МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я НАКАЗ № 242 13 травня 1974 р. м. Київ Зміст: про проведення читань імені видатного українського академіка О.О.Богомольця. З метою увічнення пам'яті видатного вченого академіка О.О.Богомольця НАКАЗУЮ 1. Заснувати, починаючи з 1974 р. читання імені О.О. Богомольця 2. Читання проводити на базі Київського медичного інституту імені О.О.Богомольця щорічно у день народження вченого з широким залученням наукової громадськості і студентів усіх наукових закладів м.Києва. Читання імені О.О.Богомольця присвячувати актуальним проблемам сучасної біології і медицини, в тому числі проблемам, які розробляв видатний вчений. 3. Відповідальність за підготовку, проведення та видання матеріалів Читань покласти на Київський медичний інститут (ректор проф. Лаврик С.С.) 4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на Голову Вченої медичної ради МОЗ УРСР проф.Хомазюка А.І. Міністр В.Д.Братусь

25.05.1881- 19.07.1946 р.
В.Ф.Москаленко, Ю.В.Биць

Блискучий вчений та педагог, видатний організатор наукової роботи, громадсько-політичний діяч, полум’яний патріот своєї Вітчизни – таким був і залишається в пам’яті сучасників і послідовників О.О.Богомолець, 125-річчя від дня народження якого в ці дні відзначає широка наукова громадськість.

Людина величезної ерудиції та могутньої ініціативи О.О.Богомолець зробив низку наукових відкриттів, створив концепції та теорії, які відкрили нову сторінку у світовій та вітчизняній медичній науці, патофізіології зокрема. Його ім’я по праву знаходиться в одному ряду поруч з видатними фізіологами та патологами першої половини ХХ століття.

Його роботи залишили глибокий слід в багатьох напрямках експериментальної медицини, таких як реактивність організму та імунітет з теоретичним та експериментальним обґрунтуванням особливої ролі в реалізації цих функцій “фізіологічної системи сполучної тканини”, ендокринологія, геронтологія, гемотрансфузіологія, онкологія та ін.

В зв’язку з цим доречно навести цитату із спогадів відомого шведського хіміка Р.Сульмана про Альфреда Нобеля, яка повною мірою може бути віднесена і до О.О.Богомольця: “Мірило справжнього генія – велика кількість ідей”.

Наукова діяльність О.О.Богомольця, крім того, є блискучим прикладом успішного поєднання результатів глибоких наукових розробок з практикою медицини. В цьому відношенні він як і геніальний датський фізик Н.Бор, дотримувався думки про те, що “немає нічого більш практичного, як хороша теорія”. Вміння передбачати необхідність тих чи інших наукових розробок, виходячи із запитів практики медицини та глибокої ерудиції, теж було характерною особливістю наукового стилю О.О.Богомольця.

О.О.Богомолець в своїй науковій роботі піддавав критичній оцінці все те, що заважало розвитку науки. Тому не дивує, що його наукові роботи мали піонерський характер, відзначалися оригінальністю, часто йшли врозріз із загальноприйнятими поглядами.

На його методах роботи та вказаних принципах навчались та виховувались багаточисленні учні, наслідком чого стало створення відомої у світі власної наукової школи та її могутніх гілок (наукові школи М.М.Сиротиніна, М.М.Горєва, В.П.Комісаренка, Р.Є.Кавецького, М.О.Федорова та ін.)

Наукові досягнення

Свою наукову діяльність О.О.Богомолець розпочав ще в студентські роки, навчаючись (1900 - 1905рр.), а по завершенні навчання працюючи прозектором на кафедрі загальної патології на новоствореному медичному факультеті Новоросійського (м. Одеса) університету.

Як відомо, організатором цього факультету, його першим деканом і завідувачем кафедри загальної патології був В.В.Підвисоцький - видатний вчений-патолог широких наукових інтересів (проблеми реактивності та імунітету, ендокринології, онкології, інфекційної патології, бактеріології та ін.), який вже в той час по праву вважався засновником відомої у світі української школи патологів.

Уяву про велич цієї постаті, його місце серед видатних вчених сучасності можна отримати із висловлювання німецького вченого Лейдена: ”Нам легко запам’ятати імена видатних російських медиків: крім Мечнікова, всі вони починаються на “П” – Пирогов, Павлов (фізіолог) і Підвисоцький”. До цього варто додати, що І.П.Павлов та І.І.Мечніков згодом стали лауреатами Нобелівської премії в галузі фізіології та медицини (відповідно у 1904 та 1908р.). О.О.Богомолець визнавав В.В.Підвисоцького своїм першим і найбільш любимим вчителем. Хоча не меншою мірою цінував як вчителів за величезну ерудицію і любов до науки його наступників по Одеській кафедрі проф. Л.О.Тарасевича (учня І.І.Мечнікова та В.В.Підвисоцького), проф. М.Г.Ушинського (учня В.В.Пашутіна - засновника петербурзької школи патологів), проф. В.В.Вороніна (учня О.Б.Фохта – засновника московської школи патологів).

