Актуальні лінки 
|
| Кафедрa хірургії 1 |
Кафедра факультетської хірургії №1. Найстаріша кафедра,, перша клініка медичного факультету, відкрита при університеті у 1844 р. згідно з новим статусом медичних факультетів і названа кафедрою факультетської хірургії. Нею з перших днів існування факультету і протягом 40 років керував перший декан і всесвітньо відомий хірург, професор В.О.Караваєв - учень і послідовник М.І.Пирогова. 
Багата і славна історія цієї кафедри. Ситуація складалася так, що і після В.О.Караваєва нею керували відомі вітчизняні хірурги, які своєю науковою, клінічною і педагогічною діяльністю прославили не тільки університет, а й всю вітчизняну хірургію і є гордістю університету. Один лише перелік славних імен керівників цієї кафедри за довгий період її
існування вражає, бо всі вони є особистостями, якими пишається вітчизняна хірургія: О.Х.Рінек, Л.А.Малиновський, М.М.Волкович, Є.Г.Черняхівський, О.П.Кримов, І.М.Іщенко, І.М.Матяшин - ось перелік цих славних імен, що очолювали кафедру.
Спочатку хірургічна факультетська клініка в 1844 р. розташовувалась на першому поверсі головного корпусу університету і була розрахована на 20 ліжок для хворих з хірургічними та очними захворюваннями і складалась з трьох палат, операційної, ізолятора та навчального кабінету. У такому складі клініка проіснувала 25 років.
Як декан медичного факультету В.О.Караваєв сприяв удосконаленню університетської та медичної освіти, був основоположником диференційної медичної науки.
З 1881 до 1893 рр. клінікою керував О.Х.Рінек (1837-1916). Педагогічний та клінічний талант О.Х.Рінека формувався безпосередньо під впливом В.О.Караваєва. Значним надбанням О.Х.Рінека була його блискуча хірургічна техніка. Він мав високу репутацію не тільки як хірург, але і як науковець. Під керівництвом О.Х.Рінека у клініці почалися систематичні дослідження пересадки слизових оболонок у маловивченій на той час галузі пластичної хірургії. Викладання хірургії в цей період на кафедрі продовжувалось у традиціях В.О.Караваєва і здійснювалось на високому науковому рівні.
З 1893 до 1911 рр. кафедрою керував професор М.А.Малиновський (1854-1915). Подальші кроки, пов'язані з його ім'ям, стосуються нейрохірургії. Важливе значення має праця Л.А.Малиновського "Про хірургічне лікування хвороб нервової системи" (1893), у якій вперше в Російській імперії було порушено питання про підготовку хірургів, які оперують на нервовій системі, і висунуто принцип комплексності в нейрохірургії, що спирається на спільне рішення хірурга та невропатолога у питанні про діагноз і необхідність оперативного лікування. Не менш вагомою для розвитку вітчизняної хірургії є праця Л.А.Малиновського "Про.нарив головного мозку" (1981), в якій він відстоює положення, що при абсцесі мозку єдиним методом лікування є хірургічне втручання.
 Заслуга М.М.Волковича в тому, що він перший об'єднав в Україні отіатрію та ларингологію в єдину клінічну дисципліну. У 1986 р. ним розроблена операція утворення носа з пальця, яку він назвав "російський спосіб". М.М.Волкович визначив хірургічний напрямок в отоларингології, особливо в лікуванні злоякісних пухлин. Сучасні дослідження цілковито підтвердили правомірність цього напрямку. В практичній та науковій діяльності М.М.Волкович приділяв значну увагу розвитку ортопедії та травматології. Він запропонував цілу низку зручних і простих картонно-гіпсових пов'язок, які не перетискали м'язи Особливої популярності набули стременні шини Волковича, які використовують і в наші дні з метою іммобілізації переломів стегна.
У праці "До питання про екстирпацію зоба" (1885) М.М.Волкович висвітлив нові для того часу питання про мікседему. В праці наведено цікаві дані про мікроскопічну будову видаленої патологічно зміненої щитоподібної залози. Ці спостереження були повністю надруковані у 1888 р. в матеріалах Комітету клінічного товариства в Лондоні.
Багато нового та оригінального вніс М.М.Волкович до хірургії черева. У праці "До питання про розтини черевних покровів при череворозтині" М.М.Волкович. У 1898 р. описав розтин для видалення червоподібного відростка.
Йому належить пріоритет у визначенні одного з ранніх симптомів гострого апендициту - раптового початку болю в епігастрії.
Ім'я Волковича невід'ємно пов'язане з еволюцією поглядів на хірургію жовчного міхура та жовчних шляхів. Ще на початку нашого століття він одним з перших почав оперативне лікування жовчнокам'яної хвороби. Всупереч погляду великого західноєвропейського хірурга Кера, М.М.Волкович раніше Вітушя запропонував та здійснив так зване субсерозне видалення жовчного міхура з подальшим закриттям його ложа очеревинною.
Уперше в Російській імперії він оперував хворого з приводу опіку шлунку та стравоходу і надрукував про це повідомлення в журналі "Русский врач".
