Широбоков Володимир Павлович
д.м.н., професор,
академік НАН України, член-кор. АМН України,
заслужений діяч наукиі техніки України

Колектив кафедри 2002 року

РІК ЗАСНУВАННЯ 1918.

ІСТОРІЯ КАФЕДРИ

Задовго до утворення кафедри мікробіології, в другій половині минулого сторіччя в стінах Київського університету Св. Володимира були розпочаті наукові дослідження в галузі мікробіології. Приват-доцент В. В. Лукомський ще в 1875-1876 роках читав в університеті курс мікології у зв'язку з мікопаразитарною теорією розвитку заразних хвороб. Видатну роль мали роботи професора кафедри діагностики з пропедевтичною клінікою Ф.О. Леша, якого можна вважати засновником медичної протозоології (вивчення лямблій, балантидій, відкриття в 1875 році патогенних кишкових амеб). Учень Ф.О. Леша, згодом видатний терапевт зі світовим ім'ям Ф.Г. Яновський був засновником на медичному факультеті бактеріологічної лабораторії, він дав докладну на той час характеристику біологічних властивостей черевнотифозних збудників. Терапевт З.Х. Зенкевич доводив мікробне походження інфекційних хвороб. В 1884 році він захистив дисертацію на тему: "Значение низших организмов в этиологии инфекционных болезней". Хірург М.М. Волкович, незалежно від Фріша, відкрив і вивчив збудника риносклероми (1888р.), який увійшов у літературу як паличка Волковича- Фріша.
Значним є внесок завідувача кафедрою патологічної анатомії професора Г.М. Мінха у вивченні збудників сибірки, чуми, прокази, поворотного тифу. В 1874 році Г.М. Мінх заразив себе кров'ю хворого на поворотний тиф, тим самим довів роль кровососучих комах у передачі збудників висипного та поворотного тифів. Лише через 40 років цього висновку дійшли закордонні вчені.
Глибокі дослідження в галузі імунології належать професору В.К. Високовичу, завідувачу кафедрою патологічної анатомії. Він задовго до відкриття 1.1. Мечниковим явища фагоцитозу науково обґрунтував значення ретикулоендотеліальної системи у боротьбі організму з інфекційними збудниками, встановив зв'язок між важкістю інфекційного процесу і патогенністю збудника.

Університет Св.Володимира

Завідувач кафедрою загальної патології В.В. Підвисоцький виховав блискучу школу мікробіологів (Д.К. Заболотний, ГЛ. Савченко та ін.). Професор В.В. Підвисоцький організував у Києві видавництво журналу "Русский архив патологии, клинической медицины и бактериологии".
Перший спеціальний курс бактеріологічної діагностики прочитав проф. А.Д. Павловський для студентів медичного факультету Київського університету Св. Володимира ще в 1890 році. Разом з тим, самостійна кафедра мікробіології була заснована лише в 1919 році, коли за ухвалою Ради Комісарів вищих навчальних закладів м. Києва від 6-го червня 1919 року був створений Київський університет з медичним факультетом і паралельними кафедрами з українською і російською мовами викладання.
Спочатку існувало дві кафедри мікробіології відповідно до двох лектур. Кафедру мікробіології на українській лектурі очолив професор Марк Петрович Нещадименко (1869-1942), а на російській лектурі - професор Олексій Антонинович Кронтовський (1885-1933), який увійшов в історію мікробіологічної науки як автор вчення про культуру тканин. З 1920 року почалося поступове об'єднання двох лектур в єдину українську лектуру, що остаточно відбулося 5 вересня 1920 року, і замість двох кафедр була створена єдина кафедра мікробіології Київського медичного інституту, на чолі якої став доктор медичних наук професор М.П. Нещадименко. Він керував кафедрою до 1941 року.
М.П. Нещадименко одним з перших вивчив дію дифтерійного токсину на організм. Його докторська дисертація "Експериментальні дослідження порушень кровообігу при отруєнні дифтерійним токсином" була захищена у Київському університеті ще в 1910 році. Токсин-анатоксин-антитоксин - ось те коло питань проблеми дифтерії, що розвивалися кафедра під керівництвом професора М. П. Нещадименка та асистента Ю. А. Козлова. Проф. М. П. Нещадименко був ініціатором застосування анатоксину для боротьби з дифтерією. Він експериментально довів можливість одночасної імунізації двома і більше антигенами: вірусом вісповакцини і дифтерійним анатоксином, а також ТАБ - вакциною, холерною вакциною і дифтерійним анатоксином. Ідею створення асоційованих вакцин продовжували розвивати на кафедрі і в наступні часи (А.П. Мороз, 1947; Н.М. Волкова-Шаравська, 1950; Л.І. Герус, 1953; О.Г. Тишко, 1964; Л.Г. Фещенко, 1965) 3 ім'ям М.П. Нещадименка пов'язане І впровадження в Україні протитуберкульозної вакцини БЦЖ. В коло наукових інтересів М.П. Нещадименка входили питання створення нових методів мікробіологічного дослідження, з'ясування ролі стрептокока інфекційній патології людини, фундаментальні дослідження з менінгококової інфекції (разом з С.С. Дяченко).
Під час роботи на посаді наукового керівника Київського санітарно-бактеріологічного інституту короткий час (1932-1933 pp.) кафедру очолював відомий мікробіолог і імунолог доктор медичних наук професор Володимир Олександрович Барикін (1879-1942).
Протягом всього періоду свого існування кафедра зазнавала кілька разів організаційних змін. Так, з часу заснування і до 1936 року вона буї єдиною в інституті. З початку 1936-1937 навчального року в інститут створено дві кафедри мікробіології: одна - кафедра санітарно-гігієнічного і педіатричного факультетів, на чолі якої стояв професор М.П. Нещадименко, друга - кафедра лікувального факультету на чолі з доцентом A.M. Мар'яшевою (1886-1955). Такий стан існування двох кафедр зберігся до 1941 року, початку Великої Вітчизняної війни.
Під час Великої Вітчизняної війни кафедра разом з інститутом були евакуйовані до м. Харкова, а потім до м. Челябінська, де кафедра знову стала єдиною, відповідно до єдиного лікувального факультету інституту. В цей період кафедру очолював професор Семен Олександрович Блінкін.
Із звільненням Києва від німецьких загарбників 6-го листопада 1943 року і відновлення діяльності інституту в Києві з грудня місяця 1943 року знову почали функціонувати дві кафедри: перша - санітарно-гігієнічного і педіатричного факультетів на чолі з доктором медичних наук Сергієм Степановичем Дяченком (1898-1992), друга - лікувального факультету на чолі з доцентом A.M. Мар'яшевою. Але 14 листопада 1944 року обидві кафедри були остаточно об'єднані в єдину кафедру для всіх факультетів інституту, яку очолив професор С.С. Дяченко.
Заслужений діяч науки України, професор С.С. Дяченко був завідувачем кафедри до 1973 року, а далі до кінця свого життя (помер 22 січня 1992 року) її науковим консультантом. Заслужений діяч науки України, доктор медичних наук, професор С.С. Дяченко очолив кафедру з грудня 1944 року.
Під час його роботи на посаді завідувача кафедрою колектив зміцнів в науковому і педагогічному відношеннях. Науковий доробок Сергія Степановича становить 223 наукових роботи, з них: 8 монографій та 8 науково-популярних книжок. Його наукові інтереси були сконцентровані на таких основних напрямках:
1. Всебічне вивчення антигенної структури патогенних мікроорганізмів кишкової групи;
2. Дослідження етіології інфекційних захворювань, розробка методів (діагностики та узагальнення досвіду їх використання;
3. З'ясування деяких фізіологічних механізмів імунітету;
4. Вірусологія;
5. Висвітлення філософських питань мікробіології і вірусології;
6. Дослідження маловідомих сторінок мікробіології та вірусології на І Україні.

Колектив кафедри (1972 р.)

В 1973-1979 роках виконував обов'язки завідувача кафедрою Заслужений винахідник України, кандидат медичних наук, доцент Володимир Владиславович Гашинський.
В.В. Гашинський - вихованець кафедри, який пройшов шлях від її аспіранта до в.о. завідувача кафедрою. Під його керівництвом і безпосередньою участю запропоновані оригінальні методи дослідження мікроорганізмів: мікрокамери для культивування бактерій під контролем мікроскопу, нові поживні середовища, спосіб визначення чутливості бактерій до антибіотиків та інші. На прикладі вивчення мікроциклічного розвитку спороутворюючих бактерій доведене невідоме раніш явище ауторегуляції онтогенезу бактерій, відтворено повторний цикл спороутворюючих бактерій (В.В. Гашинський, В.Г. Войцеховський). Ґрунтовні дослідження здійснені з впровад ження замінника агар-агару - пласт-агару, основою якого є поліакриламідний гель (В.В. Гашинський, В.Г. Войцеховський, Т.І. Крайнюкова І.П. Білько, В.В. Онищенко, О.В. Прохватило, Л.В. Авдеева та ін.).Ці дослідження були захищені багатьма авторськими свідоцтвами і патентами, а основному розробникові В.В. Гашинському було присвоєно високе звання "Заслужений винахідник України".
З 1979 року по теперішній час кафедру очолює доктор медичних наук професор Володимир Павлович Широбоков.
Завідувач кафедри - професор В.П. Широбоков з 1983 до 1991 р. був головою ЦМК з мікробіології при МОЗ СРСР, Заслужений діяч науки: техніки України, дійсний член (академік) НАН України, член-кореспондент АМН України, дійсний член Російської академії медико-технічних наук, а з 1991 р. і по сьогоднішній день він є головою Проблемної комісії з мікробіології та вірусології при МОЗ та АМН України.

