Курс судової медицини входив до складу кафедри державного медицинознавства, яка включала також гігієну, дієтетику, медичну поліцію, медичну адміністрацію (управління), ветеринарію та епізоотичні хвороби. Першим завідувачем кафедри став професор І.Ф.Леонов, який опублікував 6 наукових робіт, що стосувалися судової медицини та епідеміології.
Власного приміщення кафедра не мала, навчальний процес проходив на базі Київського військового госпіталю. Лише у 1853 р. у збудованому анатомічному корпусі (нині Національний музей медицини України) було виділено приміщення для кафедри, яке вона займала аж до 1920 р.
З кафедрою судової медицини упродовж наступних років пов'язані імена відомих вчених Ф.Ф.Мерінга, Ф.Ф.Ергардта. Після смерті останнього у 1895 р. кафедра лишалася вакантною. І лише у 1899 р. її очолив вихованець Харківського університету професор М.О.Оболонський. Передусім він порушив питання перед керівництвом університету про важкі умови праці й відсутність відповідного приміщення для навчального процесу і наукової роботи. Але значних змін не сталося. Тоді професор Оболонський приступив до організації фундаментального навчального музею, який з часом набув широкої популярності і кількістю експонатів, і, що найголовніше, їх високою цінністю. До речі, цей музей і тепер використовується в навчальному процесі й щороку поповнюється новими експонатами.
Навчання із судової медицини при професорі М.О.Оболонському проходило на IV і V курсах. Причому на IV курсі читався теоретичний курс з демонстрацією музейних препаратів, а також проводилось клінічне обстеження осіб, які підлягали експертизі. На V курсі студенти самостійно досліджували трупи і речові докази.
Після смерті професора М.О.Оболонського з 1914р. кафедрою завідував професор В.А.Таранухін, який більшу частину свого життя присвятив вивченню питань патогенезу, імунології, лікуванню та профілактиці інфекційних хвороб. Вчений брав участь у багатьох експедиціях у Поволжі, Астраханських степах, Ірані, Монголії, Китаї, де в ті часи лютувала чума і холера. У 1920 р. в одній з експедицій професор В.А.Таранухін помер від висипного тифу.
З 1920 по 1935 р. у Київському медичному інституті кафедру судової медицини очолював професор Ю.О.Шепель. У цей період наукова робота майже не виконувалася. В архівних матеріалах збереглися лише деякі відомості про навчальну роботу кафедри.
З ім'ям одного з найавторитетніших судових медиків Ю.С.Са-пожникова пов'язане життя кафедри впродовж 34 років (з 1936 по 1970). Кілька років він був деканом лікувального факультету, зав. кафедрою кримінального права юридичного факультету Київського університету. 17 років очолював судово-медичну експертизу України.
У роки Великої Вітчизняної війни у Челябінську, куди було евакуйовано інститут, кафедра не припиняла роботи, а після повернення до Києва її довелося відновлювати повністю і комплектувати штат в основному з випускників інституту.
У 1965 р. було побудовано судово-медичний корпус по вул. Оранжерейній, 9, де розмістилася кафедра. Професор Сапожников - автор понад 120 наукових праць, в тому числі 3 монографій і підручника, який витримав 3 перевидання. Ю.С.Сапожников був організатором і головою Українського наукового товариства судових медиків, очолював кафедру до останніх днів свого життя і помер 26 травня 1970 р.
Після смерті професора Ю.С.Сапожникова кафедру судової медицини з 1970 по 1991 р. очолювала його учениця І.О.Концевич. З 1991 по 2000 р. вона працювала професором цієї кафедри. У 1964 р. І.О.Концевич захистила докторську дисертацію на тему: "Судово-медична діагностика странгуляцій". У цій науковій роботі вона вперше висунула положення про необхідність комплексного вивчення у випадках странгуляційної механічної асфіксії макроскопічних змін трупа та мікроскопічних явищ в шкірі струнгіляційній борозні та її нервовому апараті.
В цей період були закінчені та захищені докторська дисертація С.П.Дідковської "Судово-медична експертиза утеплення" (1970) та кандидатська дисертація В.А. Шевчука "Диференціація крові плоду та дорослої людини за гемоглобіном фетального типу в судово-медичному відношенні" (1972), над якими робота почалась ще за життя професора Ю.С.Сапожникова.