Тому не випадково, що вже свої перші наукові праці О.О.Богомолець присвячує вивченню структури та функції наднирникових залоз, мало вивчених на той час.

Результати цих досліджень, проведених у 1905-1909рр., були оформлені як дисертація на ступінь доктора медицини (“К вопросу о микроскопическом строении и физиологическом значении надпочечных желез в здоровом и больном организме”). ЇЇ захист відбувся в 1909р. у Санкт-Петербурзі у Військово-медичній академії. Одним із опонентів був І.П.Павлов, який дав високу оцінку проведеним дослідженням та висновкам.

Вже в цих перших наукових роботах О.О.Богомолець проявив себе як блискучий експериментатор та вчений–новатор в оцінці отриманих результатів.

За допомогою мікрохімічних (за сучасною термінологією гістохімічних) методів О.О.Богомолець показав, що продуктами внутрішньої секреції коркової частини наднирникових залоз є речовини ліпоїдної природи. Ці дані йшли врозріз із загальноприйнятою думкою, згідно якої ліпоїди не можуть бути продуктами внутрішньої секреції і не продукуються в органах і тканинах, а лише відкладаються в них внаслідок патологічної жирової інфільтрації (дегенерації).

Друге важливе відкриття, яке зробив О.О.Богомолець в своїх перших наукових роботах, включаючи докторську дисертацію, та в подальших роботах, зводилось до того, що секреторна діяльність наднирникових залоз змінюється в своїй інтенсивності залежно від фізіологічного стану організму. Вона, як було показано, посилюється при фізичному навантаженні, при дії електричного струму, при вагітності, при дії пілокарпіну. Навпаки, при надмірних патологічних впливах на організм (шок, кома, інфекція, токсичні дози отрут та ін.) в корі наднирників спостерігаються явища дегенерації із смертельним наслідком. Важливо відзначити, що вказані результати та висновки було зроблено з використанням порівняльного методу на 13 видах тварин та людині.

До висновку про захисну роль кори наднирників при тих чи інших фізіологічних та патологічних станах, до введення понять “Стрес”, “Загальний адаптаційний синдром” залишилось зробити один крок. Цей крок через 30 років (1936р.) судилося здійснити Гансу Сельє.

В заключній частині своєї дисертації О.О.Богомолець наводить результати використання супрареноцитотоксичної сироватки, отриманої ним шляхом імунізації собак емульсією гомогенату наднирникових залоз котів. Введення піддослідним тваринам (котам) супрареноцитотоксичної сироватки дозволило автору отримати докази скоріше посилення фізіологічної секреторної діяльності клітин кори наднирників, ніж цитотоксичного (літичного) ефекту.

В подальшій своїй науковій роботі О.О.Богомолець не раз повертався до проблем ендокринології. Зокрема, для перспектив розвитку останньої велике значення мала опублікована в 1927р. його монографія “Кризис эндокринологии”. В ній дана критична оцінка тогочасним уявленням про ендокринну систему як замкнуту, яка функціонує за принципом антагоністичної чи синергетичної взаємодії між окремими залозами. За його уявленнями, на рівні цілісного організму ендокринна система здійснює свої функції на основі тісної взаємодії та взаємовпливів з нервовою системою. Важлива роль у здійсненні ендокринної функції, на думку О.О.Богомольця, належить змінам іонно - нервової, ендокринно - нервової та іонно - ендокринної регуляції життєвих функцій організму, наслідком чого є ті біологічні процеси, які відбуваються на периферії. Знову вражає здатність О.О.Богомольця вміти передбачати на багато десятиліть вперед розвиток біології і медицини, адже саме в другій половині ХХ сторіччя було здійснено справжній прорив в наших уявленнях про визначальну роль змін іонного складу клітин, функціонування іонних каналів у змінах життєвих функцій за умов норми та при патології. В цьому відношенні світове визнання отримали наукові роботи академіка П.Г.Костюка та його наукової школи.