Волкович розробляв зовсім нові для того часу галузі хірургії: хірургію хребта та торакальну хірургію, радикальні операції на легенях. Значним є внесок його в гінекологію та урологію.
Велику увагу М.М.Волкович приділяв педагогічній роботі. Від усіх студентів вимагалось ретельне виконання своїх обов'язків, уважне ставлення до хворого. Завжди суворий до себе, він вважав за необхідне бути вимогливим до інших. Людина високої культури, чесна та відверта М.М.Волкович намагався прищепити ці якості й студентам. Педагогічну роботу він сприймав як творчий пошук, упроваджував активний метод викладання.
Особливо суттєвим є те, що наукові відкриття, пропозиції й теорії М.М.Волковича і його учнів не відхилені в подальшому розвитку науки й вписуються в сучасні схеми наукових передбачень.
М.М.Волкович - зразок діяльного вченого, який не уявляв науки заради науки, а головним її накресленням вважав суспільну користь. 
Протягом 1923-1929 рр. кафедру факультетської хірургії очолював Є.Г.Черняхівський (1873-1938), вихованець Київського університету, учень М.М.Волковича. Є.Г.Черняхівський багато уваги приділяв складним питанням хірургічної інфекції і хірургії кровоносних судин, на яких прекрасно оперував.
Велика робота проведена ним з вдосконалення викладання хірургії. Він організував читання лекцій в приват-доцентських курсах "Хирургическая диагностика" (Ю.Ю.Крамаренко), "Хирургия брюшной полости" (А.Є.Гусман), "Методика исследования хирургического больного" (І.М.Ищенко), "Детская хирургия" (В.І.Гедройц). Професор В.І.Гедройц очолювала кафедру факультетської хірургії в 1929-1930 рр.
Є.Г.Черняхівському належить заслуга в практичному освоєнні й популяризації методу переливання крові в 20-х роках в Україні. Він першим серед київських хірургів у травні 1904 р. успішно зашив рану серця, узагальнив дані літератури.
У 1930 р. кафедру факультетської хірургії очолив О.П.Кримов (1872- 1954). Як вихованець і послідовник майстерних шкіл російських хірургів О.О.Боброва, С.П.Федорова, С.І.Спасокукоцького, М.І.Д'яконова - О.П.Кримов у той же час зберігав і розвивав кращі традиції своїх великих попередників по кафедрі - В.О.Караваєва, М.М Волковича та ін.
Всю наукову спадщину О.П.Кримова за своїм спрямуванням можна поділити на 4 групи: військово-польова хірургія, захворювання нирок і навколониркової клітковини, герніологія, історія вітчизняної медицини.
Вища педагогічна школа в особі О.П.Кримова мала чудового педагога. Його підручник "Курс спеціальної хірургії" (1940) протягом 15 років був головним посібником у медичних інститутах. О.П.Кримов з великим піднесенням читав лекції, був присутнім на практичних зайняттях, привчав майбутнього лікаря до клінічного мислення, передаючи їм свій багаторічний досвід.
Одночасно з великою науковою, лікарською і педагогічною діяльністю О.П.Кримов проводив активну громадську роботу. У 1919 р. вчені Києва обрали його головою Фізико-медичного товариства. З 1928 р. він керував Київським хірургічним товариством, а в 1948 р. був обраний головою з'їздів хірургів УРСР.
З 1955 до 1968 р. кафедрою завідував член-кореспондент АН УРСР, заслужений діяч науки УРСР, професор І.М.Іщенко (1891 - 1975). Характерною рисою наукової діяльності І.М.Іщенка був невичерпний інтерес до широкого кола питань хірургії, живий відгук на актуальні хірургічні питання часу. І.М.Іщенко оволодів методикою наукового експерименту, працюючи в 1933-1936 рр. завідувачем відділу експериментальної хірургії інституту експериментальної біології і патології.
Особливою заслугою І.М.Іщенка в науці є комплексні наукові пошуки та дослідження. На цій основі виникли персональні кафедральні контакти з морфологами, біохіміками, терапевтами, онкологами, фізиками, математиками та ін. Педагогічний талант І.М.Іщенка був, можливо, найяскравішою його рисою. Лекції студентам завжди були винятково цікавими. Демонструючи хворого, він умів так виявити і виділити його індивідуальність, що останній яскраво врізався в пам'ять слухачів, фіксуючи в ній і картину даного захворювання. Викладаючи те чи інше питання хірургічної клініки, І.М.Іщенко намагався подати студентам відповідно до сучасних поглядів ясну, логічно побудовану схему. Він стверджував, що клініки покликані навчати студентів, повинні забезпечуватись різноманітним матеріалом і в жодному разі не заповнюватись переважно однією чи двома групами хворих.
З 1954 до 1966 рр. І.М.Іщенко обирався головою правління Українського товариства хірургів, членом правління всесоюзного товариства хірургів.