Професор І.О.Концевич започаткувала новий науковий напрямок роботи кафедри - розробку проблеми діагностики зажиттєвості та давності виникнення механічної травми, у джерел якої були наукові праці професора Ю.С.Сапожникова. Ця проблема є однією з найважливіших та найскладніших у судовій медицині, про що неодноразово вказувалось на судово-медичних форумах як в нашій державі, так і за її кордонами. Наукова розробка цієї проблеми набула своєї реалізації у 6 кандидатських та 1 докторській дисертаціях, виконаних під керівництвом професора І.О.Концевич.
Вивченню морфохімічних змін у зажиттєвих та післясмертних ушкодженнях шкіри - саднах, синяках, ранах із застосуванням комплексу гістологічних та гістохімічних методів досліджень були присвячені кандидатські дисертації Т.Я.Пазенка, С.С.Бондаря, А.І.Марчука. В них уперше доведено, що в зажиттєвих ушкодженнях на відміну від післясмертних послідовно розвивається комплекс морфофункціональних змін, а саме судинні, гематогенно-клітинні реакції, зміни мікроциркуляторного русла, порушення метаболізму з перерозподілом білково-вуглеводних сполук основної речовини стінок судин та сполучної тканини дерми і гіподерми, зміни ферментної активності, дистрофічні прояви в волокнистих структурах з наступним розвитком репаративних процесів.
Однак ці методи не могли бути використані в судово-медичній практиці при дослідженні матеріалу з гнильними змінами, а також у найближчі строки травматизації тканин перед настанням смерті. У зв'язку з цим розробка цієї проблеми розпочалась на якісно новому рівні. З цією метою застосовано аналіз біологічно-активних речовин, які безпосередньо обумовлюють морфологічні прояви в ушкодженій шкірі.
Так, в кандидатських дисертаціях Б.В.Михайличенка (1987) та В.О.Сушка (1987) на основі вперше розробленого способу виділення біогенних амінів - гістаміна та серотонина з тканин трупа доведена можливість встановлення зажиттєвості тілесних ушкоджень, спричинених у найбільш ранні строки антемортального періода та в об'єктах, що піддалися гнильним змінам.
Пошук нових діагностичних критеріїв зажиттєвості ушкоджень був продовжений і в кандидатській дисертації І.А.Федотової (1994), в якій на судово-медичному матеріалі отримані діагностичні критерії морфологічної діагностики різних варіантів шоку - кардіогенного, травматичного, геморагічного, алергічного, що дозволило діагностувати безпосередню морфологічну реакцію організму на ушкодження та встановлювати причину смерті.
Особливою віхою в діяльності кафедри у цей період стала наукова робота, яка проводилась у 1988-1991 рр. на тему: "Комплексне дослідження муміфікованих залишків, умов їх збереження та експонування в Києво-Печерському державному історико-культурному заповіднику "Лавра". В цій роботі вперше у світовій науковій практиці проведено комплексне та всебічне дослідження муміфікованих залишків багатовікової давності, описані індивідуальні ознаки мумій із складанням їх "паспорта", проведена особиста ідентифікація мумій, що експонуються як "Ілля Муромець", "Агапіт-лікар", "Аліпій іконописець" та інших, які становлять не тільки унікальне надбання України, але й віднесені до скарбниць світового значення.
Протягом багатьох років професор І.О.Концевич очолювала наукове товариство судових медиків та криміналістів України, РПК з судової медицини, входила до редакційної ради журналу "Судебно-медицинская зкспертиза", очолювала організаційні комітети багатьох наукових судово-медичних конференцій та з'їздів.
Професор І.О.Концевич внесла значний вклад у розвиток судової медицини, який складає більш ніж 150 наукових праць, 9 монографій, 3 винаходи. У 1976 р. вона була нагороджена дипломом Правління ВНТСМ за найкращу науково-дослідну роботу - монографію "Судебно-медицинская зкспертиза странгуляций". Значну увагу професор І.О.Концевич приділяла правовій оцінці лікарської діяльності. Результатом науково-практичної розробки цієї проблеми стали добре відомі монографії "Судеб-но-медицинские акспектьі врачебной практики" та "Долг й ответственность врача". Професор Концевич виховала 10 докторів та кандидатів наук. Під її керівництвом вийшли "Руководство к практическим занятиям по судебной медицине" (1988) та підручник "Судова медицина" (1997).