Не поступається оригінальністю, своїм значенням для подальшого розвитку найбільш перспективних наукових напрямків в медицині (проблема реактивності та імунітету, геронтологія, онкологія та ін.) вчення О.О.Богомольця про “фізіологічну систему сполучної тканини”. Його основи були сформульовані у відносно невеликій за об’ємом науковій статті “Конституція та мезенхіма”(1924р.), в якій було започатковано принципово нове уявлення про те, що собою являє і яку роль виконує в життєдіяльності організму сполучна тканина.

На відміну від видатного німецького вченого Й.Мюллера – автора поняття “сполучна тканина” (інакше –“З’єднуюча” - судини, нерви та паренхіматозні елементи в одне ціле), О.О.Богомолець вперше запропонував розглядати функції сполучної тканини більш широко, в комплексі з оцінкою її ролі не тільки як власне сполучної, але і як здатної забезпечувати захисні, пластичні та трофічні процеси. Такий підхід дозволив йому, його учням та послідовникам слідом за І.І.Мечніковим, Л.Ашофом, В.К.Високовичем, М.М.Анічковим, ґрунтовно дослідити систему мононуклеарних фагоцитів, лейкоцитів, інших клітин мезенхімного походження (ендотеліоцитів, гладеньком’язових клітин судинної стінки, фібробластів, тучних клітин, перицитів, плазматичних клітин та ін.), а також фібріллярні структури та основну проміжну речовину. Це дозволило поєднати з багаточисельними функціями названих клітин, з тими процесами, які відбуваються в позаклітинному матриксі, характер резистентності організму до інфекції, у здійсненні протипухлинного захисту, явища фізіологічного та патологічного старіння та ін.

Розроблена О.О.Богомольцем антиретикулярна цитотоксична сироватка (АЦС), отримана шляхом імунізації тварин антигеном із клітин селезінки, кісткового мозку, лімфатичних вузлів інших тварин (1924р.) чи людини (1936р.), широко використовувалась для тих чи інших цілей. Зокрема, введення малих доз АЦС забезпечувало стимулюючий вплив, наслідком чого було збільшення резистентності до інфекції, прискорене загоєння ран та переломів, сповільнення розвитку трансплантованих, індукованих чи спонтанних пухлин та метастазів, сповільнення процесу старіння.

Використання великих доз АЦС спричиняло прямо протилежний, пригнічуючий ефект на функції “фізіологічної системи сполучної тканини”.

В 1944р. О.О.Богомольцю “За виняткові заслуги перед державою в галузі науки, за створення препаратів для лікування ран і переломів кісток” (у поранених підчас ВВв) було присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці.

Ще довгий час після смерті О.О.Богомольця (1946р.) продовжувалось виготовлення АЦС і її використання на теренах СРСР, а також в країнах Європи та Америки.

В 70-80-і роки ХХ сторіччя в НМАПО ім. П.Л. Шупика було отримано та успішно апробовано антилімфоцитарну сироватку, антилімфоцитарний глобулін як з метою стимуляції імунної системи, так і з метою її пригнічення для лікування аутоімунних захворювань або отримання стану толерантності при здійсненні операцій трансплантації органів та тканин.

В 90-ті роки Інститутом епідеміології та інфекційних захворювань ім. Л.В.Громашевського та науковою лабораторією підприємства “Біофірма” виконано експериментальну роботу по вивченню антиВІЛ активності АЦС і механізмів її дії на структуру та функції імунокомпетентних клітин. Отримані результати дають певну надію на перспективу подальших досліджень в цьому напрямку.

Нинішній етап розвитку вчення про “фізіологічну систему сполучної тканини” базується на результатах фундаментальних досліджень, проведених в другій половині ХХ сторіччя, по з’ясуванню природи, тонкої структури, функцій, характеру метаболізму клітин мезенхімного походження, по з’ясуванню механізмів впливу на них великої низки біологічно активних речовин (цитокіни, простагландини, лейкотрієни, циклічні нуклеотиди, колонієстимулюючий фактор, еритропоетин, тімопоетин, фактори росту та ін.), по вивченню характера та механізмів їх взаємодії. Не менші досягнення і у справі з’ясування структури, типів, послідовності етапів синтезу фібрілярних білків та формування макромолекулярних комплексів.

Окремо слід відзначити величезні досягнення останніх десятиріч в галузі імунології та алергології. Вдалося встановити та типувати клітинний склад різних ланок імунітету, з’ясувати характер взаємодії та її порушень при первинних та вторинних імунодефіцитах, розробити та впровадити засоби (імуномодулятори) з метою корекції відповідних відхилень нормального функціонування.

Надзвичайну перспективу мають дослідження останніх років по використанню ембріональних стовбурових клітин з різними цілями, в тому числі для вирішення медичних проблем гематології, імунології, трансплантології, геріатрії та ін.

