системи, кровоносної системи і внутрішніх органів; він заснував навчальний студентський музей, склав перелік і описав фундаментальний анатомічний музей ("Систематичний перелік препаратів музею кафедри описової анатомії в Університеті св. Володимира" - К., 1899).
Видатні керівники кафедри анатомії Київського університету дореволюційного періоду були представниками класичної описової анатомії. Вони блискуче володіли технікою і різними методами анатомічних
досліджень, відкрили й описали багато нових анатомічних фактів, їх роботи сприяли укріпленню зв'язків анатомії з фізіологією, розвитку ідей еволюційної морфології та ембріології, а також прикладної анатомії.
Досягнення київської університетської анатомічної школи одержали згодом подальший розвиток. З 1917 до 1922 р. кафедрою анатомії керував професор А.В.Старков, у 1918 р. обраний дійсним членом Української академії наук. Він відомий як автор топографо-анатомічних робіт "Анатомия прямой кишки й мьішц, имеющих к ней отношение" (1912), "Анато-мия фасций й клетчатки малого таза" (1912), проводив дослідження м'язів при кривошиї, іннервацій серця.
З 1922 до 1924 р. кафедру очолив професор Ф.О.Цешковський, випускник Юр'ївського університету, який раніше працював у Петербурзькому психоневрологічному інституті. Він розвивав питання судинної анатомії і вивчав варіанти розвитку різних органів.
У 1924 р. на кафедру анатомії людини обраний учень академіка В.П.Воробйова професор О.А.Івакін, фахівець з порівняльної анатомії і гістології. У відомому підручнику анатомії людини В.П.Воробйова ним написані розділи, присвячені розвитку кісток, серця і кровоносних судин.
У 1930 р. кафедру анатомії людини очолив професор М.С.Спіров, учень професора В.Н.Тонкова. Після закінчення у 1917 р. медичного факультету Московського університету він працював помічником прозектора Вищої московської медичної школи, помічником прозектора і прозектором анатомії Військово-медичної академії, старшим асистентом кафедри анатомії Ленінградського медичного інституту. Професор М.С.Спіров вивчав будову інтерреналової системи людини, ембріогенез мозкових оболонок, шляхи циркуляції спинномозкової рідини, лімфатичну систему людини. Він прагнув розвивати наукові напрямки, закладені О.П.Вальтером, В.О.Бецом і М.А.Тихомировим.
М.С.Спіров досліджував зв'язки підпавутинного простору головного і спинного мозку, його відношення до спинномозкової рідини, цим питанням присвячені роботи "Пути распространения иньецируемых в подпаутинное пространство масс" (1927), "Подпаутинное пространство головного и спинного мозга й его отношение к спинномозговой жидкости" (1927), "Особенности связей подпаутинного пространства головного мозга с венозной системой костей черепа при некоторых условиях иньекций" (1930), "Эмбриогенез мозговых оболочек человека" (1932). Ці дослідження стали значним внеском у вивчення центральної нервової системи. Досліджуючи зв'язки підпавутинного простору головного мозку з венозною системою кісток черепа, зацікавившись резорбцією спинномозкової рідини в лімфатичну систему, М.С.Спіров дійшов висновку, що
прямих анатомічних зв'язків підпавутинного простору з лімфатичною системою немає.
Наступні дослідження М.С.Спірова присвячені лімфатичним судинам щитоподібної залози. Він описав тісні зв'язки лімфатичної системи щитоподібної залози з лімфатичною системою гортані, трахеї, стравоходу і легень, встановив, що відвідні лімфатичні судини щитоподібної залози можуть безпосередньо впадати у грудну протоку, обминаючи лімфатичні вузли. Ця обставина мала важливе значення при вивченні шляхів метастазування раку щитоподібної залози. Пізніші роботи М.С.Спірова присвячені вивченню лімфатичних судин травної системи і її серозного покриву. Життя і науково-педагогічна діяльність М.С.Спірова є зразком самовідданного служіння науці й виховання молоді. Продовжуючи чудові традиції своїх попередників, він підняв на новий рівень викладання анатомії на кафедрі Київського медичного інституту, в якому пропрацював понад 40 років. За 56 років наукової і педагогічної діяльності ним опубліковані 94 роботи, в тому числі 5 монографій. У 1943 р. М.С.Спіро-ву присвоєне почесне звання Заслуженого діяча науки УРСР, він нагороджений орденами Трудового Червоного Прапору і "Знак пошани".
