РІК ЗАСНУВАННЯ 1924

Колектив кафедри, 1995 p

ІСТОРІЯ КАФЕДРИ
У Київському медичному інституті кафедра соціальної гігієни була створена 18 січня 1924 p., її очолив випускник медичного факультету Київського університету 1919 р. професор С.С.Каган.
Перші роки на кафедрі вивчались проблеми, пов'язані із розвитком організації державної охорони здоров'я в Україні.
У 1929 р. професор С.С.Каган переведений у Дніпропетровський медичний інститут ректором і завідувачем кафедри соціальної гігієни. Завідувачем кафедри в Києві був призначений професор С.І. Радченко. Професор С.І. Радченко керував кафедрою до 1934 p., коли посаду завідувача знову посів професор С.С.Каган. З цього часу С.І.Радченко виконував обов'язки професора кафедри.
У 1941 р. кафедра соціальної гігієни перейменована в кафедру організації охорони здоров'я, що визначило суттєві зміни її програми й провідне
місце посіли проблеми теорії та практики охорони здоров'я, а соціальні проблеми медицини були вилучені з навчальної програми.
Під час Великої Вітчизняної війни робота кафедри була спрямована на зміцнення меди-ко-санітарної служби тилу, удосконалення медичної допомоги робітникам і дітям.
В подальшому вивчалися захворюваність населення та санітарні наслідки війни в Україні, розроблявся перший повоєнний план розвитку охорони здоров'я, проводилися дослідження з проблем організації, планування медичної допомоги різним контингентам та її удосконалення.
У 1952 р. обов'язки завідувача кафедри тимчасово виконував доцент Ю.А.Кушнір.
У серпні 1953 р. завідувачем кафедри став доцент І.П.Шгіда.
З 1961 р. кафедру очолив професор І.Д.Хорош.

Ю.А.Кушнір

І.П.Пігіда

О.А.Грандо

Основними напрямками досліджень були вивчення захворюваності дитячого та дорослого населення України, стану здоров'я і організації медичного забезпечення робітників промислових підприємств, організації охорони здоров'я сільського населення, розробка проблем історії медицини.
В 1966 р. кафедра перейменована в кафедру соціальної гігієни та організації охорони здоров'я, до навчальної програми були повернуті медико-соціальні питання.
У 1972 р. кафедру очолив професор О.А.Грандо, під керівництвом якого продовжувались дослідження, присвячені організації різних видів спеціалізованої медичної допомоги населенню, створенню реабілітаційної служби в умовах міської поліклініки, удосконаленню амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної допомоги населенню. Вивчались також медико-соціальні закономірності опікового травматизму, була запропонована модель організації медичної допомоги опіковим хворим.
З ініціативи кафедри був створений Музей історії медицини. На базі цього музею 29 жовтня 1982 р. за рішенням МОЗ УРСР був відкритий Музей медицини Української РСР, який у 1990 р. перетворений у Центральний музей медицини УРСР. Цьому передувала багатолітня науково-дослідна робота і збирання та вивчення історичних джерел, фондів багатьох державних архівів, музеїв і наукових бібліотек. Засновник музею і його директор, доктор медичних наук, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, професор О.А.Грандо (1919-2004). Нині музей має статус Національного музею медицини України, в якому створена самостійна експозиція історії Національного медичного університету.
З 1990 р. до січня 2004 р. кафедрою завідував член-кореспондент АМН України, доктор медичних наук, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, професор Ю.В.Вороненко. Нині - ректор Київської медичної академії післядипломної освіти імені П.Л.Шупика.
Кафедра - учасник міжнародних проектів з вивчення здоров'я жінок і дітей, які проводилися під егідою ВООЗ. Спільно з Інститутом педіатрії, акушерства та гінекології здійснювався проект "Сім'я і діти України" як частина Європейського тривалого дослідження вагітності і дитинства.
Згідно з рішенням Вченої ради Національного медичного університету імені О.О.Богомольця від 14 травня 1998 р. змінена назва кафедри соціальної гігієни та організації охорони здоров'я на кафедру соціальної медицини та охорони здоров'я.
На кафедрі проводилось поглиблене дослідження нових підходів до розробки навчальних і контрольних тестових питань, що знайшло впровадження у педагогічний процес вищих медичних закладів освіти України. У 1997 р. вийшли з друку "Програмні тестові питання з соціальної медицини та організації охорони здоров'я", підготовлені співробітниками кафедри, у 2001 р. здійснене друге видання цього важливого і необхідного посібника в навчальному процесі.

