Рік заснування 1932

Колектив кафедри, 2005 рік

ІСТОРІЯ КАФЕДРИ
Кафедра епідеміології заснована в 1932 році, керівництво якою на початку було доручено професору В.О. Барикіну.
В 1932 році на посаду завідувача кафедри епідеміології було обрано професора М.П.Нещадименка (1869-1942), який працював на цій посаді до 1939 року.Одночасно він очолював і кафедру мікробіології. Професор М.П.Нещадименко укомплектував штат кафедри епідеміології, організував навчальний процес з цієї дисципліни. Він одним з перших вивчав дію дифтерійного токсину на організм, довів значення анатоксину в профілактиці дифтерії. М.П.Нещадименко проводив дослідження і практичне застосування вакцинації проти туберкульозу. Удосконалив методику отримання протидифтерійної сироватки, вивчав біологічні властивості стрептокока і показав його значення в патології людини.
В 1939 році кафедру епідеміології очолив відомий вчений-епідеміолог, професор С.Н.Ручковський (1888-1965), який працював на цій посаді до 1948р. Пізніше він був обраний членом-кореспондентом АМН СРСР.
На кафедрі були створені необхідні умови для навчальних занять, тематика їх присвячувалась питанням епідеміології. Наукові дослідження були спрямовані на вивчення епідеміології кишкових інфекцій, зокрема, ефективність дизентерійної вакцини, вивчалась епідеміологія скарлатини. С.Н.Ручковським була встановлена природна осередковість "волинської лихоманки", яка в подальшому отримала назву - пароксизмальний рикетсіоз. С.Н.Ручковський підготував 3 кандидати наук, опублікував понад 100 наукових праць, в тому числі 4 монографії.
Принципова перебудова наукової та навчальної роботи і створення наукової епідеміологічної школи на кафедрі епідеміології почалося з 1948р., коли її очолив видатний вчений - епідеміолог, дійсний член АМН СРСР, професор Л.В.Громашевський (1887-1980) і на якій він працював до 1962 року. Під керівництвом Л.В.Громашевського на кафедрі проводилися різнобічні і глибокі
дослідження з проблеми "Механізми передачі збудників інфекційних хвороб", на основі яких було видано два збірники наукових праць (1958, 1962 pp.).
Вершиною наукової діяльності Л.В.Громашевського стало створення ним наукової фундаментальної епідеміології. Лев Васильович розробив теорію та методологію епідеміології, визначив предмет і метод науки, сформулював закони епідеміології, напрямки боротьби з інфекційними хворобами і визнані в усьому світі критерії ліквідації інфекцій. У вченні про епідемічний процес, яке створив Л.В.Громашевський, центральне місце займає теорія про механізм передачі збудників інфекції. На основі цієї теорії Л.В.Громашевським була обґрунтована і розроблена природничо-наукова епідеміологічна класифікація інфекційних хвороб, яка прийнята ВООЗ. Практичне значення теорії механізму передачі, створеної Л.В.Громашевським, полягає у використанні основних положень цієї теорії для проведення раціональних профілактичних та протиепідемічних заходів, що в значній мірі визначило успіхи в боротьбі з інфекційними хворобами.
Поряд з розробкою теорії епідеміології, Л.В.Громашевський вніс значний вклад у вивчення епідеміології таких інфекційних хвороб, як грип, вірусні гепатити, шигельоз, поліомієліт, кашлюк, дифтерія, гельмінтози, лептоспірози та інші. Під його керівництвом захищені десятки докторських і кандидатських дисертацій.
Результати наукових досліджень Лев Васильович тісно пов'язував з навчальним процесом. Л.В.Громашевський видав перший в країні підручник з загальної епідеміології (1949, 1965 pp.), який отримав міжнародне визнання і по якому, поряд з підручником Л.В.Громашевського з спеціальної епідеміології, вчились багато поколінь студентів, лікарів-епідеміологів та лікарів інших фахів. Під керівництвом Л.В.Громашевського відбулися зміни в навчальному процесі кафедри. Епідеміологія почала викладатись на всіх факультетах, у тематичні плани з загальної епідеміології та спеціальної епідеміології були включені нові теми лекцій і практичних занять.