Талановитим учнем М.С.Спірова був О.А.Сушко, який продовжував вивчення лімфатичної системи. Фотографії з його оригінальних препаратів лімфатичної системи вміщені у відомій монографії Русняка-Фельді і Сабо "Физиология й патология лимфообращения" (Будапешт, 1967), в атласах В.П.Воробйова (1951) і Р.Д.Синельникова (1960), підручниках анатомії Г.Ф.Іванова (1949) і гістології В.Г.Єлісєєва (1963).
На основі численних досліджень О.А.Сушко дійшов до висновку, що в нормі не існує прямого зв'язку між лімфатичними і венозними судинами, хоч він і можливий в умовах патології.
Метод "індикації", запропонований О.А.Сушко, дозволив встановити, що в лімфатичній системі, крім півмісяцевих клапанів екстраорганних судин, у внутрішньоорганних судинах є вперше виявлені ним "клапани-шлюзи", що регулюють тік лімфи в органах.
Він розробив ряд окремих питань будови лімфатичної системи, вивчивши морфофункціональні особливості лімфатичного русла легень, печінки, шлунка, червоподібного відростка і підшлункової залози у нормі, а також при раку, лейкемії, хорионепітеліомі, туберкульозі, що представляє значну цікавість для патологів і клініцистів.
О.А.Сушко і Л.В.Чернишенко опублікували монографії: "Некоторые особенности лимфатической системы" (1966) і "Лимфатическая система в норме и патологии" (1973), в яких на макро- і мікроскопічному рівні описана будова лімфатичних капілярів внутрішніх органів у нормі і при різних патологічних станах.
Талановитим сподвижником М.С.Спірова у дослідженні лімфатичної системи був доктор медичних наук О.І.Свиридов, вихованець відомої хірургічної школи академіка А.Г.Савиних. У докторській дисертації "Лимфатические сосуды диафрагмы человека" (1959) О.І.Свиридов детально описав судини серозної оболонки, що покриває різні відділи діафрагми людини і тварин. На основі глибоких досліджень в галузі онто- і філогенезу лімфатичних капілярів він створив оригінальну теорію первинного походження лімфатичної системи у хребетних. О.І.Свиридов уперше у світовій літературі опублікував "Анатомический атлас лимфатических капилляров" (1966), який викликав широкий інтерес серед учених нашої країни і за кордоном. Ним написаний підручник "Анатомия человека" (1976) для санітарно-гігієнічного факультету, який витримав три видання і користується популярністю у студентів усіх факультетів. Підручник О.І.Свиридова, адаптований професором 1.1.Бобриком і перекладений на українську мову, "Анатомія людини" (2000), став основним україномовним підручником не тільки для стоматологічного факультету, але й для студентів інших факультетів.
Оригінальні порівняльно-анатомічні дослідження лімфатичних вузлів брижі тонкої і товстої кишки у ссавців виконала доцент Л.С.Беспалова, окремим питанням лімфології присвячені дослідження інших співробітників кафедри.
Мікроваскуляризаційна система твердої оболонки головного мозку висвітлена у дослідженнях А.А.Архиповича. Він встановив, що в ній є дві дренажні системи - звичайна і пов'язана з дренуванням субдуральної спинномозкової рідини.
У 1971 р. кафедру очолив професор І.Є.Кефелі, докторська дисертація якого присвячена вивченню мікроциркуляторного русла спинного мозку і його сполучнотканинних структур. Ним встановлені закономірності розподілу судин у білій і сірій речовині спинного мозку, обумовлені особливостями цито- і мієлоархітектоніки спинного мозку на різних рівнях. Професор І.Є.Кефелі.- автор "Атласу схем з анатомії людини" (1963). Він багато зробив для впровадження в дослідженнях кафедри нормальної анатомії питань розвитку гемомікроциркулярного русла в пренатальному періоді розвитку людини.
У 1978 р. завідувачем кафедри нормальної анатомії Національного медичного університету став професор Бобрик Іван Іванович. Професор 1.1.Бобрик учень відомого топографоанатома академіка К.І.Куль-чицького, на кафедрі якого він проводив дослідження мікросудинного русла та внутрішньоорганних нервових елементів в умовах оперативних втручань після експериментального моделювання різних патологічних станів.