І.Д.Хорош

Ю.В.Вороненко

В.Ф.Москаленко

Наполеглива робота колективу кафедри завершилась у 2000 р. виходом першого в Україні фундаментального підручника "Соціальна медицина та організація охорони здоров'я"/ під ред. Вороненка Ю.В., Москаленка В.Ф. для студентів вищих медичних навчальних закладів III-IV рівнів акредитації. У 2002р. вийшов "Посібник із соціальної медицини та організації охорони здоров'я", а також підручник для студентів вищих медичних навчальних закладів І-II рівнів акредитації.
З січня 2004 р. кафедрою завідує ректор Національного медичного університету імені О.О.Богомольця, член-кореспондент АМН України, доктор медичних наук, заслужений лікар України, професор В.Ф.Москаленко. Він є автором 490 наукових праць, у т.ч. 20 підручників і 15 монографій. Під його керівництвом підготовлені 2 докторських і З кандидатських дисертації. Основними напрямками наукової школи є медико-соціальні аспекти стану здоров'я населення України та країн Європейського регіону, а також тенденції розвитку медичного забезпечення цих держав.
Нині на кафедрі, крім соціальної медицини та організації охорони здоров'я, викладаються історія медицини, економіка охорони здоров'я та курс за вибором "Менеджмент і маркетинг в охороні здоров'я".
З 1968 р. на кафедрі здійснюється підвищення кваліфікації викладачів соціальної медицини та охорони здоров`я навчальних медичних закладів. На базі кафедри підвищили кваліфікацію більш ніж 300 викладачів, в тому числі 38 завідувачів і професорів, 90 доцентів і 175 асистентів.
Вихованцями кафедри є відомі вчені-професори Є.Я.Беліцька, Г.Б. цов, К.Ф.Дупленко, С.С.Познанський, Л.Г.Лєкарєв, Н.М.Сач О.М.Дудко, Б.П.Криштопа та ін.
Тривалий час кафедра розміщувалась у навчальному корпусі Киї кого медичного інститут імені О.О.Богомольця по вул. Пушкінській, 2 з 1975 р. - на базі Міської студентської поліклініки по вул. Політехніч 25/29.
У 2004 р. здійснено ремонт і модернізацію приміщень, посилене теріально-технічне забезпечення навчального процесу.

СКЛАД ВИКЛАДАЧІВ КАФЕДРИ
- Зав. кафедри: Москаленко В.Ф. член-кореспондент АМН Украй професор, доктор медичних наук.
- Професори: Гульчій О.П. доктор медичних наук, Грузєва Т.С. док медичних наук.
- Доценти, кандидати медичних наук: Кухленко Г.В., Литвинова Л.І Полянський О.А. Прус Л.О. Ступак Ф.Я. Таран В.В., Тонковид О.Б. Чуйко А.П.
- Старші викладачі: Євсєєв В.І. Ковалевська О.О. Зоріна С.М.
- Асистенти: Власенко СВ. Замкевич В.Б. Захарова Н.М. Михалков

ПЕРЕЛІК НАВЧАЛЬНИХ ВИДАНЬ З ГРИФОМ МОЗ, МОН УКРАЇНИ, ВИДАНИХ ПРОТЯГОМ ОСТАННІХ 5 РОКІВ

НАУКОВА РОБОТА
Загальна кількість публікацій за 2000-2004 pp. - 155, у т.ч. 10 монографій. Було зроблено 66 доповідей, у т.ч. 24 на міжнародних конференціях та семінарах.