Професор Г.М.Матяшин, вихованець донецької школи хірургів обраний на посаду керівника кафедри факультетської хірургії у 1968 р. і плідно працював на цій посаді до 1979 р. Його діяльність - це приклад гармонійного злиття в одній особі гуманного лікаря, педагога, вченого і громадського діяча. Коло його наукових інтересів торкалося таких проблем, як клінічна трансфузіологія, відновлювальна хірургія шлунково-кишкового тракту, діагностика й лікування злоякісних пухлин органів травлення, захворювання печінки і жовчних шляхів, організація хірургічної служби. Г.М.Матяшин опублікував монографію "Тотальна пластика стравоходу товстою кишкою", в якій висвітлив удосконалену методику товстокишкової езофагопластики за рахунок лівої половини товстої кишки, удосконалив формування стравохідно-кишкових і міжкишкових анастомозів. Ця книга стала настільним підручником для фахівців відновлювальної хірургії. Він розробив методи, що дають змогу чітко визначити межі розповсюдження пухлин стравоходу.
Заслуговують уваги праці професора Г.М.Матяшина з проблем невідкладної хірургії, насамперед, публікації, в яких висвітлюються теоретичні і практичні питання тромбозів і емболій брижових судин. У них порушені принципово нові теоретичні положення, які знайшли практичне втілення в роботі "Про єдину доктрину хірургії". Досвідчений педагог-новатор Г.М.Матяшин чітко бачив нові перспективи розвитку хірургії (організаційні, методичні, діагностичні, педагогічні) і успішно реалізував їх. За роки керівництва кафедрою створив сучасне реанімаційне відділення, проктологічну клініку, яка з 1986 р. стала Республіканським центром, збудований і обладнаний навчальний блок з прекрасно розробленими по всьому курсу стендами, створена слайдотека. Працюючи одночасно головним хірургом Міністерства охорони здоров'я України, він віддавав багато сил і уміння удосконаленню хірургічної служби в республіці.
Властиве кафедрі практичне спрямування науково-дослідної діяльності відноситься й до професора Ю.М.Мохнюка, який очолював кафедру з 1980 до 1989 рр. Він учень видатного хірурга М.М.Амосова. Спільна праця з вчителем не лише дозволила йому досконало оволодіти хірургією легенів та серця, а й вплинула на формування його клінічного мислення. Ю.М.Мохнюк одним з перших в країні почав опрацьовувати методи лікування аортальних вад серця.
Слід зазнатити, що традиційно впродовж довгої історії університету, починаючи з професора М.М.Волковича, керівник кафедри факультетської хірургії обирався і головою наукового хірургічного товариства. Цю традицію зберіг і Ю.М.Мохнюк. Протягом багатьох років і до цього часу в аудиторії кафедри факультетської хірургії двічі на місяць збираються хірурги міста й області для обговорення найважливіших теоретичних і клінічних проблем хірургії. Головує на цих засіданнях професор Ю.М.Мохнюк.
Наукові та педагогічні традиції хірургів клініки дістали подальший творчий розвиток у працях і діяльності колективу кафедри під керівництвом професора Ю.В.Балтайтиса. Очоливши кафедру в 1989 р., він разом з колективом клініки брав участь у величезній роботі з удосконалення викладання хірургії в умовах підвищеної ролі технічних засобів навчання та реформи вищої школи. Значний доробок колективу клініки, керованою Ю.В.Балтайтисом, і в науково-дослідній роботі. Під його керівництвом успішно удосконалювалися питання органозберігаючих і відновлюючих операцій на товстій кишці, діагностика і лікування хірургічних захворювань органів черевної порожнини з широким впровадженням сучасних ендоскопічних технологій.
Більшість організаційно-тактичних рекомендацій колективу кафедри впроваджено в Україні. Оригінальні методики відновлювальних операцій і питання патофізіології товстої кишки знайшли висвітлення в лекціях і наукових доповідях, з якими виступав професор Ю.В.Балтайтис в університетських і хірургічних асоціаціях США, Німеччини, Ізраїлю. В багаторічній діяльності керівників кафедри - науковій, педагогічній, організаційній та громадській - простежується чітка спадкоємність. Для них були притаманні творчий розум, оптимізм, широка ерудиція, наукова ініціатива, прекрасна хірургічна техніка. Вони були засновниками шкіл й організаторами хірургічної громадськості.
У 2001 р. на посаду завідувача кафедри обраний професор М.П.Захараш. Він до цього працював професором кафедри і гідно продовжує славні традиції кафедри в хірургічній і науковій діяльності. За короткий період керівництва кафедрою він багато зробив для втілення методу ендоскопічної і малоінвазивної хірургії в раніше недоступні для цієї методики
захворювання органів черевної порожнини. Колектив викладачів кафедри плідно працює й для удосконалення навчально-методичної роботи.
| Homo agens - Человек действия. К 60-летию со дня рождения Михаила Петровича Захараша |
Леонид Заверный,
Андрей Мендель,
Сергей Пехенько,
Евгений Дубенко
 Второго апреля 2004 года исполнилось 60 лет со дня рождения видного организатора здравоохранения и военно-медицинской службы, талантливого хирурга, генерал-майора медицинской службы, члена-корреспондента АМН Украины, доктора медицинских наук, профессора Михаила Петровича Захараша.
Михаил Петрович родился в крестьянской семье в деревне Озеро Немировского района Винницкой области. Родители, имевшие на сына большое влияние, во многом формировали его как личность, передали ему свои идеалы - порядочность, добросовестность, трудолюбие. Может показаться, что все стремительно и гладко, быстро и легко сложилось в его судьбе. Но это далеко не так. Он сам пролагал себе путь.