З приходом професора І.І.Бобрика кафедра поступово перейшла до вивчення різних ланок кровоносних та лімфатичних судин на більш високому рівні мікроциркуляторного русла в пренатальному періоді онтогенезу. Для того, щоб поглибити дослідження судин, за пропозицією професора І.І.Бобрика співробітники кафедри нормальної анатомії почали виконувати дослідження із застосуванням електронного мікроскопа, який був установлений на кафедрі в 1982 р., і тим самим підняли на щабель вище вивчення мікроциркуляторного русла. Методи трансмісійної і скануючої електронної мікроскопії, виготовлення напівтонких зрізів та інші методи дозволили науковцям кафедри отримати нові оригінальні матеріали про тонку будову судинного русла. Наукові дослідження кафедри нормальної анатомії досягли світового рівня, а в дечому випередили пошуки передових вітчизняних і закордонних морфологічних центрів і лабораторій. Це стало можливим у зв'язку з вивченням тканин ембріонів і плодів людини, в той час коли багато інших учених виконували дослідження на тваринах.
Талановитим учнем професора І.І.Бобрика на кафедрі нормальної анатомії Національного медичного університету став професор Черкасов В.Г., який першим оволодів методом електронномікроскопічного дослідження кровоносних та лімфатичних судин. За досить короткий час кількість дослідників мікроциркуляторного русла на кафедрі значно зросла і цією проблемою під керівництвом професора І.І.Бобрика почали займатися морфологи не тільки в Україні, але й за її межами. Виник і поступово розвинувся важливий науковий напрямок, склалася самобутня морфологічна школа.
За період з 1981 до 2001 р. виконали і захистили кандидатські дисертації аспіранти і викладачі кафедри: В.Г.Черкасов, Л.В.Солошенко, О.О.Шевченко, А.І.Парахін, М.В.Морин, Л.В.Дебеленко, С.П.Ґудзь, О.М.Алексеєв, М.В.Тордія, В.В.Васько, Н.С.Бобров, Л.П.Грицай, О.В.Соколова, Ю.Ю.Кузьменко, О.К.Мелеховець, М.Р.Ігнатіщев, О.В.Канцер, М.А.Безштанько.
За цей час виконали докторські дисертації: К.А.Дюбенко, С.В.Стецен-ко, В.Г.Черкасов, О.О.Шевченко, Г.Я.Косткж, С.Т.Чорнокульський, Ф.К.Папазов, Р.П.Пискун, Л.М.Давиденко, С.А.Зурнаджан, С.П.Жучен-ко, В.Г.Янушевський. Учні професора І.І.Бобрика стали завідувачами морфологічних кафедр в Астрахані, Вінниці, Донецьку, Сімферополі, Мелітополі.
Матеріали досліджень науковців кафедри почали широко друкуватись у вітчизняних та зарубіжних виданнях. Результати отримані професором В.Г.Черкасовим, доктором медичних наук О.О.Шевченко і старшим викладачем Парахіним А.І., були узагальнені й надруковані у фундаментальній монографії "Судинний ендотелій", яка вийшла за редакцією академіка В.В.Купріянова, професора І.І.Бобриката професора ЯЛ.Карага-нова у видавництві "Здоров'я" у 1986 р. Ця книга стала настільним посібником для багатьох науковців, які вивчають розвиток судин у нормі та при різних патологічних станах. За матеріалами наукових досліджень кафедри випущена монографія "Розвиток кровоносних та лімфатичних судин" (1991), автори якої професори 1.1.Бобрик, В.Г.Черкасов та О.О.Шевченко, а також 855 наукових статей співробітників кафедри, які надруковані за 20 останніх років.
Дослідження науковців кафедри анатомії багаторазово доповідалися в європейських країнах, тричі на засіданні Європейського наукового товариства анатомів в Болгарії, Польщі, на конгресах, з'їздах, наукових конференціях в Україні та багатьох країнах СНД.