ПЕРЕЛІК МОНОГРАФІЙ ВИДАНИХ ПРОТЯГОМ ОСТАННІХ 5 РОКІВ

ДОПОМОГА ОРГАНАМ ПРАКТИЧНОЇ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я
Співробітники кафедри брали участь у розробці пропозицій щодо шляхів подальшого реформування системи охорони здоров'я.
Викладачі здійснюють консультування керівників закладів охорони здоров'я та практичних лікарів з питань менеджменту та організації охорони здоров'я, медичної статистики.

ВИХОВНА РОБОТА, ГРОМАДСЬКІ ДОРУЧЕННЯ СПІВРОБІТНИКІВ
В лекційному курсі висвітлюються питання розвитку історії медицини, соціальної медицини та організації охорони здоров'я в Україні, підкреслюється роль вітчизняних вчених у становленні цих наук.
Виховне значення має викладання засад і напрямків реформування охорони здоров'я в незалежній Україні з урахуванням складнощів сучасного періоду розвитку держави.
Викладачі кафедри є кураторами окремих груп IV та V курсів факультету. В цих групах (як і в інших) неодноразово обговорювалися питання навчальної дисципліни та успішності. За час курації проводилися різнопланові бесіди, зокрема про цікаві сторінки історії держави, про проблеми розвитку України на шляху до ринкової економіки, з пропаганди здорового способу життя.
Зі студентами 1 курсу медичного факультету №4 проведено конкурс на кращу реферативну роботу з історії медицини. Кращі студенти-першокурсники премійовані книжками.
Всі студенти 1 курсу відвідують Національний музей медицини України, що має велике виховне значення.
Студенти 5 курсів усіх факультетів, у т.ч. медичного №4, беруть активну участь у роботі наукового студентського гуртка кафедри.
Зав. кафедри, член-кор. АМН України, професор, заслужений лікар України В.Ф.Москаленко є головою наглядової ради Національного фонду соціального захисту матерів і дітей "Україна - дітям"; членом Наукової ради з теоретичної та профілактичної медицини при Президії АМН України; головою Вченої ради НМУ, головою спеціалізованої Вченої ради Д 26.003.01 при НМУ імені О.О.Богомольця МОЗ України; членом спеціалізованої Вченої ради Д 26.003.01 при КМАПО імені П.Л.Шупика МОЗ України; членом редакційної колегії медичної газети України "Ваше здоров'я"; головним редактором науково-практичного журналу "Охорона здоров'я України", науково-практичного журналу "Науковий вісник Національного медичного університету імені О.О.Богомольця"; член редакційних колегій та редакційних рад 16 наукових, науково-практичних та громадських медичних періодичних видань (журналів); заступник голови ради ректорів Київського вузівського центру; член комітету з Державних премій в галузі науки і техніки.
Професор О.П. Гульчій - член Вченої ради НМУ та член спеціалізованої Вченої ради Д 26.003.01 при НМУ імені О.О. Богомольця МОЗ України, член Вченої ради медичного факультету № 4 НМУ, заступник лови апробаційної ради НМУ з соціальної медицини, радник Голови Національної ради жінок України.
Професор Т.С. Грузєва - член Вченої ради НМУ та член спеціалізованої Вченої ради Д 26.003.01 при НМУ імені О.О. Богомольця МОЗ України, член апробаційної ради КМАПО імені П.Л.Шупика МОЗ У країни з соціальної медицини, відповідальний секретар редакційної колегії по виданню щорічних доповідей "Стан здоров' я населення України діяльність медичної галузі".
Доцент Г.В. Кухленко - секретар апробаційної ради НМУ з соціально медицини.
Доцент Ф.Я. Ступак є членом Петровської (Російської) академії наук
Доценти О.А.Полянський, А.П. Чуйко - члени науково-методичної ради ФПК викладачів НМУ.
Всі викладачі, які мають вчений ступінь, є членами апробаційної раз соціальної медицини.
Асистент В.Б. Замкевич є профоргом кафедри.