Большую роль в жизни Михаила Петровича сыграла его встреча с видным хирургом И. М. Матяшиным, оставившим особый след в развитии нашей кафедры. Известно, что Игнат Михайлович всегда привлекал к себе людей с высокими моральными достоинствами, утверждая, что наука - это высоконравственное занятие. Научное творчество увлекло и Михаила Петровича. За три года заочной аспирантуры, продолжая работать в Житомирской областной больнице, он завершает кандидатскую диссертацию на тему "Коррекция нарушения белкового обмена у больных язвенной болезнью при осложненном течении раннего послеоперационного периода". И. М. Матяшин, давая характеристику своему ученику на официальной защите диссертации, отметил, что Михаилу Петровичу свойственна предельная научная добросовестность. Результаты исследований углубили знания по этой проблеме и обосновали применение нового эффективного метода - энтерального питания - в лечении тяжелых хирургических больных. Многие положения диссертации не устарели до сих пор и приобрели большую научную и практическую значимость в связи с разработкой и внедрением новых многофункциональных смесей для энтерального питания.
С именем Михаила Петровича связана разработка и формирование новых направлений в медицине и хирургии, поставленных временем и проводимых на высоком теоретическом и техническом уровне. Сразу же после аварии на Чернобыльской АЭС Михаил Петрович, возглавляя Военно-медицинское управление СБУ Украины, создает научно-проблемную лабораторию по изучению влияния радиации на человеческий организм. Важность этих исследований приобрела государственное значение, о чем можно судить из официальных документов.
В мае 1989 года М. П. Захараш блестяще защищает докторскую диссертацию на тему "Рак толстой кишки, осложненный кишечной непроходимостью в условиях хронического воздействия малых доз облучения" (научный консультант - профессор Ю. В. Балтайтис). Этот труд был единственным в стране по данному вопросу. На основе глубоких исследований Михаил Петрович предложил новый методический подход в оценке онкологического риска, впервые в мировой практике обосновал применение сорбционных методов лечения с целью декорпора-ции радионуклидов и детоксикации организма: разработал подходы к применению современных методов квантовой гемотерапии, плазмоцитофереза и обосновал хирургическую доктрину при лечении осложненного рака ободочной кишки в условиях хронического действия малых доз излучения. Следует отметить, что начиная с 1986 года, с момента аварии, и в последующем Михаил Петрович неоднократно находился в зоне Чернобыльской АЭС. За заслуги в разработке и внедрении новых методов диагностики и лечения, создании и плодотворной работе научной лаборатории по последствиям аварии на Чернобыльской АЭС М. П. Захарашу в 1987 году присвоено почетное звание "Заслуженный врач Украины". По радиационной медицине Михаилом Петровичем опубликовано более 100 научных работ, а в 2001 году вышла монография "Проблеми використання дезінтоксикаційної терапії, медико-комп'ютерної технології та індивідуалізована терапія військовослужбовців - ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС".
Михаил Петрович как ученый любит работать на перспективу. Совместно с отделом экспериментальной хирургии Института хирургии и трансплантологии АМН Украины и Институтом электросварки НАН Украины участвует в новаторской в мировой практике работе по внедрению метода электросварки живых тканей. В 2003 году выезжал в Бостон, Чикаго, Индианапо-лис (США) с докладами и показательными операциями, вызвав у американских коллег исключительно большую заинтересованность. Совместно с Институтом материаловедения М. П. Захараш ведет разработку новых материалов для изготовления саморасправляющихся стентов, сохраняющих заданную форму и не пенетрирующих стенку органа. Во многих случаях установка подобных стентов - единственный способ лечения поздних стадий рака пищевода, внепеченочных желчных путей, колоректального рака.
Чутко реагируя на все новое, Михаил Петрович как главный проктолог МЗ Украины сразу понял и оценил возможности, открывающиеся при использовании лапароскопических технологий. Он одним из первых в Украине еще в 1993 году начал осваивать технику лапароскопических операций, и к началу 2000 года в госпитале СБУ и в клинике накопился материал около 2,5 тысяч операций. 4-5 мая 2003 года в клинике проведена конференция с международным участием (Россия, США) "Лапароскопические технологии в современной хирургии".
По вопросам организации хирургической помощи и хирургической службы Михаилом Петровичем опубликовано более 100 научных работ, из них 35 - для служебного пользования. В 1997 году за высокий профессионализм, постоянное совершенствование организации медицинской службы Михаил Петрович Захараш награжден Орденом "За заслуги" III степени.
Важной вехой научно-организационной деятельности Михаила Петровича является его работа как внештатного главного проктолога Украины. За короткое время (2,5 года) работы в этой должности он стал инициатором создания Ассоциации проктологов Украины, организации и проведения I учредительного съезда колопроктологов Украины с международным участием (27-28 ноября 2003 г.), в 2002 году провел научно-практическую конференцию по актуальным вопросам прокто-логии и совершенствования организации проктологической службы в Украине. Издано 3 методические рекомендации:
1. Сучасні принципи діагностики і лікування геморою (К., 2002);
2. Криохирургическое лечение геморроя в амбулаторных условиях с использованием установки "Криоэлектроника 4" (К., 2002);
3. Сучасні принципи діагностики, консервативного та хірургічного лікування НВКта хвороби Крона (К., 2003).