За цей період багато зроблено кафедрою для покращання навчального процесу. Було підготовлено третє видання підручника О.І.Свиридова "Анатомія людини" для медико-профілактичного факультету. Професор 1.1.Бобрик з кандидатом медичних наук В.І.Мінаковим видали унікальний "Атлас анатомії новонародженного" (1990). У 2000 р. виданий україномовний підручник О.І.Свиридова "Анатомія людини", адаптований для стоматологічного факультету. За короткий час цей підручник став популярним в Україні не тільки серед стоматологів, але й дістав високу оцінку у студентів інших факультетів. Українською мовою видано ряд методичних посібників. Професор С.Т.Чорнокульський надрукував посібники з остеології, міології, внутрішніх органів. Професор 1.1.Бобрик і професор В.Г.Черкасов видали навчально-методичний посібник "Сучасні аспекти функціональної анатомії центральної нервової системи", який отримав високу оцінку не тільки у викладачів морфологічних кафедр і студентів, але й у лікарів.
Таким чином, колектив кафедри нормальної анатомії за 20 останніх років під керівництвом професора І.І.Бобрика досяг значних успіхів у вивченні надзвичайно важливої проблеми - розвитку кровоносних і лімфоносних судин у пренатальному періоді у людини. Нові важливі матеріали отримані при вивченні розвитку і становлення ендотелію судин.
Показано, що основним джерелом розвитку судин є мезенхими, що спочатку формуються первинні судини, протокапіляри, потім за рахунок брунькування утворюється кровоносне русло, ендотеліоцити якого шляхом диференціювання набувають видових змін. Виявлені органні, вікові та інші особливості ендотеліоцитів кровоносних та лімфоносних ланок мікроциркуляторного русла. Останнім часом науковці кафедри крім особливостей кровоносних і лімфоносних судин почали вивчати в онтогенезі людини розвиток внутрішньоорганних нервових елементів з тим, щоб у подальшому на електронномікроскопічному рівні приступити до вивчення нервово-судинних взаємовідносин. Кафедра планує також вивчення розвитку головного мозку людини в пренатальному онтогенезі, щоб продовжити на сучасному методичному рівні вивчати проблемні питання, поставлені свого часу талантом В.О.Беца.
Створення кафедри гістології та ембріології Київського університету тісно пов'язане з діяльністю завідувача кафедри анатомії В.О.Беца. Вивчаючи будову наднирників, розвиток кісток, цитоархітектоніку головного мозку, він користувався мікроскопічними методами дослідження і, як ніхто інший, розумів значення гістологічних знань для майбутніх лікарів. В.О.Бец блискуче читав спеціальний курс лекцій і вів практичні заняття з гістології. Він справедливо вважав, що гістологія об'єднує анатомію з фізіологією і називав гістологію "вищою анатомією".
В.О.Бец був одним із ініціаторів створення на медичному факультеті окремої кафедри гістології і по праву може вважатися її "хрещеним батьком". Видатний анатом передав новоствореній кафедрі гістології значну частину мікроскопів, які були у його розпорядженні.
Викладання гістології та ембріології як самостійного предмету на окремій кафедрі почалося у 1868 р. Першим завідувачем кафедри став П.І.Перемежко.
П.І.Перемежко народився 12 липня 1833 р. в с. Риботин Кролевецько-го повіту Чернігівської губернії у дворянській родині. Був випускником медичного факультету Київського університету. П'ять років перед обранням на кафедру гістології в Києві працював у Казанському університеті під керівництвом професора Ф.В.Овсяннікова. З перших років наукової діяльності П.І.Перемежко заявив про себе як талановитий і яскравий учений. У докторській дисертації описав "м'язові ядра" і з'ясував їхнє значення у процесах розвитку та відновлення посмугованих м'язових волокон. Фактично ж він відкрив клітини-міосателітоцити і лише недостатня роздільна здатність світлового мікроскопа не дозволила вченому зробити правильний висновок. А міосателітоцити відкрив за допомогою електронного мікроскопа аж у 1961 р. А.Мауро.
Перу П.І.Перемежка належать видатні роботи про мікроскопічну будову та ембріогенез селезінки, щитовидної залози, гіпофіза. Він спостерігав поділ клітин епідермісу, сполучної тканини, ендотелію, лейкоцитів. Описав послідовність, тривалість і особливості перебігу окремих фаз мітозу. Таким чином, київський учений є одним із авторів колективного відкриття непрямого поділу клітин - мітозу.