ШТАТНИЙ СКЛАД КАФЕДРИ
Завідуючий кафедрою - академік Широбоков Володимир Павлович;
Професор кафедри д. м. н. Салата О.В.; Доценти:
Тарасов Т.Н. к.м.н., Якименко A.I. к.м.н., Войцеховський В.Г. д.м.н.,
Ліпатнікова К.І. к.м.н., Шилов М.В. к.м.н., Задорожна В.І. д. м. н., Старші викладачі:
Караванська Н.О. к. б. н.; Фурман А.А. к. м. н. Асистенти:
Чернявська О.М. к. м. н.; Крайнюкова Т.І. к.б.н.; Ніколаєнко І.В. к.м.н
Ахрамеєва Н.В. к. б. н.; Костюк О.В.; Грищенко Л.М.; Жеребко Н.М.;
Копаниця Л.В., Кудрявська В.М. к.б.н.; Приходько Є.Ф., Стаховський О.
Старші лаборанти:
Старцева Наталія Борисівна Аспіранти:
Костенко І. Г.,Бобир В.В., Мельник В.В., Лаборанти:
Балановська Т.М., Рябчун Н.Д., Пронюткіна Н.М., Галкін О.Ю.,
Лебедева Л.М. Інженери:
Степанова Т.Ф.; Можаровська Р. Д.,
Технік - Куліш М.І. Співробітники лабораторії генетики мікроорганізмів:
Панасенко Г.В. ст. н. с.,Чеховська К.О.- інженер, Ніколаєнко І.В.- н. с
Ахрамеєва Н.В. - н. с, Зелена Л.Б. - н. с

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНА РОБОТА
З часу свого заснування викладання мікробіології в основному проводилось на IV-V семестрах (в деякі роки студенти навчались мікробіології на III-IV, чи навіть IIІ-IV-V семестрах). Кількість годин на курс мікробіології істотно коливалася. В останні роки вона становить 272 години для медичних факультетів, в т. ч. 60 годин лекційних, 120 годин лабораторних занять і 92 години самостійної роботи під керівництвом викладачів.
Розвиток окремих галузей мікробіології призвів до оформлення в окремі науки вірусології та імунології і, відповідно, з 90-х років кафедра отримала назву "кафедра мікробіології, вірусології та імунології".
За час існування кафедри її співробітниками була підготовлена ціла низка підручників та посібників: "Мікробіологічні діагностичні дослідження", К., 1957 (С.С. Дяченко); "Микробиологические методы диагностики инфекционных болезней", К., 1962 (С.С. Дяченко); "Патогенні віруси людини", К., 1980 (С.С. Дяченко із співавт.); "Патогенные вирусы человека", К., 1984 (С.С. Дяченко із співавт.); "Руководство к практическим занятиям по микробиологии и лабораторной диагностике инфекционных болезней", К., 1986 (В.П. Широбоков із співавт.); "Медицинска

Професор С.С. Дяченко дарує свою монографію "Патогенні віруси людини"

микробиология, вирусология и иммунология", Москва, 1994 (В.П. Широбоков із співавт.); "Практическая вирусология", К., 1988 (В.П. Широбоков із співавт.); "СПИД - синдром приобретенного иммунодефицита", K., 1988 (В.П. Широбоков із співавт.) та ін.
Протягом останніх 20 років кафедра мікробіології, вірусології та імунології НМУ ім. О.О. Богомольця є головною спочатку МОЗ СРСР, а тепер МОЗ України.
З 1968 р. кафедра є базою факультету підвищення кваліфікації викладачів медвузів і медичних училищ. За цей період на кафедрі пройшов удосконалення десятки професорів, сотні доцентів і асистентів, а також викладачів середніх медичних учбових закладів.
Зараз колектив кафедри мікробіології, вірусології та імунології проводить навчання студентів на 8 факультетах.
Кожен студент має на кафедрі індивідуальне робоче місце, обладнане мікроскопом, штучним освітленням, газовим пальником, обладнанням для фарбування препаратів мікроорганізмів з подачею на кожен стіл водопровідної води. На лекціях, крім таблиць, широко використовують діапроектори і кодоскопи, а останніми роками - мультімедійна система На кафедрі функціонує замкнена телевізійна система, кожна навчальна лабораторія оснащена телемонітором і студенти мають можливість навчатись по телефільмам і телесюжетам. Викладачами кафедри створенітелесюжети, тривалістю 10-15 хв, такі як: "Виділення чистих культур бактерій", "Клітинні культури у вірусології", "Лабораторна діагностика грипу", "Правила роботи в мікробіологічній лабораторії" та ін.
З моменту заснування кафедри мікробіології при ній працює студентський науковий гурток. За матеріалами експериментальних досліджень студенти-гуртківці опублікували низку робіт в журналах, збірках наукових праць. Саме з таких публікацій починали свій творчий шлях в науку Н.С. Дяченко, В.П. Широбоков, В.Г. Майданник, СВ. Гавриле І.A. Фролова, Є.Е. Загоруйко, О.Л. Розенфельд та ін.
В 2001 р. за розпорядженням Президента НАН України Є.Г. Патона та ректора Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця академіка НАН України Є.Г. Гончарука була створена спільна генетична лабораторія. Співкерівниками лабораторії були призначені академік В.В. Смірнов та зав. каф. мікробіології, вірусології та імунології проф.. В.П. Широбоков.
Співробітниками лабораторії стали не лише працівники кафедри, але й науковці Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного НАН України. Сьогодні в лабораторії генетики працює 5 наукових співробітників.

НАУКОВА РОБОТА КАФЕДРИ
За 84 роки існування кафедри її співробітники в різні історичні етапи внесли вагомий внесок в розвиток мікробіологічної науки.
В період до Великої Вітчизняної війни на кафедрі під керівництвом проф. М.П. Нещадименка здійснено ряд цінних досліджень. Так, з'ясована динаміка формування аглютинінів в крові після одноразового і багаторазового введення черевнотифозної вакцини (A.M. Мар'яшева, 1927); доведені розбіжності у формуванні гуморального імунітету при вакцинації грітою і формалінізованою черевнотифозною вакцинами (Н.О. Корчак-Чепурківська, A.M. Мар'яшева, 1932); показана імуногенність таблетованих дизентерійних вакцин при введенні через рот (Н.О. Корчак-Чепурківська, A.M. Мар'яшева, 1932). Ю.О. Козловим в цей період вивчена стійкість деяких представників ентеробактерій у воді.
З 70-х років на кафедрі виконуються дослідження з проблем загальної мікробіології (ріст, розвиток, культивування, функціональна активність мікроорганізмів). Особливо інтенсивно це відбувалося під час керівництва кафедрою в 1973-1979 р. р. доцента В.В. Гашинського.
В цей період на кафедрі розпочалися широкі дослідження впливу на бактерії і віруси деяких дезінфектантів і поверхнево-активних речовин. При співучасті Космічного центру СРСР і інших Інститутів вивчалась нормальна мікрофлора шкіри та природних виділень людини в умовах тривалого перебування в герметично замкнених просторах, способи інактивації мікроорганізмів за допомогою дезінфектантів (О.Г. Тишко, А.А. Фурман, В.Я. Починок, Н.К. Сидоренко, Т.М. Манило та ін.). Обґрунтована ефективність нових антимікробних речовин. Були запропоновані миючі композиції з бактерицидним і віруліцидним ефектом - на основі натриєвої солі діхлорізоціанурової кислоти, хлорованого тринатрийфосфату, катаміну АБ та ін. (В.П. Широбоков, О.І. Євтушенко, Н.О. Караванська, О.О. Тетеньова, А.І. Якименко та ін.).
Як продовження цього наукового напрямку, були здійснені панорамні санітарно-мікробіологічні і санітарно-вірусологічні дослідження.
Таким чином, дослідження з клінічної і санітарної мікробіології певною мірою об'єднали бактеріологію і вірусологію, представили світ мікробів як єдине ціле. Разом з тим, вірусологічний напрямок має самостійне і дуже важливе значення в науковій роботі кафедри, особливо в останні десятиріччя.
Розробка вірусологічних питань на кафедрі розпочалася ще в 50-х роках. Поступово вірусологічна проблематика набуває провідного значення - ініціатором і керівником перших робіт з вірусології був професор С.С.Дяченко, в подальшому розвиток вірусологічного напрямку здійснювався
при участі і керівництві професора В.П. Широбокова, який очолює кафедру з 1979 року.

Учень професора С.С. Дяченко В.П. Широбоков пройшов шлях від студента-гуртківця до завідувача кафедрою. Ще в 1965 році в журналі АМН СРСР були опубліковані результати його досліджень, здійснених в студентські роки, - приоритетні дані про властивості інфекційної РНК вірусів Коксакі в різних живих системах.
Молекулярно-біологічному вивченню властивостей вірусів Коксакі була присвячена кандидатська дисертація В.П. Широбокова (1967). В 1977 році, будучи доцентом кафедри, В.П. Широбоков захистив докторську дисертацію на тему "Сравнительное изучение биологических свойств вирусов Коксаки и их селекционированных вариантов". В цій роботі вперше було сформульоване положення про дисоціацію ентеровірусів під, час репродукції на 2 варіанти -Абент+ і Абент-, які різняться між собою за комплексом принципових властивостей, включаючи вірулентність і ан тигенну активність. Був розроблений ряд ефективних методів вірусологічного і молекулярно-біологічного дослідження: очистка і концентрація ентеровірусів, одержання вірусних бляшок в культурі клітин, очистка і фракціювання клітинної і вірусної РНК на бентонітових колонках та ін. Зареєстроване явище дисоціації ентеровірусів під час репродукції, розробка методів селекціювання окремих варіантів (дисоціантів) подальшому глибоко вивчалось і продовжує вивчатися співробітникам кафедри.
Важливе значення для прогресу наукового пошуку пов'язане з організацією на кафедрі гібридомної лабораторії для одержання моноклональних антитіл. Лабораторія обладнана найсучаснішими приладам (ламінарні бокси, СО2-інкубатори, автоматичний рідинний хроматограф та ін). У створенні цієї лабораторії брали участь О.І. Євтушенко, Ю.В. Загороднюк, Л.В. Городова, Н.Ф. Пульняшенко, К.П. Лященко, К. Ліпатнікова, І.В. Ніколаєнко, В.Л. Жовновата та ін. На базі гібридомної лабораторії І.В. Ніколаєнко створив оригінальну панель моноклональн антитіл, здатних диференціювати вірулентні та вакцинні штам поліовірусів, які за якістю не поступаються закордонним аналогам (1999). Аспірант кафедри І.Г. Костенко одержала мооклональні антитіла, я здатні диференціювати дисоціанти поліовірусів (2003 p.).
Інтенсивно працює лабораторія генетичної діагностики. Лабораторі обладнана сучасним багатоканальним секвенатором, ампліфікаторо синтезатором ДНК. В лабораторії здійснюються дослідження з виявлення нуклеотидної послідовності РНК дисоціантів поліовірусів, tox-re дифтерійних бактерій, ген 16S-PHK мікроорганізмів з депозитарію НД мікробіології і вірусології ім. ак. Д.К. Заболотного НАН України; синтезуються праймери; здійснюються діагностичні дослідження за допомогою: ланцюгової полімеразної реакції. В створенні лабораторії брали участь: І.В. Ніколаєнко, Л.В Копаниця, О.В. Костюк, Г.В. Панасенко.