О.О.Богомольцю судилося, слідом за І.І.Мечніковим, закласти основи сучасної геронтології та геріатрії.

І.І.Мечніков, як засновник геронтології, приступаючи до вивчення проблем старіння, за його власною оцінкою, мав можливість скористатися всього кількома строчками із наукової літератури з цього напрямку. О.О.Богомольцю належить ініціатива організації в 1939 році першої у світі наукової конференції з проблем генезису старості та профілактики передчасного старіння. За рік до цього в (1938р.) вийшла з друку його монографія “Продовження життя”, видана водночас російською та українською мовами, яка згодом кілька разів перевидавалась, в тому числі за кордоном.

Процес старіння О.О.Богомолець визначав як закономірно і неминуче наростаючий в часі біологічний процес, який розвивається задовго до старості і супроводжується зменшенням адаптаційних можливостей організму та збільшенням вірогідності смерті. Так звані хвороби старості прискорюють цей процес. Таке визначення навіть сьогодні є цілком сучасним. Що стосується профілактики передчасного старіння, то тут дуже важлива роль належить соціальним та гігієнічним заходам, здоровому способу життя, праці як необхідної умови продовження життя.

На думку О.О.Богомольця, “... працювати повинен весь організм, усі його функції. Жодна з них не повинна бути забута, жодну не можна перевантажувати”. Доказом цього може бути відоме спостереження про те, що “ Ні одне ледащо не досягло глибокого віку. Всі, хто досяг його, вели дуже діяльний спосіб життя”.

В пору впровадження у практику охорони здоров’я переливання крові як лікувального засобу (20-і роки ХХ сторіччя) О.О.Богомолець виступив не тільки як блискучий організатор цієї справи. Він і тут проявив себе в першу чергу як вчений – новатор, запропонувавши та обґрунтувавши теорію колоїдоклазії (в дослівному перекладі - пошкодження колоїдів, потрясіння колоїдних систем) та механізму дії перелитої крові.

Згідно цієї теорії, крім чисто замісного, велике значення має стимулюючий на різні системи організму вплив гемотранфузій, який обумовлений індивідуальною несумісністю білків крові донора та реципієнта, наслідком чого є часткове руйнування тих та інших. З одного боку, організм позбавляється від “баласту” у вигляді молекул білків плазми крові, позаклітинного та внутрішньоклітинного секторів, які втратили свої можливості повноцінно виконувати свої функції, з іншого, деякі продукти деградації набувають здатності до стимулюючого впливу.

В руслі цієї самої ідеї не пройшов поза увагою сучасників встановлений О.О.Богомольцем та його учнем Я.Г.Ужанським факт подальшого руйнування якоїсь кількості еритроцитів після забору крові у донора або крововтрати. Біологічне значення цього феномену – стимулювати фізіологічну регенерацію клітин еритроїдного ряду речовинами, які утворюються в організмі внаслідок руйнування еритроцитів.

Рамки цієї статті не дозволяють достатньо повно охарактеризувати наукові досягнення О.О.Богомольця в інших напрямках. Обмежимося лише коротким переліком з незначними коментарями тих, в яких О.О.Богомолець проявив свою здатність оригінально досліджувати та пояснювати ті чи інші проблеми як вчений-експериментатор та теоретик.

Зокрема, ще в студентські роки О.О.Богомольцю був зрозумілим ряд помилок у загальноприйнятому вченні про систему кровообігу. На противагу Дюбуа-Раймону, який вважав, що “весь тиск серця з’їдається в капілярах”, О.О.Богомолець ще в 1911р. висловив припущення та експериментально обґрунтував вирішальну роль в подоланні периферичного опору прекапілярних артеріол. І тут він не помилився: за сучасними даними, розподіл периферичного судинного опору такий, що 66% його загальної величини приходиться на артерії та артеріоли і лише 27% - на капіляри, а 7% - на венозну ділянку.

В монографії 1929р. “Артеріальна гіпертонія. Нарис патогенезу” саме з цих позицій охарактеризовано причини та механізми її розвитку.

Заслуговують на увагу дослідження О.О.Богомольця та його учнів, починаючи з другої половини 20-х років ХХ ст., з проблем пухлинного росту.

Їх результати, отримані за участю Р.Є.Кавецького, І.М.Неймана та ін., показали, що шанс поодиноких трансформованих клітин, які виникають на самих ранніх стадіях малігнізації, в подальшому перетворитися в пухлину зі всіма її особливостями росту залежить від реактивності організму, зокрема фізіологічної системи сполучної тканини. Добре виражені захисні властивості організму, його систем антиканцерогенезу дозволяють елімінувати поодинокі пухлинні клітини. Навпаки, в разі зменшення можливостей захисних систем організму шанс поодиноких трансформованих клітин вижити і перетворитися в пухлину різко зростає і веде до фатального наслідку.