Соціальна медицина, як самостійна наука, сформувалася наприкінці XIX ст. Передісторія кафедри соціальної медицини та охорони здоров'я починається з 1842 p., коли за новим статутом Київського університету св. Володимира була створена кафедра державного медицинознавства. Вона включала судову медицину, медичну поліцію з гігієною, медичне законодавство, ветеринарну поліцію з епізоотичними хворобами. На кафедрі викладалися питання основ громадської медицини, організації медичної справи в Росії.
У програму з медичної поліції на 1849-1850 навчальний рік, наприклад, були включені розділи "Попечение об общественном здоровье", "Попечение об отвращении вреда, причиняемого известного рода занятиями, ремеслами, образом жизни".
Боротьба із соціальними хворобами була темою наукових статей талановитих вчених медичного факультету О.П.Вальтера, Г.М.Мінха, В.Т.По-кровського, Н.А.Хржонщевського, Ф.Г.Яновського та ін. На сторінках щотижневої газети "Современная медицина", що виходила в Києві з 1860 до 1874 pp., порушувалися питання боротьби з проституцією, алкоголізмом та ін.
Викладання соціально-медичних питань і статистики розпочалось зі створенням у 1871 р. першої в Україні кафедри гігієни, медичної поліції, медичної географії та статистики при Київському університеті.
Керівник кафедри, професор В.А.Субботін багато уваги надавав громадській медицині, питанням епідеміології, медичної статистики, санітарної топографії.
В.А.Субботін вважав одним з основних методів гігієнічних досліджень статистичний. Без статистики, відзначав він, гігієна ніколи не піднялась би до рівня громадської гігієни в широкому значенні цього слова. Він також зазначав, що при вирішенні загальних питань гігієна повинна використовувати дані не лише власні, а й соціальних наук. У роботі "По вопросу о городской больнице" (1873) В.А.Субботін, обґрунтовуючи потребу в будівництві лікарень для бідних, відзначав, що ця частина населення через своє суспільне становище в першу чергу піддається впливу шкідливих умов.
Розпочату справу продовжив у 1892 р. професор В.Д.Орлов. При кафедрі відкривається приват-доцентський курс з епідеміології та медичної статистики. В.Д.Орлов також був одним з організаторів відділення Товариства охорони народного здоров'я в Києві.
У 1903 р. приват-доцентом з епідеміології та медичної статистики став керівник санітарного бюро Київської міської управи, доктор медицини О.В.Корчак-Чепурківський, відомий своїми соціально-медичними та статистичними дослідженнями. Земський лікар у різних губерніях Російської імперії, він відзначився особливо плідною діяльністю в Херсонській губернії під керівництвом М.Уварова. Розпочатий ним курс лекцій на медичному факультеті Кивського університету відразу ж набув соціально-медичної спрямованості.
Слід підкреслити, що в Києві, як згодом і в Петербурзі (1908) та Москві (1910), викладання таких курсів було розпочате у вищих навчальних закладах немедичного профілю. У Києві, наприклад, його викладали в 1906-1913 pp. у Комерційному інституті, який відзначався певною демократичністю в побудові навчального процесу. Для цього ще в 1905 р. О.В.Корчак-Чепурківський опублікував програму курсу соціальної гігієни в "Трудах Общества киевских врачей". З 1909 p. він читав громадську гігієну також у Київському політехнічному інституті майбутнім інженерам (зберігся кошторис 1911-1912 pp. та автобіографія лектора). Почавши читати (1906) в Києві курс "Основи соціальної гігієни і громадської медицини", він започаткував викладання предмета як в Україні, так і загалом у Російській імперії.
На медичному факультеті Київського університету соціальна медицина в ті роки не входила в програму навчання, тому доводилось включати цей предмет у курс епідеміології та санітарної статистики. У плані, складеному О.В.Корчаком-Чепурківським на 1906-1907 навчальний рік, новий курс називався "Санітарна статистика і громадська медицина", а в 1907-1908 навчальному році - "Громадська медицина і санітарна статистика". Як бачимо, на перше місце уже поставлена громадська медицина. При цьому в програму викладання вперше включені "Окремі глави з курсу соціальної гігієни, поняття про соціальну гігієну, її завдання".