Кріолабораторія з кріомузеєм культур клітин і гібридів, оснащена двома генераторами рідкого азоту, сучасним ліофільним апаратом (О.І. Євтушенко, К.І. Ліпатнікова, І.П. Забула). За дорученням МОЗ України на базі кафедри в 1995-1998 р. р. функціонувала Українська референс-лабораторія з поліомієліту під керівництвом В.П. Широбокова. У роботі лабораторії активну участь брали співробітники кафедри: д. м. н. доц. B.I. Задорожна, доц. K.I. Ліпатнікова, асистенти І.В. Ніколаєнко та Л.К. Гордеєва, аспірант Л. В. Копаніца. Головним завданням референс-лабораторії була участь у програмі ВООЗ щодо всесвітньої ерадикації поліомієліту. Було досліджено 243 штами поліо- та інших ентеровірусів, проведена внутрішньотипова диференціація 86 штамів поліовірусів, результати якої підтверджені в Регіональному референс-центрі ВООЗ (Москва) за допомогою тестів генетичного аналізу. Співробітники кафедри взяли участь в розробці методології і організації Національних днів імунізації населення України живою поліомієлітною вакциною. Зібрана колекція з 83 штамів диких вірусів поліомієліту І-III типів, що циркулювали на території України в 1994-1999 pp., яка передана до депозитарію ВООЗ. Вивчено біологічні властивості і проведено кластерний аналіз поліовірусів, ізольованих з різних регіонів України, запропоновано і запатентовано новий метод внутрішньо типової диференціації поліовірусів І типу за допомогою бентоніту, захищена кандидатська дисертація (Л.В. Копаниця, 2003 p.).
В усі історичні етапи існування кафедри їй притаманний тісний творчий зв'язок з науково-дослідними інститутами мікробіологічного профілю, особливо з НДІ епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського МОЗ України та НДІ мікробіології та вірусології ім. ДК. Заболотного НАН України. Співпраця реалізується у виконанні спільних наукових проектів. З цих інститутів прийшли працювати на кафедру викладачами досвідчені науковці: М.М. Фаль, А.А. Фурман, В.Г. Порохницький, К.І. Ліпатнікова, Т.І. Крайнюкова, О.М. Корнюшенко, О.М. Чернявська, В.І. Задорожна, О.В. Сурмашева, А.К. Завальнюк та ін.

Корнюшенко О.М., Ахрамєєва Н.В., Шилов М.В.
ПРОФЕСОР ВОЛОДИМИР ПАВЛОВИЧ ШИРОБОКОВ ТА ЙОГО НАУКОВА ШКОЛА
(до 60-річчя від дня народження та 40-річчя наукової діяльності)
Прогрес науки визначається трудами вчених та цінністю їх відкриттів Л.Пастер.
Відомий вірусолог, член-кореспондент НАН та АМН України, дійсний член Російської академії медико-технічних наук, заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук Володимир Павлович Широбоков займає почесне місце в числі видатних вчених, блискучих педагогів, талановитих організаторів медичної освіти в Україні. В.П.Широбоков народився 5 квітня 1942 року на далекій Півночі, де його сім'я опинилася в 30-ті роки за складних політичних обставин переслідування прогресивних діячів науки та культури України. В 1959 році В.П.Широбоков вирішив пов'язати свою долю з медициною і розпочав навчання в Свердловському медичному інституті. Завдяки настанню політичної хрущовської відлиги в 1961 році сім'я Широбокових переїхала до Києва і Володимир Павлович став студентом Київського медичного інституту ім. О.О.Богомольця. 40 років свого життя В. П. Широбоков присвятив вивченню вірусів і досяг визнання як ентеровірусолог із світовим ім'ям. Захоплення вірусологією виникло у нього ще в студентські роки, під час навчання на лікувальному факультеті, коли Володимир Павлович прийшов до наукового гуртка кафедри мікробіології. Його надихав своїми ідеями заслужений діяч науки і техніки України, д.мед.н., професор С.С.Дяченко. Натхнений педагог, Сергій Степанович починав кожну лекцію з віршованих рядків. Деякі з них назавжди вкарбувалися в пам'ять допитливого студента:
"У кожного свої пороги вірності,
Є слава і слова, як заповіти...
Я признаюсь Вам ніжно і по щирості
Вірусологію не можна не любити..."

Безмежний світ вірусів настільки полонив майбутнього лікаря, що визначив його довгий та плідний науковий шлях. Вже в 1962 році на науковій студентській конференції Київського медичного інституту та першій Республіканській науковій конференції медичних та фармацевтичних інститутів Української РСР були представлені доповіді і опубліковані перші експериментальні та філософські наукові роботи молодого дослідника з питань мікробіології та вірусології - "Селекція мікробів", "Походження життя на Землі", "До питання про інфекціозність ДНК із злоякісних пухлин ",. В той же час (1962-1965 роки) В.П.Широбоков особисто започаткував створення вірусологічної лабораторії на кафедрі мікробіології та проведення перших експериментальних вірусологічних досліджень, присвячених виділенню інфекційної РНК вірусів Коксаки А10 та її вивченню. В 1965 році В.П.Широбоков з відзнакою закінчив медичний інститут і був занесений до золотої книги пошани Київського медичного інституту ім. акад. О.О.Богомольця, вступив до аспірантури та остаточно визначив свій науковий шлях - пізнання ентеровірусів. Самовіддана та наполеглива праця під керівництвом проф. С.С.Дяченка завершилася в 1967 році успішним захистом кандидатської дисертації на тему "Експериментальне вивчення деяких питань молекулярної біології вірусів Коксаки". Подальше всебічне дослідження їх біологічних, фізико-хімічних та молекулярно-біологічних властивостей було продовжено в докторській дисертації "Порівняльне вивчення біологічних властивостей вірусів Коксаки та їх селекціонованих варіантів", 1977 рік. В той період на кафедрі виникла ініціативна група молодих науковців-вірусологів, учнів професора С.С.Дяченка, однодумців професора В.П.Широбокова: Зайкова Т.А., в 1974 році захистила кандидатську дисертацію на тему "Вивчення внутрішньоклітинного синтезу реплікативної РНК ентеровірусів в інфікованих клітинах"; Землянський В.В., в 1977 році захистив кандидатську дисертацію на тему "Вивчення мембранних потенціалів культивуємих клітин KB та HeLa при взаємодії з ентеровірусами".
В 1979 році В.П.Широбоков очолив кафедру мікробіології, вірусології та імунології НМУ ім. О.О.Богомольця на базі якої створив та продовжив розвивати школу української ентеровірусології. Професор В. П. Широбоков став фундатором ідей та напрямків наукових пошуків, творцем багатьох методів вивчення біології ентеровірусів, їх ролі в довкіллі, в інфекційній та неінфекційній патології людини.
Ключовою позицією, що об'єднує вірусологічні дослідження на кафедрі мікробіології, вірусології та імунології є теорія про феномен генетичної дисоціації ентеровірусів під час їх репродукції в клітині. Вражаючі успіхи профілактики епідемічного паралітичного поліомієліту в 60-ті роки затьмарили увагу вірусологів до наступного глибокого вивчення ентеровірусних інфекцій та біології вірусів Коксаки, ECHO, атенуйованих штамів поліовірусів. Повернення до цих вірусів відбулося завдяки появі серйозних проблем, насамперед, реверсії нейровірулентності, виникненню у вакцинованих дітей та контактних з ними осіб вакциноасоційованого поліомієліту. Значною мірою такі проблеми виникли завдяки неминучим процесам генотипової мінливості вірусів поліомієліту, які відбуваються під час їх репродукції як в культурах клітин, так і в чутливих організмах. Геноми ентеровірусів можуть змінюватись за рахунок мутацій, під впливом різноманітних за походженням мутагенів, внаслідок рекомбінацій під час їх циркуляції в природі, при інфекційному процесі, або персистенції вірусів в організмі та в лабораторних умовах при пасажах вірусів без селекційного впливу. В Україні вивчення гетерогенності популяцій ентеровірусів розпочато 40 років тому професором В. П. Широбоковим на науковій базі кафедри мікробіології, вірусології та імунології Національного медичного університету, а в 70-ті роки було відкрито, явище дисоціації для ентеровірусів. Головний принцип дисоціації полягає в тому, що в процесі репродукції віріони популяції ентеровірусів розщеплюються (дисоціюють) на генетичні варіанти з різною біологічною активністю та фізико-хімічними характеристиками. Автором теорії дисоціації ентеровірусів було розроблено оригінальний метод для селекції варіантів із вихідних популяцій з використанням в ролі селективного фактору гелю природного мінералу бентоніту. Професором В. П. Широбоковим було виявлено, що ентеровіруси мають різний афінітет до бентоніту, існують варіанти домінуючі в складі популяції, з високою сорбційною здатністю -Абент+. Відповідно, мінорні частини популяцій мають низький афінітет до бентоніту -Абент ". Афінітет до бентоніту був лише першим маркером дисоціантів. Далі В.П.Широбоков та його учні відкрили та постійно відкривають нові характеристики цих генетичних варіантів популяцій ентеровірусів: біологічні -антигенність, вірулентність, гемаглютинуюча, імуномодулююча активність, інтерфероногенність; фізико-хімічні - чутливість до дії детергентів, температурних факторів, перйодату калію, активного хлору, плавуча щільність у градієнті сахарози, зона рН при ізоелектрофокусуванні та інші.
Наявність великої кількості учнів та послідовників створює багатство та могутню силу справжнього вченого. В.П.Широбоков проявляє велику турботу про підготовку наукових кадрів - під його безпосереднім керівництвом захищено та виконується 9 докторських та 20 кандидатських дисертацій, багато клініцистів виконують фрагменти своїх науково-дослідницьких робіт, постійно одержують високо професійні консультації з питань вірусології, мікробіології та імунології.
Видатний український патофізіолог, академік О.О.Богомолець, залишив у спадок майбутнім вченим свої думки про наукову школу "Для створення школи вчений повинен мати нову ідею узагальнюючого, синтетичного значення. Але і цього замало. Розробляти нові шляхи та нові ідеї в біології не можна тільки руками та розумом однієї, навіть дуже талановитої людини: необхідні співробітники. Коли вони заражаються ентузіазмом свого керівника, стають його учнями і протягом багатьох років працюють над різними питаннями проблеми, обґрунтованої керівником, школа поступово формується в процесі об 'єднання наукових робіт в єдине гармонійне нове вчення. Для цього необхідна ще одна важлива умова: керівник повинен надавати своїм співробітникам можливості для широкої критики та прояву повної індивідуальної ініціативи. Вчений, який ревниво відноситься до успіхів своїх учнів, ніколи не створить власної школи... Наукова школа не є чимось сталим, застиглим. Всі нові наукові ідеї, якщо вони вірні, розвиваються діалектично, очищаються та міцніють. Нажаль, це інколи забувають творці науки. Успіх породжує самовпевненість і самозакоханість, а це найбільш небезпечні вороги творчої думки. Наукове мислення повинно бути не лише синтетичним, але і критичним, і ця критика має бути направлена перш за все на самого себе" (Богомолец А. А. Основные направления моих работ.- Архив патологии, 1947, том 9, вып. 3, с. 12).