Михайлом Петровичем лично и возглавленной им кафедрой факультетской хирургии НМУ им. А. А. Богомольца с 2002 года ведется большая работа по внедрению научных достижений в практическую медицину. Под его непосредственным руководством на базах клиники внедрены новые методы диагностики и лечения: УЗИ-сканирование с цветным картированием протоков, диагностические и лечебные пункции под контролем УЗИ, мини- и микродоступы при хирургическом лечении варикозной болезни, мини-доступы в хирургии желудочно-кишечного тракта, современные способы операции при наружных и внутренних грыжах, операции при преморбидном ожирении, расширен диапазон органе- и сфинктеросохраняющих операций в колопроктологии, разрабатываются новые модели восстановительно-реконструктивных операций прямой и ободочной кишок, новые сшивающие аппараты и модификации хирургических швов.
Пристальное внимание Михаил Петрович уделяет проблеме гнойной хирургии. Его отношение к этому самому сложному разделу хирургии соответствует утверждению В. Ф. Войно-Ясе-нецкого: "Главная моя цель - привлечь внимание врачей к гнойной хирургии, показать, что она - не скучное и неприятное дело, а чрезвычайно важный отдел хирургии". Из более чем 50 научных работ по этой проблеме нельзя не указать на основательную монографию "Анаэробная инфекция в хирургии печени и желчных путей" в соавторстве с С. А. Тышко и М. С. Ари-кьянц(1999 г.).
Многогранность творческих исследований позволила М. П. Захарашу по праву занять место заведующего кафедрой факультетской хирургии с ее величественной историей и свойственным ее сотрудникам благородством духа. Развитие кафедры увенчано именами В. А. Караваева, А. X. Ринека, Н. М. Волковича, А. П. Крымова, И. Н. Ищенко, И. М. Матяшина, чьи труды и врачебная деятельность фактически являются фундаментом отечественной хирургии.
Как руководитель кафедры (с 2002 г.) и ученый-педагог Михаил Петрович утверждает преемственность и сберегает лучшие ее традиции: бережное отношение к больному и максимальная самоотдача в работе; высокая требовательность в учебном процессе и постоянное его совершенствование; сохранение и обогащение бесценного творческого, клинического и педагогического опыта своих предшественников.
Михаил Петрович верен этим не утратившим своей значимости императивам в истории кафедры. Вот почему особое место в научно-педагогической деятельности ученого занимают работы, посвященные методологическим вопросам и проблемам высшего медицинского образования и подготовки кадров по хирургии и преподаванию хирургии. Вместе с ведущими хирургами Украины он участвовал в создании новаторских учебников "Шпитальна хірургія" (2001 г.) и "Факультетська хірургія" (2002 г.), "Клиническая хирургия" в 2-х томах (2002 г.), по которым учатся и будут учиться десятки тысяч студентов и врачей. Под руководством М. Захараша подготовлены к изданию "Клінічні лекції з факультетської хірургії". Сложный для усвоения материал Михаил Петрович умеет передать самым доступным образом, часто проводя параллели с понятными жизненными ситуациями. Его лекции учат студентов понимать болезнь и больного.
В клинической работе М. Захараш придерживается утверждения: "Истина - дочь времени, а не авторитета". Несмотря на высокое положение в научной иерархии, его клинический и моральный авторитет, он не дает повода считать, что именно его точка зрения на ту или иную спорную клиническую ситуацию является единственно правильной и непогрешимой. Он никогда не драматизирует значительные расхождения во взглядах, придерживаясь положения Геродота: "Если не высказывать противоположные мнения, то не из чего выбрать наилучшее". Поэтому атмосфера работы клиники позволяет всем учиться друг у друга, перенимать лучший опыт, исправлять свои ошибки.
Юбиляр сам подчеркивает, что его понимание медицины, долга врача, организатора и ученого складывались под влиянием положений, выдвинутых не только его предшественниками (главным врачом Житомирской областной больницы А. Ф. Горбачевским, по кафедре И. М. Матяшиным и Ю. В. Балтайтисом), но и ныне здравствующими коллегами, благотворно влияющими на него (В. Д. Братусь, А. Е. Романенко, А. А. Шалимов, Б. Е. Патон). В свое время профессор А. Я. Губергриц писал: "Интеллигентный человек - это такой человек, который ощущает потребность воздать Учителю, когда тот ему уже ничем не может помочь". Президент Ассоциации проктологов Украины Михаил Петрович Захараш является именно таким человеком.
Самое главное в этом человеке - его душевные качества: доброта и отзывчивость, принципиальность и справедливость, любовь к людям и желание им помочь. Многие знают его как человека основательного и уравновешенного. Умеет сочетать необходимую требовательность с поддержанием ровных, доброжелательных отношений. Умеет хорошо держаться в неофициальной обстановке, не забывая как о своем личном достоинстве, так и о достоинстве коллектива, который возглавляет.