О.О.Богомольцем в експериментальних та клінічних дослідженнях було запропоновано використовувати з метою посилення протипухлинного захисту введення малих доз АЦС для стимуляції фізіологічної системи сполучної тканини. Отримані результати засвідчили перспективність подальших досліджень в цьому напрямку.

На сучасному етапі активно продовжується вивчення ролі імунної системи та способів “управління” її функціями. В останні десятиріччя набуло актуальності вчення про апоптоз та його регуляторні механізми; розшифровано механізми ангіогенезу; розкрито молекулярні механізми регуляції клітинного циклу. Саме на цих напрямках дослідники, слідом за О.О.Богомольцем намагаються з’ясувати як механізми канцерогенезу, так і антиканцерогенезу, розробити та впровадити в медичну практику ефективні засоби для стимулювання останнього. Є надія, висловлена Оберлінгом ще в 1946р., що “в один прекрасний день ми виявимо, можливо, це буде однією із іроній природи, наскільки рак, відповідальний за безчисельну кількість смертей, нерозривно пов’язаний з життям.”

Завершуючи характеристику основних напрямків наукових праць О.О.Богомольця, не можна не згадати його глибокого інтересу також до проблем інфекційної патології; взаємовідношень між явищами імунітету та анафілаксії; вчення про конституцію та значення відхилень від її нормального типу у розвитку патологічних реакцій та захворювань; до проблем патогенезу і профілактики гострої нервово-м’язової втоми, шоку, колапсу, запалення, набряку, лихоманки та багато-багато інших.

Педагогічна діяльність

О.О.Богомолець як педагог сформувався ще в одеський період, працюючи по закінченні медичного факультету Новоросійського університету спочатку на посаді прозектора, а після захисту докторської дисертації приват-доцентом на кафедрі загальної патології (1910р.) Ним було підготовлено та прочитано два лекційних курси: “ Учение о заражении и иммунитете” і “Методика бактериологических исследований”.

В 1911р. О.О.Богомолець очолив кафедру загальної патології на новоствореному медичному факультеті Саратовського університету. За короткий час йому вдалося її добре оснастити сучасним обладнанням для проведення наукових досліджень з проблем інфекційної патології та мікробіології відповідно до вимог часу. Досвід, набутий О.О.Богомольцем у своїх вчителів – В.В.Підвисоцького та Л.О.Тарасевича, дозволив йому викладати, крім курсу загальної патології, і курс загальної мікробіології та курс методики бактеріологічних досліджень. Один рік йому прийшлось викладати навіть курс фармакології. Водночас О.О.Богомолець займався викладацькою роботою і в інших навчальних закладах Саратова (агрономічний інститут, ветеринарний інститут, Вищі жіночі курси).

Важливо відзначити, що з ініціативи та за участю О.О.Богомольця в 1918р. було відкрито самостійну кафедру мікробіології, хоча рекомендацію про необхідність створення подібних кафедр на медичних факультетах російських університетів він сформулював у 12-му пункті “Положень” своєї докторської дисертації ще в 1909р.

В спогадах про О.О.Богомольця як вченого та педагога Л.Р.Перельман ( спочатку студент Саратовського університету, згодом викладач кафедри загальної патології з 1919 по 1924рр.) підкреслює його могутній інтелект, сміливість думки, здатність захоплювати оточуючих (студентів, лікарів) своєю любов’ю, відданістю науці, демократичність принципів і методів керівництва та організації наукової роботи, підбору і виховання наукових кадрів.

Характеризуючи лекторський талант О.О.Богомольця, за словами Л.Р.Перельмана, на слухача справляло “... неизгладимое впечатление мощь его острого ума, неотразимая логика его высказываний, исключительная последовательность развития идеи, ясность мысли, способность творчески осмыслить любую, самую сложную и самую запутанную проблему”. Все це викликало почуття справжньої “інтелектуальної насолоди”.

Всіма цими рисами О.О.Богомолець, як лектор, дуже нагадував свого першого, і як було вже сказано, найбільш любимого вчителя –В.В.Підвисоцького.

В саратовський період своєї педагогічної діяльності О.О.Богомолець видає “Краткий курс патологической физиологии” (1919р.), а в 1924р. – значно доповнене 2-е видання “Патологическая физиология” (в двох частинах).