Володимир Павлович Широбоков є гідним нащадком ідей Заповіту академіка О.О.Богомольця. Власний науковий напрямок професора В.П.Широбокова є древо пізнання ентеровірусів. Крону цього вічнозеленого дерева утворюють численні наукові праці учнів та однодумців В.П.Широбокова. Все життя професор В.П.Широбоков зі своїми учнями активно працює над вирішенням актуальних проблем ентеровірусології.

Основними розділами плідних багаторічних наукових досліджень є:
Популяційна генетика вірусів - вивчення відкритого ним феномену дисоціації ентеровірусів під час їх репродукції в культурах клітин та в живих організмах на два варіанти Абент та Абент , що відрізняються за здатністю дисоціантів вірусів поліомієліту, Коксаки, ECHO до адсорбції на бентоніті, чутливістю до хімічних та біологічних сполук різних класів, спектром фізико-хімічних, біологічних властивостей, в тому числі вірулентністю, антигенністю, імуногенністю, імуномодулюючою дією, генетичними ознаками. Цей напрямок розвивали в своїх роботах :

Якименко Анатолій Іванович. В 1979 році захистив кандидатську дисертацію на тему "Порівняльна чутливість РНК- та ДНК-вмісних вірусів до хімічних сполук з дезінфікуючими властивостями". В роботі було проведено порівняльне визначення чутливості РНК- і ДНК- вмісних вірусів до трьох класів хімічних сполук з дезинфікуючою активністю (хлорактивними, поверхнево активними та речовинами із групи фенолу) та обгрунтовано створення ефективних віруліцидних композицій на основі відібраних за активністю антивірусних агентів. Автор довів, що досліджувані поліовіруси, віруси Коксаки В-1, В-6, вірус везікулярного стоматиту, аденовірус 1 типу, бактеріофаг; Т-2 чутливі до хлорактивних сполук, фенол та його похідні мають менш виражену віруліцидну дію, а поверхнево-активні речовини інактивують лише аденовіруси та віруси везікулярного стоматиту. Більш резистентними до дезинфектантів виявилися ентеровіруси. Виявлена кореляція між чутливістю ентеровірусних популяцій до хлорактивних сполук та їх генетичним бентонітовим маркером. Вища резистентність до дії дезінфектантів притаманна ентеровірусам з високим афінітетом до бентоніту - варіантам популяцій Абент . Експериментальні матеріали дисертаційної роботи явилися основою для створення методичних рекомендацій "Обеззараживание сточных вод хлорактивными соединениями".

Євтушенко Олександр Іванович. В 1982 році захистив кандидатську дисертацію на тему "Вивчення антивірусних властивостей рослин роду Каланхое віексперименті". О. І. Євтушенко вперше вивчав антивірусні, властивості біологічно активних сполук рослинного походження: соку рослин Каланхое та Sedum. Була встановлена їх висока віруліцидна активність по відношенню до вірусів різних таксономічних груп (вакцинних штамів вірусів поліомієліту, вірусів Коксаки В-1, В-6, вірусу везікулярного стоматиту, бактеріофагу Т-2). Також виявлена наявність у препаратів, одержаних з Каланхое, гемаглютинуючих і мітогенних властивостей. На підставі кореляції між гемаглютинуючою та антивірусною активністю, вираженими бласттрансформуючими властивостями, особливостями механізмів антивірусної дії автор дійшов висновку про спорідненість активних речовин каланхое з біологічними сполуками - лектинами.
В наступні роки О. І. Євтушенко розпочав вивчення ролі ентеровірусної інфекції в патології плоду та новонароджених. В експериментальних дослідженнях він показав, що віруси Коксаки В здатні проникати крізь плацентарний бар'єр мишей (30-40 % випадків) та спричиняти патологію плоду, мертвонародження, формування імунологічної толерантності. При експериментальному інфікуванні різними генетичними варіантами вірусів Коксаки В летальність вагітних мишей, загибель плодів(85 %), проникнення крізь плаценту (87 %) обумовлено дисоціантом популяції Абент" .

Журба Тетяна Борисівна. В 1986 році захистила кандидатську дисертацію на тему "Порівняльне вивчення панкреатотропних властивостей вірусів Коксаки В та їх селекціонованих генетичних варіантів". Автор провела глибоке вивчення біологічних властивостей вірусів Коксаки В, зокрема їх панкреатотропної дії. Дослідження проводилися на культурах Р-клітин підшлункової залози новонароджених поросят, в організмі новонароджених мишей та в біоптатах підшлункової залози хворих на панкреатит. Було встановлено, що in vitro віруси Коксаки В, особливо серотип Коксаки В-3, мають панкреатотропізм, проявляють виразну Цитопатогенну активність, яка супроводжується підвищенням рівня інсуліну в культуральній рідині. Репродукція вірусів Коксаки В-3 в підшлунковій залозі новонароджених мишей супроводжується 2-3-кратним підвищенням рівня ос-амілази в сироватці крові та розвитком некротичних змін в органі, причому активно репродукувався і викликав вищезгадані зміни тільки варіант Абент". Цей факт було підтверджено в дослідженнях клінічного матеріалу - з біоптатів підшлункової залози хворих на панкреатит було виділено 6 цитопатогенних агентів: п'ять вірусів Коксаки В-3, один - Коксаки В-1. Автор обґрунтувала критерії патогенної дії вірусів Коксаки В: низький афінітет до бентоніту, висока (відносно інших органів) концентрація вірусів в підшлунковій залозі, цитопатогенна активність в культурі (3-клітин підшлункової залози новонароджених поросят.

Фролова Ірина Аркадіївна. В 1989 році захистила кандидатську дисертацію на тему "Індукція інтерфероноутворення поліовірусами та їх бентонітовими варіантами". Автор виявила нові грані диференціації біологічних властивостей бентонітових варіантів вакцинних штамів Себіна вірусів поліомієліту 2 типу. При вивченні динаміки утворення та розподілу ендогенного інтерферону в органах і тканинах імунізованих ентеровірусами мишей різних генетичних ліній (СВА і BALB/c), І. А. Фролова встановила, що бентонітовий варіант Абент+ в популяції вакцинного поліовірусу II типу має в 4-8 разів більшу інтерфероногенну активність, порівняно з варіантом Абент". Здатність поліовірусів 2 типу Себіна та селекціонованих бентонітових варіантів до індукції ендогенного інтерферону корелює з генотипом дослідних тварин. Виходячи з цього, для подальших досліджень в цьому напрямку була рекомендована лінія мишей СВА, представники якої демонстрували більш високу інтерферонпродукуючу активність.
Паралельно автор досліджувала вплив відомого противірусного препарату - мефенамінової кослоти - на репродукцію поліовірусу 2 типу в організмі мишей та продукцію інтерферону. Висока активність цього препарату надала теоретичного підґрунтя застосуванню мефенамінової кислоти для профілактики і лікування поліовірусної інфекції.