Новостворена кафедра спочатку розміщувалася у двох невеликих кімнатах анатомічного корпусу по вул. Фундуклеївській (нині вул. Богдана Хмельницького, 37), а потім була переведена до збудованого поряд окремого одноповерхового будинку (до нашого часу не зберігся). До штату кафедри гістології та ембріології на той час входили професор, препаратор і два служителі. Отже, у перші роки існування кафедри єдиним її викладачем, котрий і лекції читав, і проводив практичні заняття, був сам П.І.Перемежко. За спогадами сучасників він вів аскетичне життя, ні для -ючи всі сили й час служінню улюбленій науці та справі медичної освіти. Зі збільшенням кількості студентів, що навчалися на медичному факультеті, штат кафедри розширювався. Спочатку було затверджено посаду помічника прозектора, пізніше - прозектора, а згодом - двох препараторів і двох служителів. У П.І.Перемежка з'явилися учні, серед яких вирізнялися його майбутні наступники по кафедрі - Я.Н.Якимович і Ф.І.Ломинський.
Я.Н.Якимович завідував кафедрою гістології та ембріології з 1891 до 1904 р. На лекціях та практичних заняттях основну увагу приділяв загальній гістології. Ембріологія викладалася у невеликому обсязі, а спеціальна гістологія -лише на мікропрепаратах, виготовлених студентами. Штат кафедри на той час зменшився, оскільки посаду помічника прозектора передали кафедрі загальної патології.
Серед наукових праць, виконаних Я.Н.Якимовичем слід відзначити спостереження над регенерацією непосмугованих м'язових волокон, які лягли в основу його докторської дисертації, вивчення будови осьових циліндрів, сухожиль, структури зубів.
Ф.І.Ломінський завідував кафедрою гістології та ембріології з 1905 до 1924 р. За цей час штат кафедри знову виріс, покращилося її оснащення: були придбані освітлювальні прилади для мікроскопів, нові мікротоми, колекції воскових ембріологічних муляжів, апарати для мікрофотографування, поляризаційної мікроскопії. Укріплення матеріальної бази кафедри сприяло активізації навчально-методичної роботи.
Наукові дослідження Ф.І.Ломинського присвячені різноманітним питанням гістології. Будучи студентом, він уперше описав непрямий поділ нейробластів, зазначивши, що це явище відбувається лише у зародковий період розвитку. Дуже цікаві його спостереження морфологічної перебудови нейронів за умов дії хімічних речовин і механічної травми, морфологічних ознак диференціювання нервових клітин вищих і нижчих хребетних у процесі ембріогенезу. Ф.І.Ломінський здійснив оригінальні дослідження мікроструктури кришталика, зв'язку м'язів і сухожиль, фізіологічної дегенерації посмугованих м`язових волокон, реактивних змін екзо- та ендокринної частин підшлункової залози. Увагу спеціалістів привернули праці Ф.І.Ломинського про будову та значення внутрішньоклітинних канальців (відомих пізніше як канальці Гольмгрена), котрі являють собою розширені ділянки ендоплазматичної сітки.
З 1925 до 1929 р. кафедрою гістології та ембріології завідував учень Ф.І.Ломинського О.Г.Черняхівський. Він народився 9 грудня 1869 р. у родині священика в с. Мазенець Васильківського повіту (нині Білоцерківський район) Київської губернії. Закінчив 3-ю київську гімназію. Вищу освіту здобув на медичному факультеті Київського університету, де захоплювався лекціями В.О.Беца та П.І.Перемежка. Мабуть, це й визначило його подальші наукові інтереси. До речі, два брати О.Г.Черняхівського теж були медиками. Молодший - Євген Черняхівський у 20-і роки завідував кафедрою загальної, а потім - факультетської хірургії, у 1920- 1921 рр. був першим ректором Київського медичного інституту.
Ще в студентські роки О.Г.Черняхівський виявив неабиякі здібності не лише в галузі медицини, а й на терені літературної та перекладацької діяльності. Він близько зійшовся з діячами київського літературного гуртка "Плеяда". Досконало володіючи кількома іноземними мовами, здійснив переклад "Розбійників" Фрідріха Шіллера, прози Генріха Гейне українською мовою. Ці роботи студента-медика були опубліковані, їх високо оцінив І.Франко. Там же, в "Плеяді" О.Г.Черняхівський знайшов собі дружину - Людмилу Старицьку (доньку відомого українського діяча культури та літератури Михайла Старицького). Вона стала його вірним другом і помічником на все життя.