В саратовський період сформувалась і група учнів (старших, як їх потім називали) наукової школи О.О.Богомольця (Є.О.Татаринков, Л.Р.Перельман. М.М.Сиротинін, Н.В.Медведєва та ін.)

Разом з трьома останніми О.О.Богомолець в 1925р. переїздить до Москви після обрання на посаду завідувача кафедри загальної патології 2-го Московського університету, замінивши на цій посаді видатного вченого-патолога, організатора московської школи патологів проф. О.Б.Фохта. Найбільш яскраві та талановиті представники цієї школи в різний час стали завідувачами кафедр загальної патології в українських університетах: в Київському - проф. В.К.Ліндеман (з 1901р.), в Новоросійському – проф.. В.В.Воронін (з 1908р.), у Єкатеринославі (Дніпропетровськ) – проф. О.І.Тальянцев(з 1918 р.).

В своїй вступній лекції “Главнейшие течения в общей патологии ХІХ века” (надрукована типографією Університету св. Володимира в 1901р.) проф. В.К.Ліндеман, який працював у О.Б.Фохта до переїзду у Київ, звернув увагу на характерну особливість наукових розробок лабораторії О.Б.Фохта. За його словами, вони “...зводяться до підтримання тісного зв’язку між загальною патологією та клінічною медициною і, в силу цього, в особливо уважному відношенні до розділу органо-патології”.

Як витікає із вищевикладеного, О.О.Богомолець і сам дотримувався такого підходу. На його новому місці роботи педагогічну та наукову роботу здійснювали М.М.Сиротинін, Л.Р.Перельман, Н.Б.Медведєва, які переїхали із Саратова, до яких пізніше приєднались Я.Г.Ужанський, Р.Є.Кавецький, І.М.Нейман, тимчасово працювали П.Д.Горизонтов, М.М.Горєв – в майбутньому видатні вчені, які своїми науковими досягненнями примножили славу школи О.О.Богомольця. В цей період інтенсивно продовжувалось вивчення проблем переливання крові та її консервування, проблем онкології, імунітету, обміну речовин, м’язової втоми та ін. З під пера О.О.Богомольця в цей час вийшли монографії “Вступ у вчення про конституції і діатези” (1926), “Криза ендокринології” (1927), “Набряк. Нарис патогенезу” (1928), “Вегетативні центри обміну” (1928), “Артеріальна гіпертонія. Нарис патогенезу” (1929).

Відповідно до нових завдань та методичних можливостей О.О.Богомолець разом з проф. С.С.Халатовим в 1925р. на другому з’їзді патологів (патологоанатомів та загальних патологів) зробили рішучий крок по розмежуванню цих двох дисциплін, запропонувавши переіменувати кафедри загальної патології в кафедри патофізіології (ця пропозиція отримала підтримку більшості учасників з’їзду). В цьому відношенні його рішуче підтримав видатний патологоанатом О.І.Абрикосов, а пізніше І.П.Павлов у своєму листі-зверненні до патологів: “Патологічна фізіологія не може і не повинна бути тільки придатком патологічної анатомії. Тепер це було б непрощенним анахронізмом. Треба пам’ятати, що нам належить честь одними з перших і з великим успіхом відділити самостійну кафедру патологічної фізіології, і було б дивно, якби після того, як за кордоном дедалі більше і більше переходять на це відділення, ми чомусь повернулися б до старовинки ”.

Перейменування дисципліни потребувало перебудови викладання та створення необхідного великого лабораторного практикуму з патофізіології. Цю роботу О.О.Богомолець доручив М.М.Сиротиніну, Л.Р.Перельману та Н.В.Медведєвій. За цим практикумом студенти медичних вузів країни навчались протягом наступних кількох десятиліть, зокрема в Київському медичному інституті ім. акад. О.О.Богомольця навіть ще в 50-70-і роки (за ред. М.М.Сиротиніна, Київ, 1957р.).

В 1929р. О.О.Богомольцем здійснено 3-є значно доповнене видання підручника “Патологическая физиология” (т.1-2).

В своїй педагогічній діяльності, у викладі в підручнику проблем загальної та спеціальної патофізіології, в окремих публікаціях (“Единство и борьба противоположностей в явлениях иммунитета и анафилаксии”, “Диалектика и патология,” “Диалектика онкологии” та ін.) О.О.Богомолець торкався і філософських проблем природознавства та медицини. Зокрема, вчення про хворобу, етіологію та патогенез, співвідношення між руйнівними та захисними, кількісними та якісними змінами при хворобі та ін. були предметом спеціального аналізу О.О.Богомольця , в якому він демонстрував глибоке знання основних законів діалектики, вміння користуватися ними в своїй науковій та педагогічній діяльності.