Л. Н. Толстой как-то сказал: "Человек подобен дроби: числитель есть то, что он есть, а знаменатель - то, что он о себе думает. Чем больше знаменатель, тем меньше дробь". Анализируя эти слова, можно утверждать, что велик числитель в этой формуле личности Михаила Петровича Захараша.
|
| ТЕНПЕНЦІЇ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ХІРУРГІЧНИХ ВТРУЧАНЬ У КОЛОПРОКТОЛОГІЇ |
М. П. Захараш,
член-кор. АМН України, д. м. н., професор Національний медичний університет ім. О. О. Богомольця,
Київ, кафедра факультетської хірургії № 1
Ключові слова: товстий кишечник, анастомози, колопроктологія, геміколектомія.
Сучасна колопроктологія є одним із найважчих і найскладніших розділів абдомінальної хірургії. Технічна складність
виконання оперативних втручань, особливо на прямій кишці, високі показники післяопераційних ускладнень (15-68,7 %,
із яких 25-30 % зумовлено формуванням анастомозів) і летальності (24,5-45 %), необхідність не лише медичної, а і соціально-трудової реабілітації переважної більшості прооперованих хворих, далеко не завжди прийнятні
функціональні результати операцій зумовлюють медичну і соціальну значимість проблеми. Останні десятиріччя відзначаються значним прогресом у розвитку абдомінальної хірургії, в т. ч. проктології. Розроблені та запроваджені в широку клінічну практику лапароскопічні технології, створені нові сучасні зшиваючі апарати - циркулярні та лінійні ендостеплери, апарати для формування і компресійних анастомозів, пристрої з формою пам'яті. Запроваджено виконання операцій з використанням лазерного скальпеля, формування ] конструкцій анастомозів з одночасним відтворенням анатомічних, вкрай .і важливих для забезпечення функцій товстої кишки фізіологічних утворів (ілеоцекальний кут, фізіологічні сфінктерні вигини і звуження). Синтезовані ; розсмоктуючі шовні матеріали з антибактеріальною, антиалергенною і біо-стимулюючою дією, ширше застосовується прецензійний однорядний кишечний шов тощо.
Використання зазначених хірургічних технологій і методик, значний прогрес у діагностиці захворювань ободової і прямої кишок визначають сучасні тенденції до покращення як безпосередніх, так і віддалених, у т. ч. функціональних результатів оперативних втручань, зниження кількості післяопераційних ускладнень, перш за все анастомозів, неспроможності швів анастомозів, її стріктур тощо.
Провідним етіопатогенетичним фактором незадовільних результатів коло-проктологічних оперативних втручань є втрата важливих морфофункціональ-них структур видаленої ділянки кишки, особливо "замикаючого" апарату прямої кишки після її екстирпації.
Одним із найбільш складних анатомо-фізіологічних утворів товстої кишки є ілеоцекальний кут. Переважна більшість колопроктологів і хірургів надає перевагу формуванню термінолатеральних анастомозів при виконанні пра-восторонньої геміколектомії. Найбільш прийнятні результати оперативних втручань отримані при використанні способів, які передбачають відновлення гістотопографічних взаємовідношень тонкої і товстої кишок, створення конструкції, анатомічне і фізіологічно близької до термінального відділу клубної кишки, ілеоцекальної заслінки. В Українському проктологічному центрі розроблено і успішно використовується два види принципово нових ілеотрансверзоанастомозів з використанням компресійного апарату АКА-2, відтворюючого анастомо-функціональний аналог ілеоцекальної заслонки, на що отримано патент України.
Технічна складність виконання таких операцій оправдана їх фізіологічністю, надійністю, кращими функціональними результатами, відсутністю патологічних післяопераційних синдромів, зумовлених видаленням ілеоцекального відділу кишечника.
Найбільш складними за технікою виконання, безумовно, є оперативні втручання на прямій кишці, особливо на дистальних ЇЇ відділах. Коло-ректальні, колоанальні анастомози після передньої резекції прямої кишки по типу "кінець в кінець", "бік в бік" через складність їх формування і високу частоту ускладнень поступилися перед так званими вставними ендоректальними, ендоанальними анастомозами шляхом "зведення донизу" проксимального відділу ободової кишки і екстраперитонізації колоректального співустя, що дозволило до мінімуму звести частоту неспроможності швів і післяопераційного перитоніту.
Однак загроза некрозу виведеної назовні через анальний отвір кишки внаслідок її ішемії, пов'язана з допущеними помилками при оцінці стану кровопостачання ободової кишки, загроза розвитку гнійно-септичних ускладнень у порожнині тазу, стенозів анастомозів, тривалі терміни трудової реабілітації, не завжди прийнятні віддалені функціональні результати, аж до анального нетримання, дають підстави вважати ці оперативні втручання не операціями вибору, а операціями виходу із ситуації.
Сьогодні розробляються удосконалені способи виконання низької передньої резекції прямої кишки і "низведення" в анальний канал ділянки сигмовидної кишки, позбавленої її брижі. Проводяться роботи над виконанням сфінктерозберіга-ючих операцій, які передбачають демукозацію анального каналу з наступною його ремукозацією в дистальному відділі за рахунок термінального відділу низведеної кишки, позбавленої середньої м'язової оболонки, що сприяє збереженню функції сфінктерів прямої кишки.