О.Г.Черняхівський захопився вивченням нервової системи. Йому належить ряд фундаментальних досліджень з мікроскопічної будови, реактивних змін та ембріогенезу автономної нервової системи, нейроглії. Він співпрацював з нейрогістологами Італії, Німеччини, Іспанії, в тому числі - з Нобелівським лауреатом Сантьяго Рамон-і-Кахалом, який високо цінував наукові роботи свого українського колеги. О.Г.Черняхівський здійснював видання медичної літератури українською мовою, переклав відомі європейські підручники з гістології та ембріології, почав розробляти українську гістологічну та ембріологічну термінологію, брав активну участь у роботі медичної секції Всеукраїнської академії наук.
1929 р. вченого та його дружину безпідставно звинуватили в українському буржуазному націоналізмі. Лише щасливі обставини допомогли замінити О.Г.Черняхівському п'ять років позбавлення волі на висилку з Києва. Він опинився в Сталіне (нині Донецьк). Наперекір усьому й там став одним із організаторів медичного інституту, заснував кафедру гістології та ембріології.
Повернутися до Києва вченому дозволили 1934 р. Тут він займався науковими дослідженнями в Інституті клінічної фізіології. Слід відзначити громадянську мужність директора інституту, видатного українського вченого-патофізіолога Олександра Богомольця, який не побоявся в ті тривожні часи взяти на роботу професора, що потрапив у немилість влади, адже реабілітували його тільки 1989 р.
Після професора О.Г.Черняхівського кафедрою гістології та ембріології короткий час завідував його учень - доцент Б.І.Дейкун, а з 1929 до 1953 р. - професор С.Д.Шахов (учень професора В.Я.Рубашкіна).
Під час евакуації Київського медичного інституту (з 1941 до 1943 р.) кафедра гістології та ембріології була розташована у двох кімнатах однієї зі шкіл М.Челябінська. Після повернення до Києва вона зайняла своє попереднє приміщення. На щастя, більша частина обладнання та будинок, в якому знаходилася кафедра, були врятовані від пожеж і пограбування. У цьому величезна заслуга одного з найстаріших служителів кафедри Ф.А.Назарова.
Основні наукові дослідження, які проводилися під керівництвом професора С.Д.Шахова, були присвячені ембріогенезу людини в нормі та патології. Було встановлено асиметрію ряду ембріональних закладок органів людини. Підтверджено участь ектодерми у мезенхімогенезі, уточнено питання розвитку щитоподібної, вилочкової залоз, оболонок мозку, описано аномалії розвитку зародка людини.
З 1954 до 1975 р. кафедрою гістології та ембріології завідував заслужений діяч науки, член-кореспондент АМН СРСР, професор М.І.Зазибін. Він народився 21 грудня 1903 р. у сім'ї вчителя в Таганрозі. Після закінчення гімназії вступив на медичний факультет Донського (Північно-кавказького) університету і закінчив його в 1925 р.
Ще за студентства М.І.Зазибін цікавився мікроскопічними дослідженнями, і в цьому не останню роль відіграв його вітчим, видатний гістолог О.О.Колосов. Юний М.І.Зазибін успішно навчався й працював то служителем, то препаратором, то лаборантом, а. після отримання лікарського диплому - асистентом кафедри гістології. Упродовж кількох років він виконав низку досліджень, присвячених різним питанням медицини, в тому числі - нейрогістології, які публікувалися не тільки у вітчизняних, а й у зарубіжних журналах.
Науковий авторитет М.І.Зазибіна був такий великий, що у двадцять вісім років його обрали завідувачем кафедри гістології та ембріології новоутвореного Івановського медичного інституту. Тут він написав і успішно захистив докторську дисертацію, присвячену ембріогенезу периферійної нервової системи. Чудовий лектор, талановитий учений, умілий організатор, Зазибін залучив до викладацької та наукової роботи чимало
здібних молодих людей. Багато хто з його учнів у подальшому очолив кафедри гістології в Росії та в Україні.
Слід сказати, що саме в Україні з найбільшою силою розкрився талант М.І.Зазибіна як педагога й ученого. 1944 р. на запрошення ректорату Дніпропетровського медичного інституту він очолив кафедру гістології та ембріології цього вузу. В умовах післявоєнної розрухи зумів дуже швидко налагодити навчальний процес. Почав з того, що замість відсутніх лабораторних столів звелів студентам використовувати зняті з петель двері, покладені на стоси цегли. Не лише керував роботою будівельників, а й сам був і за штукатура, й за маляра, й за столяра чи електрика. Заохочені ентузіазмом свого вчителя, працівники кафедри та студенти активно бралися за її розбудову.