З 1991 р. кафедру судової медицини очолив учень професора І.О.Кон-цевич - Б.В.Михайличенко, який у 1992 р. захистив докторську дисертацію на тему: "Комплексна біохімічна оцінка показників реактивних змін травмованої шкіри для діагностики зажиттєвості та давності виникнення ушкоджень". У цій роботі вперше на судово-медичному матеріалі була реалізована концепція значення фізілогічно-активних речовин - біогенних амінів, простангландинів, глікозаміногликанів, амінокислот та хімічних елементів динаміці розвитку травматичного процесу та розроблені діагностичі критерії судово-медичного визначення хронобіологічних показників травмованої шкіри. Під керівництвом Б.В.Михайличенка виконано кандидатську та докторську дисертації, в яких набув подальшого розвитку науковий напрямок кафедри з діагностики зажиттєвості травми. Крім цього кафедра займається вивченням структури раптової смерті мешканців Києва від серцево-судинних захворювань до та після аварії на Чорнобильській АЕС. Доктор медичних наук Б.В.Михайличенко є автором 60 наукових праць, підручника з судової медицини, 2 монографій та 12 винаходів, які стосуються способів виділення біологічно активних речовин, зокрема, амінокислот, гепарину, хімічних елементів та їх застосування з діагностичними цілями не тільки в судовій медицині, але й в інших медичних галузях. Для уніфікації викладання судової медицини у вищих медичних навчальних закладах України під керівництвом Б.В.Михайличенка написаний "Навчально-методичний посібник з судової медицини" для викладачів та студентів, який увібрав в собі останні досягнення як судової медицини, так і педагогіки вищої медичної освіти.
Наукові розробки, що проводяться на кафедрі, надали всесвітньої відомості кафедрі судової медицини. Так, дослідження вчених кафедри неодноразово були включені в наукові програми конгресів та симпозіумів в Болгарії, Німеччині, Югославії, Японії, Італії, Колумбії, Австралії.
| ОСОБЕННОСТИ РАСПРЕДЕЛЕНИЯ ХИМИЧЕСКИХ МЕДИАТОРОВ ТУЧНЫХ КЛЕТОК В КОЖЕ ЧЕЛОВЕКА |
 МИХАЙЛИЧЕНКО Борис Валентинович
Доктор медицинских наук, профессор.
Заведующий кафедрой судебной медицины Национального медицинского университета им. А.А.Богомольца.
Автор 65 научных работ, 15 изобретений, в том числе касающихся анализа биологически активных веществ.
Резюме: изучено содержание свободных фракций химических регуляторов тучных клеток - гистамина, серотонина, гепарина, простагландинов Р2а и Е2 в неизмененной коже человека. Показало] существование регионарных и индивидуальных колебаний в их уровнях.
Ключевые слова: свободный гистамин, свободный серотонин, свободный гепарин, простагландти, кожа.
В возникновении и проявлении различных патологических процессов в организме непосредственное участие принимает целый спектр биологически активных веществ, относящихся к химическим медиаторам. В последнее время их изучение проводят не только с позиций выяснения роли в возникновении заболеваний, но и использования в диагностических целях в качестве маркеров, Актуальным для различных отраслей медицины является выяснение роли биологически активных веществ в развитии местного воспаления. Так, их изучение важно для понимания особенностей проявления заболеваний кожи в дерматологической практике, течения раневого процесса в хирургической практике. В судебно-медицинской практике их используют как маркеры прижизненности и давности возникновения повреждений кожи. Среди биологически активных веществ наше внимание привлекли как вещества провоспалительного характера, так и имеющие противовоспалительный тип действия. К таким веществам относят медиаторы воспаления - гистамин и серотонин, модуляторы воспаления - производные арахидоновой кислоты - простагландины Е и Г, а к веществам с противовоспалительной активностью - гепарин.
Их объединяет то, что они происходят из тучных клеток, которые рассматривают как регуляторы местного гомеостаза [5]. Так, в гранулах тучных клеток в виде комплекса присутсвует гистамин с гепарином [13]. Что же касается серотонина, то сведения о его присутствии в тучных клетках неоднозначны. Так, считается, что он присутствует в тучных клетках в незначительном количестве [1]. * Его накопление в тучных клетках человека при патологических состояниях неопухолевой природы ! может служить доказательством наличия серотонина в тучных клетках. Из арахидоната мембранных ! фосфолипидов тучных клеток синтезируется простагландин С-2, который является предшественником ] простагландинов [13]. Химические медиаторы тучных клеток представлены в тканях в виде свободной '' фракции, обеспечивающей течение метаболических процессов в нормальных условиях и лабильной фракции, являющейся источником их синтеза при развитии патологических процессов.