Після переходу на роботу до Київського НДІ епідеміології та інфекційних хвороб на посаду заступника директора з наукової роботи, а потім консультанта, Лев Васильович плідно працював щодо подальшого Розвитку створеної ним епідеміологічної школи. В 1967 році за заслуги в Розвитку медичної науки і охорони здоров'я Л.В.Громашевському було Присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
З 1962 року кафедру епідеміології очолив професор І.М.Моргунов (1913-1991), який працював на цій посаді до 1987 року. Розділяючи наукові концепції Л.В.Громашевського і продовжуючи їх розробку, І.М.Моргунов свої теоретичні і експериментальні дослідження присвятив вивченню
Реактивності організму в епідемічному процесі, ввів в наукові дослідження кафедри імунологічний метод. Ігор Миколайович обґрунтував важливе наукове положення про механізм зараження при інфекційних хворобах, який представляє собою початковий процес взаємодії збудника інфекції і сприйнятливого організму і залежить від його реактивності, показав, що донесення збудника до місця первинної локалізації, здійснюється за допомогою відповідного механізму передачі.
І.М.Моргуновим та його учнями вивчались епідеміологія та імунологія інфекцій, викликаних стафілококом, синьогнійною паличкою, збудниками правця (проф. Соколовська Г.Г.) та ботулізму (проф. КолесніковМ.М.), створені експериментальні моделі аеробних та анаеробних інфекцій. Було встановлено, що механізми передачі збудників стафілококових інфекцій та ангін відповідають їх локалізації в верхніх дихальних шляхах, що визначає крапельний механізм передачі як основний.
На основі результатів виконання наукової теми щодо удосконалення імунопрофілактики співробітниками кафедри була створена інформаційно-пошукова система з використанням перфокарт для планування і обліку масових щеплень, яка широко використовувалась в містах і сільських районах країни.
І.М.Моргунов впровадив імунологічні методи у викладання епідеміології, ввів нові теми лекцій і практичних занять з цих питань, розробив навчальну програму з імунології.
І.М. Моргунов є автором понад 200 наукових праць, в тому числі трьох монографій, ряду авторських свідоцтв на винаходи, міжнародних патентів та методичних рекомендацій.
З 1987 року кафедру епідеміології очолює учень академіка АМН СРСР Л.В.Громашевського - професор Ю.Д. Гоц. Продовжуючи традиційний для кафедри напрямок наукових досліджень, вивчались питання епідеміології і профілактики внутрішньо лікарняних інфекцій. Виявлені групи і чинники ризику аеробної та анаеробної і асоційованої мікрофлори в хірургічних стаціонарах різного профілю. На цій основі запропоновані нові підходи до профілактики гнійно-септичних інфекцій шляхом використання імуномодуляторів для корекції імунодепресивних властивостей антибіотиків.
На кафедрі створена медико-епідеміологічна технологія (метод каріограм) діагностики і санації субхворобливих станів організму (М.М.Колесніков). З 1994 року на кафедрі проводяться наукові дослідження з проблеми "Шляхи підвищення ефективності імунопрофілактики інфекцій дихальних шляхів, контрольованих за допомогою вакцин". Встановлені причини виникнення епідемії дифтерії в 1991 -2001 рр. в Україні та на цій основі рекомендовані заходи щодо епідеміологічного нагляду, виявлено групу ризику захворюваності щеплених на дифтерію - хворі на ангіну та неспецифічну патологію ЛОР-органів.
Створена експериментальна модель дифтерійної інтоксикації в імунному організмі, на основі якої запропоновано патогенетичний механізм захворюваності на дифтерію щеплених та імунних. Створено математичну модель епідемічного процесу правцю та дифтерії.
Професор Ю.Д.Гоц є співавтором підручника "Епідеміологія" (1998р.) та підручника "Епідеміологія з основами медичної паразитології" (2001р.). За його редакцією видано сім навчальних посібників, розроблені навчальні програми для студентів медичних факультетів, інтернів та магістрів.