Цю свою позицію та вимоги до лікаря на етапах його навчання та практичної діяльності О.О.Богомолець в притаманному йому літературному стилі блискуче сформулював у власному підручнику: “ Врач, не умеющий в своей деятельности руководствоваться философскими принципами,- никогда не поймет ни одной строки на странице чудесной книги природы, трактующей о человеке, не выйдет из круга грубейшего эмпиризма...”

Після 1929р. припиняється активна викладацька діяльність О.О.Богомольця, оскільки в 1930р. його було обрано Президентом АН УРСР. На цій посаді він працював до останнього дня свого життя.

Київський період творчого життя О.О.Богомольця як вченого, організатора наукової роботи, громадського діяча був надзвичайно насиченим. Йому вдалося реорганізувати роботу АН УРСР відповідно до потреб часу, перспектив розвитку тих чи інших наукових напрямків.

Для подальшого розвитку біології, фізіології, патофізіології та медицини в цілому особливе значення мала організація двох науково-дослідних інститутів: Інституту експериментальної біології та патології Наркомздрава УРСР (1930р.) та Інституту клінічної фізіології АН УРСР (1934р.).

До роботи в них були залучені учні О.О.Богомольця, які працювали з ним на попередніх етапах (Е.О.Татаринов, Л.М.Сиротинін, Н.В.Медведєва, Р.Є.Кавецький, М.М.Горєв, Н.Д.Юдіна), а вже в Києві не менш відомі в науковому світі вчені-представники теоретичної (В.П.Комісаренко, Д.С.Воронцов, О.О.Богомолець, Ю.О.Спасокукоцький, Є.В.Колпаков, П.Д.Марчук, О.І.Смирнова-Замкова, В.П.Воробйов, О.Д.Тимофеєвський та ін.) та клінічної медицини (В.П.Філатов, М.Д.Стражеско, В.Д.Протопопов та ін.). Великий фронт наукових досліджень в найбільш важливих та перспективних напрямках теоретичної та клінічної медицини забезпечив науковій школі О.О.Богомольця передові позиції у вітчизняній та світовій науці.

При організації вказаних науково-дослідних установ не випадковою була сама їх назва. Вкотре О.О.Богомолець зміг передбачити на багато десятиліть вперед, в яких напрямках будуть розвиватись теоретична та клінічна медицина в майбутньому. В другій половині ХХ сторіччя відбулись, без перебільшення, революційні відкриття в молекулярній біології, фізіології та патології, які стали основою і видатних досягнень клінічної медицини.

Слід зазначити, що ще в 1936 році за підтримки О.О.Богомольця на базі відділів Інституту експериментальної біології та патології було додатково відкрито ще два науково-дослідних інститути – в Києві Інститут клінічної медицини (нині Інститут кардіології ім. М.Д.Стражеско АМН України), в Одесі – Інститут очних хвороб ім. В.П.Філатова АМН України, які стали справжніми науковими центрами в цих важливих напрямках сучасної медицини.

Вже після смерті О.О.Богомольця в 1953р. два створених ним наукових заклади були реорганізовані в Інститут фізіології ім. О.О.Богомольця АН УРСР. Його наукові працівники під керівництвом учнів О.О.Богомольця продовжували розробляти основні напрямки наукової спадщини свого вчителя. Та в першу чергу слід відзначити світового рівня результати наукових досліджень з проблем біофізики, мембранології, нейрофізіології академіка П.Г.Костюка та його наукової школи.

Організація учнями О.О.Богомольця в кінці 50-х, на початку 60-х років ХХ сторіччя на базі відповідних відділів Інституту фізіології ім. О.О.Богомольця АН УРСР ще трьох науково-дослідних інститутів (академіком АМН СРСР М.М.Горєвим – Інституту геронтології АМН СРСР в 1958р., академіком АН УРСР Р.Є.Кавецьким – Інституту патології, радіобіології та онкології АН УРСР в 1960р., академіком АН УРСР В.П.Комісаренком – Інституту ендокринології та обміну речовин МОЗ України в 1965р.) забезпечила, відповідно до сучасних вимог та методичних можливостей, передові позиції у вітчизняній та світовій науці з вказаних напрямків теоретичної та клінічної медицини. Двом останнім рішенням уряду надано почесне ім’ я їх засновників. Всі вони на сучасному етапі функціонують в системі АМН та НАН України.