Наукові роботи О.В.Корчака-Чепурківського були присвячені дослідженню стану здоров'я населення й організації санітарно-протиепідемічних заходів. Його книги "Войны и эпидемии" (1904), "Наши общественно-санитарные нужды настоящего времени" (1905), "Роль государства в здравоохранении вообще и в борьбе с эпидемиями в частности" (1913) та інші мали виражений соціально-медичний характер.
Отже, ще в дорадянські роки О.В.Корчак-Чепурківський намагався викладати студентам основи громадської медицини. Передові позиції він займав і при обговоренні цих питань на Пироговських з'їздах, зокрема в 1910р. на XI з'їзді, на якому він був обраний почесним головою засідання.
У 1906-1916 pp. паралельно з О.В.Корчаком-Чепурківським приват-доцентський курс на кафедрі вів заслужений ординарний професор І.П.Скворцов, який керував санітарною організацією Києва. У його лекціях викладались вчення про народонаселення, мальтузіанство і неомальтузіанство, питання сім'ї, деякі соціальні проблеми.
У перші радянські роки соціальну медицину викладали на об'єднаній кафедрі загальної та соціальної гігієни. Лекції українською мовою читав професор О.В.Корчак-Чепурківський, російською - професор К.Е.Добровольський. Наприкінці 1922 р. українська та російська лектури були об'єднані і кафедру очолив О.В.Корчак-Чепурківський. Ще в 1921 р. він був обраний академіком Української Академії наук, де організував і очолив кафедру охорони народного здоров'я, на яку остаточно перейшов у 1923 р.
В Україні самостійні кафедри соціальної гігієни виникли у другій половині 1923 р. (Харків, Одеса). У Київському медичному інституті виконання обов'язків завідувача кафедри соціальної гігієни було доручено С.С.Кагану - 7 грудня 1923 р. Затвердження цього рішення відбулося 18 січня 1924 p., і цю дату у звіті про діяльність кафедри за перший рік її роботи С.С.Каган назвав датою юридичного заснування кафедри.
Першими співробітниками кафедри соціальної гігієни, яку очолив С.С.Каган, стали лікарі С.І.Радченко, А.В.Гліко, Г.Ф.Влайков, Г.В.Гецов. Колектив активно включився в розробку програми та методів викладання дисципліни. Крім лекцій, присвячених теоретичним питанням соціальної гігієни, теорії та практики охорони здоров'я, проводилися лабораторні заняття із санітарної статистики, семінарські заняття та екскурсії до медико-санітарних закладів.
У 1926 р. кафедрі виділили 8 кімнат, організована кафедральна бібліотека, створено фонд наочних посібників та звітів органів охорони здоров'я, статистичних збірників та інших матеріалів.
З 1928 р. на кафедрі введено заключний захист проектів організації медико-санітарного обслуговування населення окремих районів міст або робітників промислових підприємств, які складались на основі вивчення студентами офіційних місцевих матеріалів. У ці роки на кафедрі з'явились перші аспіранти, до наукової роботи почали залучати працівників практичної охорони здоров'я.
Перші роки на кафедрі вивчались проблеми, пов'язані із розвитком організації державної охорони здоров'я в Україні, у тому числі охорони материнства та дитинства, санітарної справи.
У 1929 р. професор С.С.Каган переведений у Дніпропетровський медичний інститут ректором і завідувачем кафедри соціальної гігієни, де він опублікував посібник з соціальної гігієни для студентів "Нариси соціальної гігієни", виконав ряд значних наукових робіт. Кафедру в Києві очолив С.І.Радченко, який керував нею до 1934 p., коли посаду завідувача знову обійняв С.С.Каган. З цього часу С.І.Радченко виконував обов'язки професора кафедри.
30-ті роки характеризувались подальшим зростанням кафедри у зв'язку з організацією у 1930 р. нових факультетів і створенням нових диференційних програм з урахуванням їх профілю, тісною науково-методичною співпрацею її з органами охорони здоров'я і науково-дослідними інститутами. У 1938 р. на базі кафедри організовано науково-дослідне бюро санітарної статистики, значно поповнився фонд навчальних і наочних посібників.