Целью данной работы явилось изучение особенностей распределения свободных фракций химических регуляторов тучных клеток в неизмененной коже человека.
Материал и методы исследований
Объектом исследования явились образцы кожи с различных областей тела трупов, изъятые в сроки не более 24 часов после наступления смерти. С изъятых образцов удаляли подкожно-жировую клетчатку и высушивали при +60 град. В высушенном состоянии образцы хранили до момента исследования.
Свободные фракции гистамина (СГ), серотонина (СС), гепарина (СГп), извлекали из высушенной кожи использованием способов [4,8].Простагландины Р2а и Е2 извлекали метанол-этанольной спиртовой смесью.
Количественное определение гистамина и серотонина в безбелковых экстрактах кожи проводили по флюориметрической методике их совместного определения путем проведения двухэтапной экстракции I оптимальных контролируемых значениях рН [7].
Количественное определение гепарина проводили после его электрофоретического выделения в ролиакриламидном геле из тканевого экстракта мукополисахаридов [6] с последующей Колориметрической оценкой элюированного метахроматически окрашенного комплекса гепарин-I тодуидиновый синий.
Определение уровня простагландинов Г2а и Е2 в спиртовых экстрактах проводили по методике [9] ?путем хроматографического разделения в тонком слое сорбента на пластинах "СИЛУФОЛ". ! Визуализацию простагландинов проводили по разработанной нами методике, предусматривающей последовательную обработку хроматографических пластин парами йода и 5-процентным раствором ацетата меди в 15-процентной фосфорной кислоте, что обеспечивало получение четких зон локализации простагландинов. Оценку количественного содержания простагландинов проводили непосредственно на хроматограмме с учетом зависимости между площадью пятна и Ь§ массы.
Уровень этих биологически активных веществ определяли относительно стандартов, проведенных через этапы анализа с последующим количественным выражением в мкг/г сухой кожи. Результаты исследований обработаны статистически.
Результаты исследований и их обсуждение
Проведенные нами исследования показали, что в неизмененной высушенной коже определяются такие биологически активные вещества, как СГ, СС, СГп, Пг, Г2а и Пг Е2. Поскольку гистамин, серотонин, гепарин извлекали из кожи при физиологических значениях рН солевой буферной смесью, то извлеченные фракции являются свободными. Что же касается простагландинов, то в условиях отсутствия патологических процесов в коже их наличие связано с обеспечением биохимических реакций, протекающих в тканях. При этом такие простагландины также могут рассматриваться как свободные.
Таким образом, в неизмененной коже присутствуют базовые уровни химических медиаторов тучных клеток, обеспечивающих течение в ней обменных процессов. Кроме того, установлено, что их уровень в нативной коже соответствует их содержанию в предварительно высушенной коже. Следовательно, количественное содержание этих биологически активных веществ в высушенной коже отражает их уровни в неизмененной нативной коже, а высушивание может быть использовано как способ хранения объектов с целью их дальнейшего биохимического исследования.
Количественное содержание изучаемых биологически активных веществ в коже различных регионарных областей тела человека показано в Таблице №1.
№ |
БАВ |
Регионарная область тела |
М+м n=88 |
Сv % |
Голова n=6 |
Шея n=2б |
Туловище n=7 |
Конечность |
верхняя n=13 |
нижняя n=36 |
1 |
СГ |
13,15± 1,11 |
8,35± 0,92 |
3,87± 0,71 |
3,28± 0,3 |
4,05± 0,4 |
6,07± 0,49 |
71 |
2 |
CC |
8,99± 1,57 |
8,1± 0,94 |
1,94± 0,34 |
1,92± 0,15 |
2,12± 0,17 |
4,63± 0,49 |
93 |
3 |
СГn |
33,5± 0,42 |
28,7± 0,21 |
19,4± 0,15 |
16,3± 0,2 |
12,4± 0,15 |
20, 7± 0,2 |
48 |
4 |
ПГF2а |
1,1б± 0,09 |
0,64± 0,06 |
0,43± 0,03 |
0,57± 0,03 |
0,55± 0,05 |
0,63± 0,03 |
46 |
5 |
ПГЕ2 |
0,36± 0,02 |
0,22± 0,02 |
0,17± 0,01 |
0,25± 0,03 |
0,22± 0,02 |
0,23± 0,01 |
45 |
Анализ этих данных показывает, что уровень свободных фракций биологически активных вещее тучных клеток в неизмененной коже человека наибольший в коже головы и значительно меньший -1 коже конечностей.