Організовуючи навчальний процес, М.І.Зазибін розгорнув одночасно й наукові дослідження з вивчення мікроскопічної будови, вікових та реактивних змін периферійної нервової системи.
1954 р. він очолив кафедру гістології та ембріології Київського медичного інституту. Його переїзд до Києва збігся з уведенням в експлуатацію нового спеціально збудованого Морфологічного корпусу по Брест-Литовському шосе, 82 (нині проспект Перемоги, 34). Тут учений створив кафедру-взірець, одну з найкращих у колишньому Радянському Союзі. Разом із численними учнями (К.С.Кабак, А.К.Коломійцев, Г.А.Константи-новський, В.Я.Карупу, В.П.Яценко, М.М.Корнілова, О.В.Чернов, Г.К.Буров, В.Я.Осауленко, Е.М.Русова та ін.) вивчав далі вікові та реактивні зміни периферійної нервової системи. Йому належить фундаментальна монографія "Ембріогенез периферійної нервової системи". В ній автор, на противагу багатьом авторитетам, переконливо довів, що розвиток периферійної нервової системи відбувається не у вигляді ускладнення вихідного матеріалу, а як процес росту, дегенерації та перебудови різних частин нервової системи. М.І.Зазибін створив наукову школу, відому не лише в Україні, а й за кордоном. Під його керівництвом захищено понад 80 дисертацій.
1976 р. здоров'я М.І.Зазибіна значно погіршилося і, на його прохання, вченого перевели на посаду консультанта. За його ж рекомендацією завідувачем кафедри обрали професора К.С.Кабака.
К.С. Кабак (1924-1998) завідував кафедрою гістології та ембріології до 1992 р. Разом з професорами А.К.Коломійцевим, Г.А.Константиновсь-ким, В.П.Яценком, іншими співробітниками, серед яких практично всі були учнями М.І.Зазибіна, він підхопив естафету вивчення нервової системи. Ця робота триває на кафедрі гістології та ембріології і донині. Встановлено особливості нейротканинної взаємодії у плодів, новонароджених, дорослих і осіб похилого віку, продемонстровано своєрідність нейро- трофічного забезпечення тканин у зазначені вікові періоди. Суттєве місце у наукових пошуках кафедри займають методичні питання - морфометрія та прикладні дослідження. У 1982 р. за вивчення та експериментально-морфологічну апробацію полімерів медичного призначення А.К.Коломійцеву та В.П.Яценку та у 1996 р. за участь у розробленні та впровадженні нових методів діагностики та лікування травм периферійної нервової системи Ю.Б.Чайковському та В.П.Яценку присуджено Державні премії України.
Професор К.С.Кабак протягом 17 років був проректором Київського медичного інституту. Він приділяв серйозну увагу методиці викладання та педагогіці вищої школи, беззмінне очолював навчально-методичну комісію Міністерства охорони здоров'я з гістології та ембріології та спеціалізовану вчену раду з морфологічних спеціальностей. З 1968 р. кафедра є опорною і головною базою підвищення кваліфікації викладачів кафедр гістології та ембріології вищих медичних навчальних закладів України. За створення підручника "Гістологія людини" професору К.С.Ка-баку разом із співавторами (ОДЛуцик, А.Й.Іванова) присуджено Державну премію України.
З 1992 р. до теперішнього часу кафедрою гістології та ембріології завідує професор Ю.Б.Чайковський. За останні 10 років зріс штат кафедри, а її матеріальна база поповнилася персональними комп'ютерами, сучасними демонстраційними та мікроскопічними приладами. Співробітниками кафедри створено сучасні навчальні посібники, розроблено ряд комп'ютерних навчаючих і контролюючих програм. Під час практичних занять та на державних перевідних іспитах широко використовуються тести.
Наукові праці співробітників кафедри в останні роки були присвячені вивченню реактивних змін спинного мозку, спинномозкових вузлів, регенератів шкіри та тканин культі кінцівок за умов дії деяких факторів на периферійний відділ нервової системи, регуляторних механізмів регенерації та онтогенезу шкіри, периферійних нервів та скелету.