Єгоров Олексій Амперович. В 1990 році захистив кандидатську дисертацію на тему "Гемаглютинуюча активність вірусів Коксаки групи В і їх селекціонованих варіантів". Автор в своїх дослідженнях вперше показав гетерогенність популяцій вірусів Коксаки В за гемаглютинуючою активністю під час пасажей в перещеплюваних культурах клітин Vero. Цими результатами автор: підтвердив положення свого вчителя про те, що явище дисоціації властиве для всіє групи ентеровірусів. Маркером гетерогенності стала гемаглютинуюча активність що була присутня тільки варіанту Абент" вірусів Коксаки. Було встановлено, що як гемаглютинуючі, так і негемаглютинуючі штами цих вірусів мають здатністі адсорбуватися на еритроцитах людини і тварин. Афінітет до еритроциті гемаглютинуючих штамів вірусів Коксаки В, що культивувалися в первиннії культурі клітин фібробластів ембріону людини, більш ніж в 100 разів перевищує) такий у вірусів, що не мали гемаглютинуючій активності і отриманих ві перещеплюваній клітинній культурі Vero. О.А.Єгоров показав можливість вірусів Коксаки В адсорбуватися на поверхні тромбоцитів. Подальшими дослідженнями з використанням комплексу молекулярно-біологічних методів дослідження було встановлено, що гемаглютиніни вірусів Коксаки В пов'язані з капсидними білкамрвіріонів.

Шилов Михайло Віталійович. В 1994 році захистив кандидатську дисертацію на тему "Імуномодулюючі властивості вакцинних штамів вірусів поліомієліту". Автор досліджував імуномодулюючі властивості вихідних штамів вірусів поліомієліту І, II, III типів та їх генетичних варіантів, вивчав взаємодію поліовірусів та їх дисоціантів із компонентами вакцини АКДП -дифтерійним та правцевим анатоксинами. За існуючою схемою імунізації дітей ці антигенні компоненти вакцини вводяться одночасно. На моделі лінійних мишей С57В1аск, СВА, BALB/c було виявлено, що після сумісної імунізації вищеназваними антигенами виникає явище взаємної імуносупресії. У вакцині АКДП істотну імунодепресивну роль разом з - анатоксинами відіграє кашлюковий компонент
вакцини. Порівняння вираженості імуносупресивної дії всіх трьох вакцинних штамів поліовірусів щодо компонентів АКДП показало, що значною мірою бентонітовий генетичний варіант Абент" відповідає за виявлений феномен.
На основі отриманих даних були розроблені теоретичні обґрунтування зменшення негативних ефектів, що спостерігалися в експерименті - звільнення вакцинних штамів поліовірусів від імуносупресивного варіанту Абент" .

Сичова Валерія Володимирівна. В 1994 році захистила кандидатську дисертацію на тему "Імуномодулююча роль вірусів поліомієліту у патогенезі експериментальних інфекцій". Автор продовжила поглиблене вивчення біологічних властивостей ентеровірусів. їй вдалося довести імуномодулюючу дію вакцинних штамів вірусів поліомієліту 1,11 та III типів при експериментальних бактеріальних інфекціях:
стафілококозі та сальмонельозі, асоційованих із ентеровірусною інфекцією. Серед трьох типів вакцинних штамів поліовірусів найбільш активним імуномодулятором виявився вірус поліомієліту II типу. Вакцинні штами вірусів поліомієліту мали різнопланову імуномодулюючу дію. З одного боку - виразно підвищували резистентність до стафілококової інфекції. Одним із вірогідних механізмів такого перебігу асоційованої інфекції є істотна активація фагоцитозу. З іншого боку - при сальмонельозі атенуйовані віруси поліомієліту пригнічують антитілоутворення до бактерій, та обтяжують перебіг захворювання.
Методами електронної мікроскопії було виявлено, що імунізація вакцинними штамами вірусів поліомієліту стимулює функціональну активність лімфоцитів крові та паренхіми селезінки.

Мельник Володимир Володимирович. В 1996 році захистив кандидатську Дисертацію на тему "Гетерогенність популяцій вірусів Коксаки В за фізико-хімічними властивостями". Автор провів порівняльне вивчення фізико-хімічних
властивостей деяких вірусів Коксаки В, вірусів поліомієліту І типу та їх селекціонованих генетичних варіантів. Показано, що для популяції цих вірусів характерна виражена гетерогенність за фізико-хімічними властивостями віріонів. Результати проведених досліджень з використанням широкого спектру методів - ізоелектричне фокусування, йонообмінна хроматографія, імунна електронна мікроскопія та інші, свідчать про існування стабільних закономірних відмінностей між популяціями ентеровірусів з різним афінітетом до бентоніту та селекціонованими генетичними варіантами - Абент та Абент". Ці відмінності проявляються в характеристиці
поверхні віріонів, чутливості до перйодатного окислення, дії детергентів і органічних розчинників. Обґрунтовано припущення, що на поверхні віріонів ентеровірусів з високим афінітетом до бентоніту знаходяться ліпідвмісні структури клітинного походження. Ці структури можуть бути видалені за допомогою органічних розчинників та детергентів, що призводить до підвищення чутливості вірусів до дії перйодату калія та віруснейтралізуючих антитіл.

Корнюшенко Ольга Миколаївна. В 1999 році захистила докторську дисертацію на тему! "Імунопатогенез експериментального поліомієліту зі позицій гетерогенності популяцій поліовірусів". Наукова робота О.М.Корнюшенко пов'язана зі питаннями теоретичної вірусології. Дослідження О.М.Корнюшенко присвячені вивченню
імунобіологічних властивостей варіантів гетерогенних популяцій вакцинних та вірулентних вірусів поліомієліту. Генетичні варіанти популяцій ентеровірусів не тільки надзвичайно цікаві як біологічний феномен для теоретичної вірусології, для створення відповідної стратегії і тактики при І виробництві вакцин, діагностичних препаратів. Г Показано, що в процесі репродукції поліовіруси всіх І трьох типів дисоціюють на варіанти (Абент+ та Абент') з різним афінітетом до і природного сорбенту бентоніту та генотиповими характеристиками: вірулентністю антигенністю, імуногенністю, імуноорганотропізмом, імуномодулюючимиї властивостями. Дисоціанти популяцій поліовірусів мають різне значення в патогенезі та імуногенезі поліомієлітної інфекції. Варіант Абент для вірусу поліомієліту II типу є більш нейровірулентним, антигенним відносно стимуляції І гуморального та клітинного противірусного імунітету. Варіант Абент" має більш І виражену імуносупресивну дію відносно формування імунних реакцій до гетерологічних антигенів. Жива поліомієлітна (оральна) вакцина (ЖПВ) також є потужнім імуномодулятором, при взаємодії з вакциною АКДП розвивається взаємна імуносупресія гуморального противірусного та антитоксичного імунітету. Автором були вивчені можливі механізми імуномодулюючих ефектів: швидке проникнення поліовірусів в тимус та селезінку - імуноорганотропізм, ушкодження ультраструктури лімфоцитів, індукція апоптозу, зміни в синтезі інтерферону. Експериментально доведено, що зниження антитілоутворення при одночасній імунізації вакцинами ЖПВ та АКДП може бути нейтралізоване при їх роз'єднаному введенні (оптимальний термін- 21 доба). Ефективність запропонованого удосконалення методології імунопрофілактики поліомієліту, дифтерії та правцю підтверджена при вакцинації дітей м. Прилуки Чернігівської області.

Ахрамєєва Наталі я Володимирівна. В 1999 році захистила кандидатську дисертацію на тему "Вплив вірусів поліомієліту та їх бентонітових варіантів на пухлинні процеси в експерименті". Н.В.Ахрамєєвою встановлено, що всі три типи вакцинних поліовірусів мають онкомодулюючі властивості, характер та інтенсивність їх впливу залежать як від типу вірусу, так і від виду пухлини. При дослідженні протипухлинних властивостей поліовірусів на рівні гетерогенної популяції, доведено, що бентонітовий варіант Абент+ має найбільший протипухлинний ефект, варіант популяції Абент", навпаки, обумовлює прогресію пухлинного процесу. Одним з можливих механізмів зміни поліовірусами інтенсивності бластомного росту може бути вплив, який вони спричиняють на фактори неспецифічної резистентності організму мишей. Автором встановлено, що поліовіруси здатні змінювати в крові рівень важливих медіаторів імунітету - інтерферону, фактору некрозу пухлин. Активність нормальних кілерів мишей, імунізованих вакцинними поліовірусами, була вищою, ніж у інтактних. Доведено, що віруси поліомієліту мають онкотропні властивості, вони здатні розмножуватись в пухлинних клітинах. Дисертаційна робота є теоретичним обгрунтуванням віротерапії, як нетрадиційного напрямку лікування онкологічних захворювань.

Копаниця Лілія Вячеславівна. Виконала та підготувала в 2002 році до захисту кандидатську дисертацію "Поширення поліовірусів на території України та лабораторна характеристика ізольованих штамів ". В роботі Л. В. Копаниці досліджено розповсюдження диких та вакцинних поліовірусів в регіонах України. Досліджена диференціація поліовірусів за їх бентонітовим профілем. Створена колекція (більше 100 штамів) ізолятів поліовірусів від людей та з об'єктів довкілля. Автором проведено типування всіх ізольованих штамів у відповідності з рекомендаціями ВООЗ із застосуванням реакції нейтралізації, методу імуноферментного аналізу. Здійснена порівняльна внутрішньотипова диференціація виділених штамів за допомогою панелей моноклональних антитіл, отриманих у НМУ ім.О.О.Богомольця та Інституті Пастера (.Франція). Використовуючи епітопний аналіз складена карта поширення вірулентних та вакцинних штамів вірусів поліомієліту на території України. Доведено, що генетична ознака Абент" для вірусів поліомієліту І типу в 100% випадків збігається з ознакою вірулентності. Кореляція бентонітового маркеру з нейровірулентністю в цьому випадку не поступається генетичним дослідження та використанню моноклональних антитіл для диференціації вакцинних та вірулентних штамів. Професор В.П.Широбоков завжди прагне практичного втілення наукових досягнень, що призвело до створення на базі кафедри мікробіології, вірусології та імунології НМУ ім. О.О.Богомольця перших в Україні Референс - лабораторії по індикації вірусів поліомієліту, лабораторії гібридомної технології, генетичної діагностики на основі ланцюгової полімеразної реакції та сіквенсу нуклеїнових кислот. В.П.Широбоков є головою сертифікаційної комісії по ліквідації поліомієліт на території Україні згідно з Програмою ВООЗ.