У 1941 р. кафедра соціальної гігієни перейменована у кафедру організації охорони здоров'я, що визначило суттєві зміни її програми й провідне місце посіли проблеми теорії та практики охорони здоров'я.
Під час війни робота кафедри була спрямована на зміцнення медико-санітарної служби тилу, удосконалення медичного обслуговування робітників і дітей.
У повоєнні роки навчальними програмами було передбачено більш докладніше ознайомлення студентів із практичною роботою закладів охорони здоров'я. Частина практичних занять проводилась на базах ліку-вально-профілактичних установ, під час літньої виробничої практики студенти виконували завдання із розділу організації охорони здоров'я.
На кафедрі проводилися дослідження з проблем організації та планування медичної допомоги різним контингентам, захворюваності різних груп населення України, удосконалення лікувально-профілактичної допомоги, вивчались санітарні наслідки війни в Україні, розроблявся перший повоєнний план розвитку охорони здоров'я. У 1950-1951 навчальному році на лікувальному та педіатричному факультетах читався факультативний курс "Основи курортології і організації санаторно-курортної справи".
У 1952 р. обов'язки завідувача кафедри тимчасово виконував доцент Є.О.Кушнір. У серпні 1953 р. завідувачем кафедри призначений доцент І.П.Пігіда, у 1961 р. - професор І.Д.Хорош. Основними напрямками досліджень були вивчення стану здоров'я і організації диспансерного обслуговування робітників промислових підприємств, захворюваності дитячого та дорослого населення України, розробка проблем історії медицини. З 1966 р. кафедра почала називатись кафедрою соціальної гігієни та організації охорони здоров'я.
У1969 р. розпочато комплексне вибіркове вивчення стану здоров'я населення республіки у зв'язку з переписом населення 1970 р. Це фундаментальне дослідження визначило тематику кафедри на найближчий період.
У 1972 р. кафедру очолив професор О.А.Грандо, під керівництвом якого продовжувались дослідження, присвячені організації різних видів спеціалізованої медичної допомоги населенню, створенню реабілітаційної служби в умовах міської поліклініки, удосконаленню амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної допомоги населенню.
У 80-ті роки колектив кафедри продовжував працювати над удосконаленням амбулаторно-поліклінічної допомоги, організацією загальної диспансеризації населення.
Серед тематики цього періоду - питання удосконалення організації та управління лікувально-профілактичною допомогою робітникам великих промислових підприємств із застосуванням АСУ. Створені окремі підсистеми АСУ "Медсанчастина" сприяли впровадженню диспансерного принципу роботи та поглибленого аналізу захворюваності із тимчасовою втратою працездатності.
Вивчення питань захворюваності з тимчасовою втратою працездатності та медико-санітарного обслуговування працюючих було спрямоване на розробку системи оздоровчих заходів із профілактики захворювань та організації найраціональніших форм медичної допомоги цим контингентам. Впровадження такої оздоровчої системи сприяло зниженню тимчасової непрацездатності працюючих та поліпшенню їх медичного забезпечення на деяких підприємствах м. Києва. Одним з постійних напрямків науково-дослідної роботи кафедри є вивчення організації спеціалізованої медичної допомоги різним групам населення.
У результаті вивчення амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної допомоги хворим гастроентерологічного профілю були науково обґрунтовані, розроблені і впроваджені в практику організаційні заходи, спрямовані на підвищення рівня, якості та ефективності спеціалізованої медичної допомоги.
Кафедра приділяє велику увагу деонтологічному вихованню студентів. Протягом багатьох років на лекціях, семінарських та практичних заняттях висвітлюються питання медичної етики, моральних основ лікарської професії. У 1988 р. вийшло друге видання книги О.Грандо "Врачебная этика и медицинская деонтология".