Учитывая локализацию тучных клеток вблизи сосудов микроциркуляторного русла, вполЫ объяснимы значительные колебания их количественного содержания в регионарных областях те имеющих разную степень васкуляризации [11].
Средние значения количественного содержания свободных фракций этих биологически активн веществ показаны на Рисунке №1.
Из представленных данных видно, что среднее значение содержания СГ в неизменённой коже составляет б,07±0,49 мкг/г. Что же касается его роли, то гистамин принимает участие в формировании лейкоцитарной инфильтрации, осуществляет метаболизм быстрорастущих тканей, является медиатором кожной боли [3].
Содержание СС в неповрежденной коже человека составляет 4,63±0,49 мкг/г. Он выполняет функции нейромедиатора и тканевого гормона и служит посредником между нервным импульсом и внутриклеточными процессами регуляции биохимических реакций [10].
Чрезвычайно важной функцией биогенных аминов - гистамина и серотонина является медиация ранней фазы воспалительной реакции. Инициируя воспаление, эти вещества способствуют проявлению микроциркуляторных изменений - вазодилятации и отеку тканей [12].
Содержание СГп в коже составило 20,7±0,2 мкг/г. По литературным данным, в тканях гепарина содержится 1-5% от общего уровня сульфатированных мукополисахаридов. Разнообразие функций гепарина связано с его химической и физической гетерогенностью. Физиологические эффекты гепарина обусловлены его выраженной способностью соединяться с различными веществами - металлами, аминокислотами, пептидами, белками. Так, установлено, что он обладает антикоагуляционой активностью, является регулятором обменных процессов, действуя на кислородный и энергетический баланс, усиливает окислительные процессы, оказывает влияние на рост тканей, участвует в синтезе лейкотриенов, взаимодействуя с коллагеном, увеличивает степень его фибриллообразования, обладает активным противовоспалительным действием за счет регулирующего влияния на проницаемость сосудистого русла и инактивации биогенных аминов, принимает участие в восстановлении поврежденного сосудистого эндотелия [2].
Продуктами оксигеназного пути превращения арахидоновой кислоты являются простагландины. В неповрежденной коже человека нами обнаружено 0,63 ±0,03 мкг/г простагландина Г2а и 0,23±0,01 мкг/г простагландина Е2. Простагландины являются типичными внутриклеточными регуляторами, обеспечивают тонус сосудов микроциркуляторного русла и синтезируются в ответ на различные воздействия. При патологических процессах образование первичных простагландинов является необходимым условием развития воспалительного процесса. Эта функция реализуется посредством их действия на нервнорефлекторный аппарат кожи, сосудистые и клеточные ее компоненты, Простагландины Е и Г проявляют взаимопротивоположный сосудистый эффект. В то время как простангландин Е увеличивает сосудистую проницаемость, влияет на хемотаксис нейтрофильных лейкоцитов, подавляет гистаминопродукцию тучными клетками, простагландин Г обладает вазоконстрикторным эффектом, уменьшает сосудистую проницаемость, возвращая ее к норме. Кром( того, они влияют на гемостатическую функцию тромбоцитов, контролируют митотическую активность стимулируют пролиферацию [14].
Обращают на себя внимание значительные показатели коэффициентов вариации (СУ) в содержанш этих биологически активных веществ в коже. Эти данные указывают на существование, помимо регионарных особенностей в их распределении, еще и индивидуальных влияний на их количественное содержание.
Вывод
В неповрежденной коже человека присутствуют свободные фракции химических регуляторов тучныз клеток - гистамина, серотонина, гепарина, простагландины Е2а и Е2. Распределение их в кожe подвержено регионарным и индивидуальным колебаниям, что необходимо учитывать при изученш особенностей их обмена при развитии патологических процессов в коже.
|
|