- Розробка та впровадження нових оригінальних методів вірусологічних досліджень із використанням природного мінералу бентоніту:
1) для виділення ентеровірусів із об'єктів зовнішнього середовища та організму людини,
2) для концентрування та визначення титру вірусів за феноменом бляшкоутворення,
3) для селекції генетичних варіантів ентеровірусів з різним афінітетом до бентоніту були здійснені особисто професором В.П.Широбоковим.

Санітарна вірусологія - генетична гетерогенність в популяціях ентеровірусів призводить до появи нових варіантів. Після кожного циклу реплікації існує висока вірогідність селективного відбору із складу популяцій варіантів із зміненими властивостями. Селективний тиск сприяє конкуренції між варіантами, це призводить до необмеженого збільшення вірулентності у певних груп вірусів, або варіантів популяцій. Як альтернатива, ослаблені варіанти вірусів, здатні до репродукції в організмі господаря, але є менш вірулентними, можуть випадково вийти із адаптованої субпопуляції. Циркуляція різних варіантів, особливо нейровірулентних варіантів вакцинних популяцій поліовірусів, в природі, є надзвичайно небезпечною. Водний фактор може значно сприяти розповсюдженню та виникненню ентеровірусних захворювань, спалахів поліомієліту. Дослідження в цьому напрямку проводили:

Гирін Віталій Миколайович. В 1982 році захистив докторську дисертацію на тему "Ентеровіруси в стічних водах та наукове обґрунтування способів деконтамінації". Мета роботи В.М.Гиріна заключалася в комплексному вивченні закономірностей деконтамінації стічних вод від вірусів і бактерій на всіх етапах очистки та обґрунтування принципів оцінки ефективності роботи різних бар'єрних споруджень за вірусологічними показниками. В процесі роботи автором були розроблені та обґрунтовані доступні, ефективні способи концентрування і виявлення ентеровірусів із стічних вод. Показано, що бентонітовий метод концентрації має переваги перед використанням з цією метою методу марлевих тампонів та іонообмінних смол. Використання бентоніту для концентрації та виявлення вірусних бляшок дозволило знаходити ентеровіруси в 79,2% зразків стічних вод, що перевищує відповідні показники при використанні відомих до того часу методів. Автор вивчив кількісний вміст ентеровірусів, бактеріофагів і ентеробактерій в стічних водах, генетичні маркери вірулентності 28 серотипів ентеровірусів, ізольованих із міських стічних вод, показав, що 12,8% штамів поліовірусів, 6,6% вірусів Коксаки і 6,36% вірусів ECHO мають позитивні всі чотири досліджені генетичні маркери вірулентності. Таким чином, в роботі показано, що стічні води можуть являтися основним резервуаром ентеровірусів в природі, встановлена епідеміологічна небезпечність стічних вод. Доведено, що споруди первинної (механічної) очистки практично не звільнюють стічні води від ентеровірусів. При біологічній очистці з повним окисленням стічних вод відбувається видалення до 90% ентеровірусів і 99% бактеріофагів та кишкових паличок.
Суттєву допомогу в виконанні досліджень надавала співробітник кафедри того періоду Тетеньова Олена Олександрівна, яка з 1985 року працює лікарем - вірусологом вищої категорії відділення особливо небезпечних інфекцій Центру Державного санепіднагляду Збройних Сил України.

Бойко Іван Йонович. В 1987 році захистив і кандидатську дисертацію на тему "Ентеровіруси в водопровідній воді та виявлення їх за допомогою бентоніту". В процесі роботи І.Й.Бойко встановив закономірності контамінації водопровідної води ентеррвірусами і вивчив біологічні властивості виділених штамів за генетичними маркерами і вірулентності. Автор розробив доступний та високоефективних метод концентрування вірусів із водопровідної води за допомогою бентоніту. Даний метод має переваги перед методами осадження за допомогою сульфату алюмінію як по ефективності, так і по чутливості. Вивчено вміст ентеровірусі в водопровідній воді, виявлена сезонність їх виділення, що приходиться на літньо-осінній період. Встановлено типовий склад виділених 42 штамів ентеровірусів, серед яких віруси поліомієліту І, II типів складають 45,2%, віруси ECHO - 26,2%, віруси Коксаки В - 11,9% та віруси, що не типуються -16,7%. Вивчені генетичні маркери вірулентності виділених із водопровідної води штамів поліовірусів. Встановлено, що із 42 штамів лише один по всім дослідженні генетичним маркерам може бути віднесений до вірулентних. При вивченні стійкості ентеровірусів до органічних розчинників та дезинфектантів показано, що етиловий спирт і ацетон мають виражену віруліцидну активність, в той час як диетиловий ефір і бутиловий спирт практично не впливають на їх інфекційність.

Салата Ольга Вячеславівна. В 1990 році захистила докторську дисертацію на тему "Гігієнічне обгрунтування ефективних природних та штучних сорбентів для звільнення питної води та стічних вод від ентеровірусів та ентеробактерій". Завдяки проведеним дослідженням О.В.Салати були науково обгрунтовані санітарно-мікробіологічні критерії гігієнічної оцінки забруднення ентеровірусами, коліфагами і кишковими паличками грунту, біологічно очищених міських стічних вод, що подаються на ; третинну очистку. Автором запропоновано використання коліфагу для прискорення виявлення ризику контамінації ентеровірусами ґрунту. Розроблений доступний метод концентрування і виділення ентеровірусів з ґрунту за допомогою бентоніту, а також шкала оцінки вмісту патогенних мікроорганізмів в ґрунті для практичного використання органами санітарного нагляду при контролі стану ґрунтів за вірусологічними та бактеріологічними показниками. На основі порівняльного дослідження природних та штучних сорбентів встановлені закономірності звільнення питних та стічних вод від ентеровірусі і бактерій. Доведено, що ефективність сорбції визначається фізико-хімічними властивостями сорбенту, його дозою, формою внесення, концентрацією мікроорганізмів, їх видовими і штамовими особливостями. Сорбенти, що мають в своїй структурі алюмосилікати (бентоніт, глинисті ґрунти, склотканину) найбільш ефективно сорбують кишкові віруси і бактерії (90-99%). В роботі дана санітарно-гігієнічна та мікробіологічна оцінка ефективності роботи споруд, що використовуються для біологічної та третинної очистки стічних вод. Доведено, що використання склоцементу дозволяє досягти високого ступеня звільнення міських стічних вод від ентеровірусів і ентеробактерій.(99,0-99,9%).

Клінічна вірусологія: за масштабами розповсюдження та інфікування людей, персистенцією в організмі, імуномодулюючими властивостямия, поліорганним тропізмом віруси Коксаки В можуть бути етіологічними чинниками багатьох інфекційних та неінфекційних процесів. Тому з 80-х років на кафедрі мікробіології, вірусології та імунології виник новий напрямок досліджень, присвячений визначенню ролі вірусів Коксаки В та ентеровірусно-бактеріальних асоціацій в патології вагітності, плода та новонароджених, в розвитку цукрового діабету, хронічного панкреатиту уражень серцево-судинної системи, патогенезі виразкової хвороби, псоріазу, злоякісних пухлин.

Амосова Катерина Миколаївна. В 1988 році захистила докторську дисертацію "Дилатаційна кардіоміопатія (Клініка. Особливості кардіогемодинаміки. Діагностика, диференційна діагностика з ревматичними пороками серця, лікування)". В масштабних клінічних та експериментальних дослідженнях К.М. Амосової, присвячених вивченню клініки, диференційної діагностики та лікування дилатаційної кардіоміопатії, фрагментом роботи було проведення ретроспективної серодіагностики ентеровірусної інфекції. Згідно одержаних результатів, у 33 хворих на дилатаційну кардіоміопатію знаходили антитіла до всіх серотипів KB вірусів в діагностичних та вищих титрах, частота виявлення антитіл перевищувала такі показники в групі здорових на 18,2% - до KB 1, на 15,2% - до KB 2, на 21,9% - до KB 3, на 40,6% - до KB 4, на 12,9% - до KB 5, на 32,3% - до KB 6. Сероконверсія була визначена у 87,9% хворих, значне підвищення титрів AT спостерігали до 4-х серотипів KB I, KB З, KB 4, KB 6. AT до асоціацій вірусів KB не було. Цими фактами обґрунтовано висновок про можливий етіологічний зв'язок розвитку дилатаційної кардіоміопатії з Коксаки В вірусною інфекцією.