Штат кафедри епідеміології

Завідувач кафедри - професор Гоц Ю.Д.
Професор кафедри - Колесніков М.М. .
Доцент кафедри - Марченко М.М.
Старший викладач - Мохорт Г.А.
Асистенти - Хітущенко Є.І., Дідовець Ю.С., Петрусевич Т.В., Зубленко О.В., Крюков Ю.М.
Магістр - Павлина К.В.
Старші лаборанти - Свірідова Е.С., Уласенко О.В.
Лаборанти -Уласенко Н.М., Соколовська О.О., Маківська О.П., Терещенко B.C.

Завідувач кафедри професор Гоц Юрій Денисович (в центрі), професор Коненков Михайло Михайлович (праворуч), старший викладач Мохорт Ген-надій Анатолійович (ліворуч)

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНА РОБОТА КАФЕДРИ
- Співавтором підручників з епідеміології є професор Гоц Ю.Д. (1998р., 2001р.).
- Видані 7 навчальних посібників з різних розділів епідеміології.
- Видані методичні рекомендації для студентів по підготовці до занять (1998р.).
- Видані методичні рекомендації для лікарів-інтернів по підготовці до
семінарських занять (2001р.).
- Кафедрою розроблені і видані навчальні програми з епідеміології для студентів (1996р.), лікарів-інтернів (2003р.) і магістрів (1998р.), навчальна програма для студентів 6-го курсу медико-профілактичного факультету (2001р.), які затверджені МОЗ України.
- Опубліковано ЗО методичних статей та тез доповідей.
- Кафедра приймала участь у розробці освітньо-професійних програм підготовки спеціалістів (2003-2004рр.).
Кафедра є опорною по викладанню епідеміології у вищих медичних закладах України.

НАУКОВА РОБОТА КАФЕДРИ ПРОТЯГОМ ОСТАННІХ 5 РОКІВ
Виконано планових наукових тем. 2
Участь у з'їздах, конференціях, семінарах 9
Кількість запатентованих винаходів. 1
Кількість захищених кандидатських дисертацій 2
Кількість кандидатських дисертацій, що виконуються 1
Кількість магістерських робіт, що виконуються 1
Видано інформаційних листів для впровадження в практику З
В 2003 році асистент Мохорт Геннадій Анатолійович захистив кандидатську дисертацію на тему: "Прояви епідеміологічного процесу дифтерії в сучасних умовах і шляхи удосконалення епідеміологічного нагляду".

ВИХОВНА РОБОТА КАФЕДРИ
- Викладачі кафедри проводять виховну роботу серед студентів на заняттях та в позааудиторні години.
- На лекціях, практичних заняттях і бесідах зі студентами використовуються матеріали героїчних сторінок історії епідеміології про боротьбу з епідеміями.
- Всі викладачі проводять серед студентів виховну роботу щодо паління і дотримання чистоти в корпусі та на території.
- На кафедрі оформлені стенди, присвячені досягненням у навчально-методичній та науковій роботі, історії становлення і розвитку кафедри.
- На засіданнях наукового гуртка заслуховуються доповіді про життя і діяльність вчених-епідеміологів Д.Самойловича, Д.К.Заболотного, Л.В.Громашевського та ін.

КОНСУЛЬТАТИВНА РОБОТА КАФЕДРИ
- Консультації в санітарно-епідеміологічних станціях лікарів-епідеміологів (Солом'янська, Шевченківська СЕС).
- Участь викладачів кафедри в роботі комісії Київської міської санітарно-епідеміологічної станції по присвоєнню кваліфікаційної категорії лікарям-епідеміологам.
- Професор Колесніков М.М. - голова Київського міського товариства мікробіологів, епідеміологів та паразитологів.
- Керівництво науковою роботою практичних лікарів-епідеміологів, які працюють над виконанням кандидатських дисертацій.
- Укладено договір між кафедрою епідеміології та Київською міською санітарно-епідеміологічною станцією про науково-практичне співробітництво (2003-2005 pp.).