Кафедра є базою для підвищення кваліфікації викладачів із соціальної медицини та охорони здоров'я. У 1983 р. курси підвищення кваліфікації керівних кадрів охорони здоров'я, що діяли при кафедрі, реорганізовані у самостійну, кафедру соціальної гігієни та організації охорони здоров'я по підвищенню кваліфікації керівних кадрів охорони здоров'я, якою керує доцент Б.М.Дучинський. Вихованцями кафедри є відомі вчені-професори Є.Я.Беліцька, Г.В.Гецов, К.Ф.Дупленко, С.С.Познанський, Л.Г.Лєкарєв, Н.Н.Сачук, Є.М.Дудко, Б.П.Криштопа та ін.
З 1990 р. кафедрою завідує лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1997), заслужений діяч науки і техніки України (1999), професор Ю.В.Вороненко.
Ю.В.Вороненке - відомий фахівець у галузі соціальної медицини та організації охорони здоров'я, є автором чисельних спеціальних наукових методів у галузі медичної статистики. Опублікував в Україні та за кордоном понад 170 наукових робіт, у тому числі 6 монографій і підручників, ЗО методичних рекомендацій, навчальних програм і посібників, які дістали схвалення широких кіл науковців та професорсько-викладацьких колективів, представляв Україну з науковими доповідями на міжнародних наукових з'їздах і конференціях у багатьох країнах світу. Професор Ю.В.Вороненко створив наукову школу, яка продовжує плідно розвиватись: під його керівництвом підготовлено два доктори та п'ять кандидатів наук, завершується підготовка ще трьох докторських і двох кандидатських дисертацій.
Працюючи на посаді начальника Головного управління освіти, науки та інформаційно-аналітичного забезпечення МОЗ України, професор Ю.В.Вороненко брав участь у розробці Концепції та Програми реформування охорони здоров'я в Україні, у підготовці колегій та всеукраїнських нарад МОЗ, як представник МОЗ брав участь у багатьох міжнародних нарадах під егідою Всесвітньої організації охорони здоров'я (Росія, Данія, Фінляндія) та за програмами міжнародної співпраці з різними зарубіжними організаціями (США, Канада), науково обгрунтував концепцію реформи вищої медичної освіти в Україні, яка нині успішно реалізується. За пропозиціями керованого ним колективу прийнято рішення Уряду України про запровадження принципово нового механізму діагностики рівня знань і вмінь фахівців-медиків, уведено ліцензійний інтегрований іспит у всіх вищих навчальних закладах України, які готують медичні та фармацевтичні кадри.
Професор Ю.В.Вороненко наукову та науково-методичну роботу успішно поєднує з активною громадською діяльністю. Він є членом Державної Акредитаційної комісії при Кабінеті Міністрів України, заступником голови Науково-методичної комісії з медицини при Міністерстві освіти і науки України, членом Президії Вченої медичної ради МОЗ України, членом Проблемної комісії з соціальної медицини та організації охорони здоров'я при МОЗ та АМН України, членом Правління Українського наукового товариства соціал-гігієністів і організаторів охорони здоров'я, членом спеціалізованої ради по захисту докторських дисертацій при Національному медичному університеті, є головним редактором журналу "Медична освіта" та членом редколегій низки медичних наукових журналів.
Професор Ю.В.Вороненко є академіком трьох громадських академій (АН Вищої школи України, Української АН національного прогресу, Нью-Йоркської АН), членом Американської Асоціації університетських програм у галузі охорони здоров'я.
Протягом останніх років на кафедрі соціальної медицини та охорони здоров'я проведені дослідження з вивчення медико-соціальних закономірностей опікового травматизму і запропонована до впровадження модель організації медичної допомоги опіковим хворим.
Кафедра бере участь у міжнародних проектах з вивчення здоров'я жінок і дітей. Спільно з Інститутом педіатрії, акушерства та гінекології проводяться дослідження за проектом "Сім'я і діти України" - частини проекту "Європейське тривале дослідження вагітності і дитинства". У 1997-1999 pp. кафедра брала участь у виконанні медико-екологічної програми проекту Кучма-Гор. Кафедра працює над можливістю акредитації Європейською асоціацією шкіл охорони здоров'я медичних навчальних програм України.