Гиріна Ольга Миколаївна. В 1996 році захистила докторську дисертацію "Імунопатогенетичні та ендокринні зміни прирізних формах ішемічної хвороби серця в умовах вірусної інфекції і їх терапевтична корекція". В вірусологічному фрагменті дисертаційної роботи О.М.Гиріної була доведена участь вірусів Коксаки В в розвитку гострого інфаркту міокарда на підставі виявлення в сироватках крові хворих антитіл до 6 видів асоціацій з двох вірусів Коксаки В. Ретроспективні серологічні дослідження були проведені О.М. Гиріною в двох групах: 160 хворих на гострий інфаркт міокарду за умов вірусної інфекції та 100 здорових. В групі хворих серопозитивні особи склали 90,0%, у здорових - 19,0%. Антитіла виявляли в діагностичних та вищих титрах, в парних сироватках спостерігали динаміку антитілоутворення, значний ріст титрів AT в 8-32 рази, що може бути серйозним підтвердженням перенесеної хворими вірусної інфекції. Автор ставить акцент на патогенетичну участь асоціацій із 2-х KB вірусів, серед окремих серотипів на KB 1 KB 2, KB 5 та KB 4. Антитіла до кардіотропного серотипу KB 3 - не виявляли, атерогенний вірус KB 4 не домінував в складі асоціацій.

Кротенко Олександра Валентинівна. В 2001 році захистила кандидатську дисертацію на тему "Зміни ліпідного метаболізму у хворих на нестабільну стенокардію на фоні Коксаки В вірусної інфекції та їх терапевтична корекція". Робота О.В.Кротенко присвячена вивченню патогенетичних зв'язків кардіотропних вірусів Коксаки В з нестабільною стенокардією з позицій їх ліпідмодулюючої дії. Автор довела, що Коксаки В віруси, їх асоціації з переважанням серотипів ВЗ, В4 сприяють розвитку НС в більш молодому віці, обтяженню перебігу, підвищенню частоти розвитку інфаркту міокарда. При нестабільній стенокардії віруси Коксаки В індукують патогенетично значущі зміни спектру ліпідів сироватки крові: збільшення суми поліненасичених жирних кислот (ПНЖК), появу ейкозатрієнової ПНЖК - субстрату синтезу ейкозаноїдів з вазоконстрикторними та тромбоагрегуючими властивостями. В мембранах еритроцитів, ліпопротеїнах низької щільності виявлено зменшення вмісту суми ? -З ПНЖК. Збільшення в ліпопротеїнах високої щільності загальної суми ПНЖК , в мембранах еритроцитів - рівня вільного холестерину свідчать про блокаду транспорту ПНЖК на фоні Коксаки В вірусної інфекції. Патогенетично обгрунтована доцільність та доведена ефективність застосування українського препарату Текому з високим вмістом ?-3 ПНЖК в комплексній терапії нестабільної стенокардії: зменшення рівня вільного холестерину на 31,0%, збільшення в мембранах еритроцитів ? -3 ПНЖК-попередників ейкозаноїдів з вазодилататорною та антиагрегантною дією.

Лакатош Володимир Павлович. В 2001 році захистив докторську дисертацію на тему "Сучасні підходи до діагностики, лікування та прогнозування захворювань шийки матки, асоційованих з папіломавірусною інфекцією".
Дослідження В.П.Лакатоша присвячені вивченню зв'язку папіломавірусу людини із захворюваннями шийки матки. На підставі результатів клініко-морфологічних, молекулярно-біологічних та імунологічних досліджень розшифровано певні патогенетичні механізми розвитку та перебігу папіломавірусних уражень шийки матки. Автором виявлено основні механізми, які призводять до формування імунодефіцитних станів при папіломавірусних ураженнях шийки матки, зв'язок між ступенем тяжкості перебігу захворювання шийки матки та станом системи імунітету. На основі даних стосовно патогенезу папіломавірусних та змішаних інфекцій обґрунтовано індивідуалізований підхід до вибору методу диференційованого лікування захворювань шийки матки, асоційованих з папіломавірусною інфекцією. Розроблено і патогенетично обґрунтовано систему поетапного лікування захворювань шийки матки, індукованих папіломавірусами, у жінок з урахуванням клініко-патогенних особливостей і характеру мікробних асоціацій.

Савичук Наталія Олегівна. В 2002 році захистила докторську дисертацію на тему "Клініко-патогенетичне обґрунтування комплексного лікування хронічної кандидо-герпетичної інфекції порожнини рота у дітей". Робота Савичук Н.О. присвячена вивченню головних патогенетичних механізмів, які визначають характер перебігу хронічної кандидо-герпетичної інфекції порожнини рота у дітей, створенню програми комплексної терапії та визначенню її ефективності. На підставі агатофакторного порівняльного аналізу впливу спадкових і середовищних факторів на формування захворювання, вивчення особливостей клінічних проявів, стану антиінфекційної резистентності і імуно-ендокринної регуляції створений алгоритм
патогенезу хронічної кандидо-герпетичної інфекції у дітей. На основі експериментальних досліджень визначена динаміка гістоморфологічних проявів і імунопатогенезу рецидиву кандидо-герпетичної інфекції порожнини рота порівняно з моно-формами інфекційного ураження порожнини рота. В умовах доклінічного дослідження з'ясована сумісність, елімінаційна і імуномодулююча ефективність композицій антифунгальних і противірусних препаратів під час рецидиву експериментальної кандидо-герпетичної інфекції порожнини рота. На підставі аналізу сучасних концепцій терапії дітей з хронічним кандидозом, рецидивуючим герпесом і реабілітації пацієнтів з хронічними інфекційними ураженнями та результатів клініко-лабораторних і експериментальних досліджень створена програма комплексного поетапного лікування хронічної кандидо-герпетичної інфекції порожнини рота у дітей, яка дозволяє попередити виникнення рецидивів захворювання у 72-76% випадків.

Коржова Тетяна Павлівна. Виконала на кафедрі фрагмент кандидатської дисертації на тему "Терапія псоріазу з урахуванням особливостей клінічного перебігу дерматозу, процесів ліпопероксидації та при наявності ентеровірусної інфекції в організмі". За допомогою серологічних та вірусологічних методів досліджень одержала докази участі вірусів Коксаки В в патогенезі псоріазу. Автор показала наявність антитіл, нейтралізуючих Коксаки В віруси 1-6 серотипів у хворих на псоріаз, динаміку наростання титрів антитіл, статистично достовірну відносно контрольної групи здорових осіб, що має діагностичне значення при ентеровірусних інфекціях. В 2002 році подала дисертаційну роботу до офіційного захисту.

Костюк Олена Віталіївна. Виконує кандидатську дисертацію на тем "Ентеровірусна інфекція при виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої киш, хелікобактерної етіології". Метою роботи є встановлення можливої кореляції мі: хелікобактерною інфекцією шлунку та дванадцятипалої кишки і ентеровірусною інфекцією та вивчення вплив; вірусо-бактеріальної асоціації на характер перебігу цих захворювань. Автор досліджує наявність ентеровірусів фекальних масах хворих на виразкову хворобу шлунку ті дванадцятипалої кишки, проводить типову ідентифікацію вірусних ізолятів, порівняльний серологічний аналіз у хворих на виразкову хворобу шлунку, дванадцятипалої кишки і здорових донорів на вміст антитіл до ентеровірусіі (поліомієліту І-ІП типів, Коксаки В 1-6 типів). З метою підтвердження хелікобактер-асоційованої хвороби О.В.Костюк виділяє та ідентифікує H.pylori в біоптатах, одержаних від хворих, планує здійснити типування виділених штамів H.pylori щодо токсиноутворення (Vac+ та Vac" штами). Визначає антибіотикочутливість ізолятів H.pylori.
В останні роки професор В.П.Широбоков підтримує і допомогає у розробці нових прогресивних напрямків лікування, зокрема клітинної терапії з використанням ембріональних клітин. Дослідження проводить доцент Смікодуб Олександр Іванович.

- Розробка та реалізація сучасних імунологічних та молекулярно-генетичних методів досліджень.
На кафедрі мікробіології, вірусології та імунології для вивчення процесів мінливості та антигенних властивостей вірусів використовують методи одержання гібридом - продуцентів моноклональних антитіл, олігонуклеотидного картування, секвенування, полімеразну ланцюгову реакцію.

Ніколаєнко Ігор Васильович. В 1999 році захистив кандидатську дисертацію на тему "Отримання та порівняльний аналіз гібридом - продуцентів моноклональних антитіл, що диференціюють вакцинні та вірулентні поліовіруси І, II та III типів ". І.В.Ніколаєнко одержав оригінальний набір гібридом до чотирьох референс-штамів вірусів поліомієліту та вивчив властивості, продуцентів моноклональних антитіл, здатних диференціювати вакцинні та вірулентні поліовіруси у межах всіх трьох типів. Провів поглиблене вивчення цих антитіл з використанням референс-штамів та 30-ти польових ізолятів поліовірусів, виділених на території України в останні роки. Вивчив специфічність одержаних моноклональних антитіл в реакції віруснейтралізіції при порівнянні із специфічністю вже відомих наборів моноклональних антитіл, отриманих із інституту ім. Пастера (Франція). Здійснив порівняння результатів внутрішньотипової диференціації поліовірусів, одержаних у реакції віруснейтралізації з розробленим набором моноклональних антитіл, в ланцюговій полімеразній реакції та імуноферментному аналізі з крос-адсорбованими сироватками. В роботі І.В.Ніколаєнко доведена можливість практичного використання одержаної панелі моноклональних антитіл при внутрішньо типовій диференціації польових ізолятів вірусів поліомієліту.

Костенко Ірина Григорівна. Виконує кандидатську дисертацію "Антигенні та генетичні характеристики дисоціантів поліовірусів та їх зв'язок з вірулентністю". Метою роботи аспіранта є вивчення антигенних та генетичних відмінностей між варіантами Абент+ та Абент" популяцій вакцинних штамів поліовірусів І, II, III типів за допомогою наборів моноклональних антитіл та порівняльної розшифровки РНК у дисоціантів. Планує порівняти нуклеотидний склад РНК Абент+ та Абент" вакцинних штамів поліовірусів за допомогою методу секвенування нуклеїнових кислот та одержати моноклональні антитіла для диференціації варіантів Абент+ та Абент" вакцинних штамів вірусів поліомієліту.