Викладання епідеміології на медичному факультеті Київського університету почалося задовго до створення самостійної кафедри. Високий рівень інфекційної захворюваності, постійні епідемії, характерні для кінця XIX і початку XX ст. обумовлювали необхідність наукової розробки епідеміології і навчання студентів основам боротьби з інфекційними хворобами. У зв'язку з цим у 1903 р. на кафедрі гігієни медичного факультету був організований приват-доцентський курс з епідеміології і медичної статистики, а з 1906 р. - курс з епідеміології і санітарної поліції. У наступні роки викладання епідеміології проводилось при кафедрі мікробіології.
Самостійна кафедра епідеміології Київського медичного інституту була організована в 1932 р. Очолив кафедру професор В.О.Барикін, який працював завідувачем кафедри мікробіології. У 1933 р. на посаду завідувача кафедри епідеміології був обраний професор М.П.Нещадименко, який одночасно очолював кафедру мікробіології. Ця обставина обумовила те, що в навчальному процесі і науковій роботі кафедри епідеміології переважали питання мікробіології.
У 1939 р. кафедру епідеміології очолив відомий вчений - епідеміолог професор С.Н.Ручковський, який потім був обраний членом-кореспондентом АМН СССР. Під керівництвом С.Н.Ручковського навчальний процес на кафедрі почав проводитись за епідеміологічною тематикою, а наукові дослідження були присвячені питанням епідеміології окремих інфекційних хвороб.
У 1948 р. на посаду завідувача кафедри епідеміології був обраний видатний вчений-епідеміолог, дійсний член АМН СРСР, професор Л. В. Громашевський, який вніс принципові зміни як у викладання епідеміології, так і в наукову роботу кафедри.
Епідеміологія почала викладатись на всіх факультетах, у тематичні плани із загальної епідеміології були введені нові лекції і практичні заняття. Л.В.Громашевський видав два неперевершені підручники "Загальна епідеміологія" (1949, 1965) і "Спеціальна епідеміологія" (1947), які дістали всезагальне визнання і стали настільними книгами студентів і лікарів.
Колектив кафедри під керівництвом Л.В.Громашевського розпочав різнобічні теоретичні й експериментальні дослідження з проблеми "Meханізми передачі збудників інфекційних хвороб", що дало можливість виявити вплив механізму передачі збудників на епідемічний процес при різних інфекціях. На кафедрі були виконана низка планових наукових праць і дисертацій, присвячених актуальним питанням теорії механізму передачі збудників інфекційних хвороб, епідеміології і профілактики дизентерії, холери, дифтерії, лептоспірозу, кашлюка та окремих гельмінтозів (Л.В.Громашевський, Ю.П.Тутишкіна, ЯЛ.Мельник, М.Р.Дядичев, В.Ф.Волоконська, Г.Ю.Джигун, С.О.Степанов, Н.В.Подлєсна, І.З.Халабуда, Н.Х.Штейнбах, В.М.Гуртовенко, В.В.Гажієв, Ю.Д.Гоц, І.Д.Близнкж).
Л.В.Громашевський є одним із основоположників вітчизняної епідеміології, він розкрив закономірності епідемічного процесу, сформулював закони епідеміології, розробив теорію механізму передачі збудників, класифікацію інфекційних хвороб, створив наукову епідеміологічну школу, виховав десятки докторів і кандидатів наук. У 1967 р. за заслуги в розвитку медичної науки і охорони здоров'я йому було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