Більш прийнятними і надійними для виконання і за функціональними результатами в таких випадках є ендостеплерні і компресійні анастомози. Широкому запровадженню їх у клінічну практику перешкоджає дороговизна зшиваючих апаратів. При пухлинах нижньоампулярного відділу одержані значні результати при виконанні інтрасфінктерної резекції прямої кишки, що передбачає перетин леваторів прямої кишки, часткову резекцію сфінктера і формування коло-анального анастомозу "кінець в кінець".
Для попередження тяжких проявів синдрому "низької передньої резекції" прямої кишки при враженні середньоампулярного її відділу в останні роки успішно виконуються сфінктеро-зберігаючі операції з формуванням товстокишечного резервуару і резервуарно-анального анастомозу, що дозволяє відновити континенцію майже у 90 % хворих. За даними більшості авторів, зазначені сфінктерозберігаючі операції не поступаються за радикальністю екстирпації прямої кишки і мають високий реабілітаційний ефект у порівнянні з операціями "низведення", забезпечуючи збереження континентної функції. Однак складність виконання таких операцій на даний час є причиною недостатньо широкого їх використання в клінічній практиці.
При локалізації пухлин у нижньоампулярному відділі і в ділянці анального каналу частіше виконується черевно-промежинна екстирпація прямої кишки з формуванням пожиттєвої колостоми. Запропоновані способи промежинної колоплас-тики не вирішують проблеми хірургічної реабілітації хворих у зв'язку з відсутністю континентної функції низведеної товстої кишки і складностями догляду за промежинною колостомою. А способи відновлення сфінктера прямої кишки і тазового дна скелетними м'язами стегна і сідничної ділянки мають обмежене застосування через велику їх травматичність, значні технічні складності їх виконання і низьку ефективність функціонування відновленого сфінктера. Альтернативною є пропозиція по створенню штучного "жому" із гладеньких м'язів дистального відділу низведеної кишки за рахунок "викроювання" спіралевидного серозно-м'язового лоскута, яким "обгортається" термінальний відрізок низведеної кишки, або інвагінації його у вигляді манжетки. Дана конструкція може бути доповнена формуванням товстокишечного резервуара. Резервна функція товстої кишки і виникнення позивів на дефекацію відновлюються в віддаленому післяопераційному періоді у більшості прооперованих хворих.
У зв'язку з високою травматичністю і частими ускладненнями оперативних втручань по відновленню анального каналу, в останні роки з'явилися повідомлення про принципово нові підходи до відновлення континентної функції у хворих, які втратили "запираючий апарат" прямої кишки. Було запропоновано метод створення циклорезер-вуара з товстої кишки. Суть методу зводиться до того, що після черевно-промежинної екстирпації прямої кишки формується термінально-латеральний анастомоз між відрізками сигмовидної і висхідної ободової кишки. Потім перетинається клубна кишка на відстані 8 см від ілеоцекального кута і створюється термінально-латеральний анастомоз між проксимальним відділом клубної і поперечно-ободовою кишками, а дистальний відділ клубної кишки виводиться на промежину. Функцію "тримання" в таких випадках виконує ілеоцекальна заслонка. Звільнення від вмісту товстої кишки здійснюється через промежинну стому за допомогою введеного зонду 1-2 рази на добу. Саме наявність подібного природного утримуючого анатомічного клапана товстої кишки є важливою перевагою такого оперативного втручання.
Таким чином, принципи сучасної реконструктивної хірургії товстої кишки передбачають відновлення не лише безперервності і прохідності каналу, а і фізіологічних функцій за рахунок відтворення втрачених морфофункціональних структур, вибір найбільш функціонально прийнятного способу формування анастомозу, формування замісних резервуарів після повного чи часткового видалення структур товстої кишки, які виконують резервуарну функцію, а також відтворення найбільш адекватної моделі "замикаючого апарату" прямої кишки, що підвищує можливості і якість не тільки моральної, а і соціально-трудової і психологічної реабілітації хворих. Однак і на сьогодні проблеми розробки і запровадження нових прогресивних технологій у практику реконструктивно-відновної хірургії товстої кишки залишаються актуальними.
В останні роки в Україні мають місце позитивні тенденції зміни лікувальної тактики при багатьох проктологічних захворюваннях. При гострому тромбозі гемороїдальних вузлів все більшого поширення набуває термінова гемороїд-ектомія, що дозволяє істотно скоротити терміни лікування хворих. Сприяє цьому і широке застосування при лікуванні таких пацієнтів сучасних лікарських препаратів - детралексу, гепатромбіну Г, пасте-ризану, гінкор-форте, проктоглівенолу тощо. Разом з тим, у лікуванні хронічного геморою, як і раніше, пріоритетною залишається гемо-роїдектомія по Міллігану-Моргану (понад 80 % операцій), в той час як у США і більшості країн Європи дана операція виконується лише 17-21 % хворих внаслідок широкого поширення малоінва-зивних методів лікування геморо-інфрачервоної коагуляції гемороїдальних вузлів, літування їх латексними кільцями, біполярної, лазерної коагуляції та інших методів. На жаль, через високу вартість апаратури зазначені методики є малодоступними для наших лікувальних установ. Саме з цієї причини лише окремими фахівцями виконується і операція Лонга (Київ, Одеса, Львів).