Клінічна мікробіологія
Спектр наукових інтересів професора В.П.Широбокова природньо включає різноманітні аспекти вивчення біології умовно-патогенних мікробів, імунопатогенезу опортуністичних та госпітальних інфекцій, розробки нових методів діагностики, профілактики та лікування. Під його науковим керівництвом були проведені плідні роботи в галузі клінічної мікробіології.

Аль-Надаф Атиф. В 1987 році захистив кандидатську дисертацію на тему "Профілактика запалення ран після операції з приводу кист щелеп і стимуляція регенерації кісткової тканини в зоні операції". В роботі досліджувався вплив мікрофлори ротової порожнини на післяопераційні процеси в щелепно-лицьовій хірургії. Вперше в процесі мікробіологічних досліджень автор отримав дані про співвідношення аеробної та анаеробної мікрофлори у вмісті кистозних порожнин. Показано, що навіть у вмісті кист, які клінічно не мають нагноєння, мікроорганізми виявлені в 63% випадків, а в клінічно очевидному нагноєнні - в 100% випадків, причому в 37,9% виявлені облігатні анаероби. Встановлено, що кількісний вміст лізоциму слини - діагностичного та прогностичного показника місцевого захисту організму у хворих з одонтогенними кистами щелеп, значно знижується при нагноєнні кисти та рани після кистектомії. Була вивчена фібринолітична активніс вмісту кістозних порожнин, на основі результатів дослідження запропоновані місцеве застосування гемостатичної губки з амбеном та антибіотиками попередження нагноєння післяопераційної кісткової рани.

Тишко Олександр Григорович. В 1988 році захистив докторсь; дисертацію на тему "Біологічні властивості бактероїдів та їх роль в патологї людини". Наукові інтереси О. Г. Тишко були спрямовані на вивчення анаероби: мікроорганізмів, зокрема до малодосліджених на той час бактероїдів. Він вперше в колишньому СРСР на основі вітчизняних реактивів та апаратури розробив та науково обґрунтував комплексний метод виділення бактероїдів та інших облігатних анаеробів з патологічних матеріалів, об'єктів зовнішнього середовища. В процесі роботи була виявлена кореляція видового складу бактероїдів з локалізацією патологічного процесу. Від хворих з гнійно-запальними процесами органів черевної порожнини і таза частіше виділяються B.fragilis. В матеріалах від пацієнтів із захворюваннями ротової порожнини, носоглотки і дихальних шляхів превалюють B.melaninogenicus. Встановлено, що в клінічних матеріалах бактероїди в 95,5% випадків знаходяться в асоціаціях з іншими бактеріями, в основному кишковою паличкою та грампозитивними коками. Виявлена висока резистентність бактероїдів до антибіотиків різних груп та активні препарати: метронідазол, нітазол і левоміцетин. Доведено, що при введенні бактероїдів експериментальним тваринам знижаються титри лізоциму, комплементу і поглинальна здатність нейтрофілів, розвивається аутоімунна реакція. Знаходження бактероїдів, особливо груп B.fragilis і B.melaninogenicus в клінічних матеріалах, виявлення антитіл до них в сироватках хворих і здатність бактероїдів до відтворення патологічних процесів на експериментальних тваринах, підтверджують етіологічну роль цих бактерій в розвитку чисельних опортуністичних та госпітальних інфекцій.

Бойко Володимир Іванович. В 1995 році захистив кандидатську дисертацію "Особливості перебігу вагітності та родів при ентеровірусно-бактеріальному інфікуванні". За допомогою бактеріологічних, вірусологічних, серологічних методів дослідження В.І.Бойко визначив частоту інфікування вагітних жінок ентеровірусами (атенуйованими штамами вірусів поліомієліту І, II, III типів), бактеріями (бактероїдами) та грибами (кандидами). Виявлено зв'язок між ступенем інфікування, різноманітними проявами патології плода та новонароджених і вплив вірусно-бактеріальних асоціацій на розвиток ускладнень в період вагітності: анемії, фетоплацентарної недостатності, передчасного переривання вагітності, ерозій шийки матки, цистіту.

Поперека Галина Михайлівна. В 1990 році захистила кандидатську дисертацію на тему "Вплив різних видів лікування на Campylobacter pylori (Helicobacter pylori) у хворих на виразкову хворобу". Проведена комплексна оцінка методів діагностики Helicobacter pylori, удосконалена методика ранньої діагностики H.pylori-інфекції. Г.М.Поперекою запропонований досить надійний, специфічний, чутливий, простий і економний метод експрес-діагностики за зміною рівнів сечовини в шлунковому соку. Чутливість методу - 92%, а специфічність - 88%. Порівняльне вивчення трьох різних методів ідентифікації H.pylori -бактеріологічного, гістологічного і біохімічного, показує необхідність поєднаного застосування як мінімум двох різних тестів. Комплексне використання бактеріологічного, гістологічного і біохімічного методів діагностики H.pylori дозволили достовірно встановити, що інфікування цим мікроорганізмом слизової оболонки гастродуоденальної зони складає при виразковій хворобі шлунку 72%, а при виразковій хворобі дванадцятипалої кишки - 86,2% і залежить від тривалості і важкості перебігу захворювання. Традиційна противиразкова терапія сприяє елімінації H.pylori у 12,4% пацієнтів з виразковою хворобою, а включення в неї хворих і прискорює початок клініко-ендоскопічної ремісії.

Юрченко Олена Степанівна. В 1990 році захистила кандидатську дисертацію на тему "Значення Helicobacter (Campylobacter) pylori в рецидивах виразкової хвороби". О. С Юрченко вивчала роль Helicobacter pylori у розвитку рецидивів виразкової хвороби. В результаті оцінки частоти інфікування слизової оболонки гастродуоденальної зони у хворих на виразкову хворобу в залежності від перебігу захворювання виявлено, що при тяжкому, часто рецидивуючому перебігу виразкової хвороби частота інфікування слизової оболонки бактеріями H.pylori достовірно вища, ніж легкому перебігу з рідкими рецидивами. Встановлено, що при інфікуванні слизової оболонки гастродуоденальної зони H.pylori відмічається підвищення рівня сечовини шлункового соку. Показано, що елімінація H.pylori із слизової оболонки шлунку після застосування метронідазолу та фуразолідону сприяє зниженню числа ранніх рецидивів виразкової хвороби, а персистенція H.pylori на слизовій являється фактором ризику розвитку рецидиву хвороби. Превентивне призначення фуразолідону в період нестійкої ремісії знижує частоту виникнення ранніх рецидивів і подовжує стадію ремісії.

Витовський Яровлав Мирославович. В 1992 році захистив кандидатську дисертацію на тему "Клініко-параклінічне обгрунтування застосування низькочастотного ультразвуку в комплексному лікуванні післяродового ендометриту". На основі комплексного клініко-імунологічного обслідування жінок, у яких розвився післяродовий ендометрит, Я.М.Витовський обгрунтува включення в комплексну протизапальну терапію післяродового ендометриту внутрішньоматочного фонофорезу антибіотиків низькочастотним ультразвуком. Автор вивчив мікробні асоціації в змивах із порожнини матки, роль їх видового складу і ступень обсім'яніння в виникненні та наслідках даної патології. В етіології післяродового ендометриту перше місце відводиться умовно-патогенній флорі (стрептокок фекальний, епідермальний стафілокок, лактобактерії, кишкова паличка). Вперше були вивчені функціональна активність нейтрофільнюв гранулоцитів в змиві із порожнини матки при нормальному та ускладненому ендометритом післяродовому періоді, а також якісний вміст С-реактивного білку змиві із порожнини матки. Розроблені додаткові імунологічні критерії прогнозування розвитку післяродового ендометриту і контролю ефективності його лікування.

Фундаментальна мікробіологія.
Войцеховський Валерій Григорович. Виконав та підготував до захисту матеріали докторської дисертації "Агрегація клітин в онтогенезі мікроорганізмів". В роботі Войцеховського В.Г. встановлено та описано явище агрегації бактеріальних клітин спороутворюючих мікроорганізмів під час розвитку періодичної культури. Досліджені закономірності формування агрегатів із окремих бактеріальних клітин, зміни хімічного складу бактерій на послідовних фазах їх розвитку, особливості синтезу клітинних біополімерів. На підставі одержаних результатів автором розроблені умови при яких розвиток бактерій може відбутися в заданому напрямку як по мікроциклічному типу та і в межах макроциклу.

Власний науковий доробок професора В.П.Широбокова визнаний в Україні та за кордоном складає 261 опубліковану наукову працю, в їх числі 8 монографій та підручників, 15 винаходів та 5 закордонних патентів. В 1991 році В.П.Широбокова було обрано членом-кореспондентом НАН України, в 1993 році -членом-кореспондентом АМН України, в 1999 році - дійсним членом Російської академії медико-технічних наук; в 1996 році професору В.П.Широбокову було присуджено почесне звання заслуженого діяча науки і техніки України.
Особистість В.П.Широбокова відзначають високе відчуття патріотизму, справедливість, принциповість, людяність, щирість, висока вимогливість до себе та співробітників. Науковий та життєвий шлях В.П.Широбокова може бути прикладом самовідданого вченого та вчителя. Наукова школа, заснована В. П. Широбоковим, включає багато напрямків мікробіології, вірусології та імунології, широко представлена в завершених та оформлених численних наукових роботах, статтях та дисертаціях. На сьогодні існує ще величезний обсяг наукових досліджень, які тільки почалися або розвиваються під його керівництвом, та ще не знайшли свого втілення в інформаційних носіях.
Справжнє багатство та могутню силу вченого визначає значна кількість його учнів та послідовників. Прийде час і підростуть вже вдячні учні учнів, створять нові напрямки, які в свою чергу розпустяться пишним цвітом - і так буде поки стоїть наша рідна Україна.