У 1962 р. за рекомендацією Л.В.Громашевського на посаду завідувача кафедри епідеміології обрано професора І.М.Моргунова. І.М.Моргунов широко впровадив у навчальний процес і наукові дослідження імунологічні методи, співробітниками кафедри проводилось комплексне вивчення епідеміології та імунології ряду інфекційних хвороб. Продовжуючи і творчо розвиваючи наукові концепції та ідеї Л.В.Громашевського, колективом кафедри вивчались епідеміологія інфекцій, які викликаються умовно-патогенними мікроорганізмами (стафілококові інфекції, правець, ботулізм), особливості епідеміології та профілактики внутрішньо-лікарняних інфекцій, механізми імунних реакцій при стафілококових інфекціях, сказі і правцю, розроблялись заходи щодо вдосконалення імунопрофілактики дитячому населенню (І.М.Моргунов, Г.Г.Соколовська, М.М.Колесніков, КХД.Гоц, Л.І.Філіпенко, К.С.Данилова, В.М.Гуртовенко, С.О.Степанов, Г.ЮДжигун, ІД.Близнюк, О.Б.Попович, М.І.Лисяний, М.М.Марченко, В.О.Павленко, Т.О.Кухарчик).
І.М.Моргунов підготував 10 докторів і 28 кандидатів наук, є автором понад 200 наукових праць, у тому числі 3 монографій, низки авторських свідоцтв на винаходи, міжнародних патентів і методичних рекомендацій.
З 1987 р. кафедру очолив професор КХД.Гоц, зараз у її складі - 2 професори, 1 доцент, 1 старший викладач і 4 асистенти, вона продовжує попередні традиції як в навчальному процесі, так і в науковій роботі (проф. кафедри М.М.Колесніков, доц. М.М.Марченко, ст. викл. Н.О.Павлова, асистенти - І.В.Радул, Е.І.Хітущенко, Ю.М.Крюков, Г.О.Столярова).
Кафедра є опорною щодо навчально-методичної роботи у вищих медичних навчальних закладах України, на ній підвищують кваліфікацію викладачі епідеміології вищих медичних навчальних закладів і медичних училищ, щорічно навчаються 20-25 інтернів. Кафедрою створені нові навчальні програми з епідеміології для студентів медичного факультету і медико-профілактичної спеціальності, для лікарів інтернів за фахом "епідеміологія".
Колективом кафедри продовжувалось вивчення питань епідеміології і профілактики внутрішньолікарняних інфекцій, виявлені групи і чинники ризику в хірургічних стаціонарах різного профілю, створена експериментальна модель бактероїдної інфекції (аспірант Ю.М.Бебко).
Розроблена медико-епідеміологічна технологія (метод каріограм) діагностики і санації субхворобливих станів організму (М.М.Колесніков), використання яких знижує гнійно-септичні захворювання, а при проведенні імунопрофілактики - помітно зменшує частку тяжких щепних рекцій у дітей і підвищує у них рівень імунітету.
З 1994 р. на кафедрі проводяться наукові дослідження з проблеми "Шляхи підвищення ефективності імунопрофілактики інфекцій дихальних шляхів, контрольованих за допомогою вакцин". На основі вивчення причин виникнення і особливостей епідемії дифтерії у м. Києві вдосконалена система епідеміологічного нагляду за епідемічним процесом дифтерії в умовах масових щеплень з урахуванням домінуючої групи ризику - хворих на гостру неспецифічну ЛОР-патологію.
За час існування кафедри із числа викладачів підготовлено 2 доктори і 24 кандидати наук, співробітниками кафедри видано 3 монографії і З збірники наукових праць, понад ЗО методичних рекомендацій та інформаційних листків, 12 навчально-методичних посібників для студентів, отримано 17 авторських свідоцтв на винаходи і 8 міжнародних патентів.
Співавторами підручників з епідеміології є професор М.М.Колесніков ("Эпидемиология" /Под ред. ВД.Белякова, Р.Х.Яфаева, М., 1989), професор Ю.Д.Гоц ("Епідеміологія" /за ред. К.М.Синяка, В.М.Гиріна, К., 1998) для студентів вищих медичних навчальних закладів освіти III-IV рівнів акредитації та "Епідеміологія з основами медичної паразитології" (за ред. К.М.Синяка, В.М.Гиріна, К., 2001) для студентів вищих медичних навчальних закладів освіти.