У клініках України виконано понад 250 лапа-роскопічних операцій на товстій кишці, з них понад 150 - в Українському проктологічному центрі. Серед них - не тільки типові ліво- та правостороння геміколектомія, резекція сигмовидної, попереково-ободової кишки, а і передня резекція прямої кишки і навіть колектомія.
Незважаючи на безперечні переваги цієї методики, виконуються такі операції на сьогодні лише у Києві та Одесі. В найближчі роки вони мають бути впроваджені в інших провідних проктологічних клініках країни (Харків, Донецьк, Дніпропетровськ та ін.). Доцільність виконання таких оперативних втручань при колоректальному раку оцінюється фахівцями неоднозначне в різних клініках світу. Досвід нашої клініки свідчить про те, що на ранніх стадіях раку, за відсутності віддалених метастазів, пріоритетність лапароскопічних операцій не викликає сумнівів. Останні досягнення науки і техніки дозволяють значно розширити можливості лапароскопічної хірургії. Так, сучасні розробки в галузі електроніки і телебачення реалізовані створенням відеосистем з кольоровим зображенням у трьох вимірах, що допомагає уникнути проблем, пов'язаних з двовимірним зображенням операційного поля на звичайному відеомоніторі. Віртуальні комп'ютерні технології полегшують навчання хірургів, допомагають їм швидше опанувати методи лапароскопічних операцій на відео-тренажерах. Комп'ютерне відтворення форми і будови органів за результатами ендоскопічного, рентгенологічного, ультразвукового та інших методів дослідження надає можливість спроектувати майбутню операцію на екрані комп'ютера ("віртуальна гра"), а потім, як за шаблоном, виконати її. У цьому напрямі найбільших успіхів досяг-ли вчені з Європейського інституту телехірургії (Страсбург, Франція). Ними створена система побудови комп'ютерного шаблону печінки та віртуального проектування способу її резекції.
Вже сьогодні існують можливості передавати зображення на великі відстані у реальному часі. Це дозволяє отримати консультацію спеціалістів на різних континентах у момент виконання оперативного втручання. Більше того, у поєднанні з можливостями робототехніки хірург може виконувати етап операції, перебуваючи за тисячі кілометрів від хворого, за аналогією з керуванням безпілотного літака з авіабази. Дані технології є основою нової науки - телемедицини. Так, у 1999 році професор Жак Мареско (Франція) виконав лапароскопічну холецистектомію хворому, перебуваючи далеко за межами операційної зали. Значно розширює можливості лапароскопічної хірургії застосування "гармонійного скальпеля" -коагуляційного пристрою, в якому використовується енергія ультразвуку, причому коагуляція не супроводжується утворенням диму.
Цікавим видається спосіб операції, який дістав назву "папсі-аззізіїесі зигдегу" (лапароскопічна операція з ручним асистуванням) - новітня технологія, що передбачає "занурення" руки хірурга через мінілапаротомію до черевної порожнини, зберігаючи пневмоперитонеум протягом лапароскопічної операції. Цей прийом водночас збільшує ефективність ревізії органів черевної порожнини за рахунок пальпації та полегшує виконання "маніпуляцій", оскільки рука хірурга ще й досі залишається найдосконалішим "інструментом".
Значно розширюються можливості лапаро-скопічних технологій у поєднанні з ендоскопічною діагностикою і лікуванням, особливо в хірургії біліарного тракту.
Інший напрям досліджень - мікролапаро-скопія - це метод, що передбачає застосування троакарів-портів найменшого діаметру: для лапаро-скопу - до 5 мм, а для інструментів - до 3 мм. Даний підхід спрямований на мінімізацію інвазивносгі втручання при збереженні високої якості зображення і можливості виконання оперативного втручання у повному обсязі. Особливо привабливо подібні технології виглядають у випадках невеликих за обсягом та короткочасних операцій, таких як холецистектомія, апендектомія, геніо-пластика, аднексектомія. У випадках довготривалих і значних за обсягом втручань цікаві перспективи мають безгазові (ліфтингові) методи лапаро-скопічних операцій, за яких застосовують систему механічних ретракторів для підняття передньої черевної стінки. Це дозволяє уникнути негативних ефектів довготривалого пневмоперитонеуму. Отже, незважаючи на надзвичайну складність хірургічної колопроктології, сучасний рівень її розвитку в більшості випадків дозволяє виконувати оперативні втручання на прямій ободовій кишці, за яких можливо не лише ліквідувати патологічний процес та відновити безперервність травного каналу, а й досягти позитивних віддалених функціональних результатів. Проте виконуватися такі операції повинні в лікувальних закладах, що мають відповідне технічне забезпечення і висококваліфікованих фахівців.
|
|
|
|
|
 |
Пошук по сайту |
 |
    
Швидка допомога
Мультімедія
|