В останні роки кафедра проводила поглиблене дослідження нових підходів до розробки навчальних і контрольних тестових питань, що знайшло впровадження у педагогічний процес вищих медичних закладів освіти України. У 1997 р. вийшли з друку "Програмні тестові питання з соціальної медицини та охорони здоров'я", підготовлені співробітниками кафедри. На черзі - друге видання цього важливого і необхідного посібника в навчальному процесі.
Наполеглива робота колективу кафедри завершилась у 2000 р. виходом першого в Україні фундаментального підручника "Соціальна медицина та організація охорони здоров'я" для студентів вищих медичних навчальних закладів III-IV рівнів акредитації. У 2001 р. підготовлені до друку "Посібник до практичних занять з соціальної медицини та організації охорони здоров'я", а також підручник для студентів вищих медичних навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації
З перших днів організації медичного факультету у Київському університеті читався курс історії медицини, який спочатку називався "Енциклопедія і методологія медицини". Першу лекцію з історії медицини 12 вересня 1841 р. прочитав професор В.О.Караваєв. У подальшому цей курс викладали провідні професори факультету М.І.Козлов, О.П.Вальтер, Х.Я.Гюббенет, Ф.Ф.Мерінг, Е.Г.Гейбель та ін. Особливе місце серед них посідає Ф.Ф.Мерінг, який опублікував свої лекції з історії медицини. У радянські роки питання історії медицини викладались на кафедрі соціальної гігієни, але, на жаль, обсяг їх ставав все меншим, і на початку 40-х років фактично викладались окремі питання історії охорони здоров'я.
У 1948 р. створена самостійна кафедра історії медицини, але в 1959 р. її знову об'єднали з кафедрою організації охорони здоров'я. Для студентів перших курсів викладався курс історії медицини, яким керував доцент Р.Я.Бенюмов, а в 1965-1988 pp. доцент І.М.Макаренко.
Однією із проблем, яка досліджувалась на кафедрі під керівництвом професора О.А.Грандо, була "Історія медицини та охорони здоров'я". Наукові дослідження з цієї проблеми висвітлюють основні етапи розвитку охорони здоров'я та вищої медичної освіти в Україні. Результати цих досліджень відображені в підготовленій кафедрою експозиції Національного музею медицини України.
У 1991-1992 pp. на кафедрі проводилася науково-дослідна робота, в результаті якої прослідковано історичний шлях становлення та розвитку страхової медицини, виявлено особливості цієї системи в Україні.
У 1965 р. з ініціативи кафедри соціальної гігієни був організований Музей історії медицини. На базі цього музею 29 жовтня 1982 р. за рішенням МОЗ УРСР був відкритий Музей медицини Української РСР, який у 1990 р. перетворений у Центральний музей медицини УРСР. Цьому передувала багатолітня науково-дослідна робота із збирання та вивчення історичних джерел, фондів багатьох державних архівів, музеїв і наукових бібліотек. Зібрано понад 14 тис. експонатів, розроблялись науково-методичні основи побудови експозиції. Засновник музею медицини і його директор заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України у галузі науки і техніки професор О.А.Грандо.
Музей медицини розташований в архітектурному пам'ятнику Києва - будівлі колишнього "анатомічного театру", побудованого у 1853 р. за проектом архітектора О.В.Беретті. Велика експозиція музею розповідає про шляхи становлення і розвитку медицини в Україні від найдавніших часів до сьогоднішніх днів. Вона знайомить із засобами та методами народної медицини, першими медичними виданнями, працями і діяльністю видатних лікарів та вчених минулого, становленням вищих медичних навчальних закладів. Музей є базою викладання курсу історії медицини в НМУ. Його відвідують численні медичні працівники, делегації наукових працівників, представники різних регіонів нашої країни, зарубіжні гості. Робота зі створення музею і використання його з метою широкої пропаганди досягнень вітчизняної медицини відзначена Державною премією УРСР в галузі науки і техніки за 1983 р. У 1986 р. музей став членом Європейської асоціації музеїв історії медичних наук у Парижі. Сьогодні музей має статус Національного музею медицини України.
Створена самостійна експозиція історії Національного медичного університету.