В історії світової науки та наукових шкіл, незалежно від наукових напрямків, в яких вони були започатковані (як приклад можна навести наукові школи Л.Пастера, Р.Вірхова, І.І.Мечнікова. І.М.Сєченова, І.П. Павлова, В.В.Підвисоцького та ін.) перспективу свого подальшого успішного функціонування, право на подальший прогрес зберігають ті, засновники яких дотримувались певних педагогічних та наукових принципів.

О.О.Богомолець, ім’я якого займає почесне місце у вказаному ряду найбільш видатних вчених –біологів і медиків другої половини ХІХ та першої половини ХХ століть, так виклав ці принципи ( на прикладі наукової школи І.П.Павлова. Питання про власну наукову школу він пропонував відкласти на більш пізній час) в надрукованій посмертно (1947р.) науковій праці “Основные направления моих работ”: “ Для створення наукової школи потрібний насамперед видатний вчений, який має нову ідею узагальнюючого, синтетичного значення...; Дуже важливо, щоб керівник її, зберігаючи за собою пріоритет провідної ідеї, при розробці цієї ідеї співробітниками давав би їм якомога більше самостійності, віддаючи у повну їх власність ті окремі гіпотези, які він пропонує їм перевірити...; ...співробітники повинні заразитися ентузіазмом свого керівника; ...потрібно, щоб керівник надав своїм співробітникам можливість широкої критики і проявів повної індивідуальної ініціативи...; Наукова школа не являє чогось стаціонарного, застиглого. Всі нові наукові ідеї розвиваються діалектично.”

О.О.Богомолець завершує цей перелік необхідних якостей керівника наукової школи ще однією важливою характеристикою: “Вчений, який ревниво відноситься до успіхів своїх учнів, ніколи не створить школи”.

Академік О.О.Богомолець і Національний медичний університет імені О.О.Богомольця

Почесне ім’я, яке в 1946р. рішенням уряду було присвоєно Київському медичному інституту (нині Національний медичний університет імені О.О.Богомольця) було і визнанням заслуг його колективу в справі підготовки наукових та педагогічних кадрів за більш ніж столітню історію з часу заснування, і водночас визнанням плідних результатів тісної співпраці вчених та викладачів цього славетного навчального закладу з О.О.Богомольцем.

І тут в першу чергу слід відзначити пряму причетність О.О.Богомольця до вирішення питання, кому слід очолити кафедру патофізіології Київського медичного інституту після невимушеного звільнення проф. М.П.Вашетко.

О.О.Богомолець у своєму листі від 27.05.1931р. рішуче рекомендує зробити це своєму учневі завідувачу кафедри патофізіології Саратовського медичного інституту проф. Є.О.Татаринову.

Тодішній директор Київського медичного інституту професор А.П.Музиченко, посилаючись на попередню розмову з О.О.Богомольцем, надсилає Є.О.Татаринові офіційну пропозицію (лист від 1.06. 1931р.) “...забезпечити кафедру патологічної фізіології авторитетним керівництвом”.

Так з приходом в 1931р. до керівництва цією кафедрою Є.О.Татаринова розпочався, а після його смерті в 1950р. продовжився “Богомольцівський” період її функціонування на чолі з безпосередніми учнями О.О.Богомольця: (1950-1954рр.– академік АН УРСР В.П.Комісаренко, 1955–1960рр. – академік АМН СРСР М.М.Сиротинін, 1960–1986рр.- член-кор.АМН СРСР М.Н.Зайко).

І ідейно, і організаційно майже двадцятирічна наукова робота Є.О.Татаринова була тісно пов’язана з науковою проблематикою О.О.Богомольця. До того ж, крім кафедри, він очолював відділ експериментальної морфології в Інституті експериментальної біології та патології. Це надавало йому можливість використовувати матеріальну та методичну базу очолюваного ним відділу для виконання кафедральної наукової тематики. Зокрема, широко використовувалась методика тканинних культур для вивчення механізмів канцерогенезу. Наукова тематика кафедри в цей період характеризувалась широтою обсягу великої кількості проблем в руслі ідей О.О.Богомольця. В першу чергу слід назвати проблему реактивності організму, стану неспецифічних та специфічних механізмів за умов патології. Широко і глибоко досліджувались питання патогенезу гострих крововтрат, механізми регуляції гемопоезу та дії перелитої крові. Важливо, що в разі потреб вивчались порушення газового складу крові, кислотно-лужного стану, інші фізико-хімічні порушення.

Проф. Є.О.Татариновим і його співробітниками в довоєнний період у тісній співпраці з О.О.Богомольцем виконано ряд важливих наукових робіт про взаємовідношення пухлини і організму, про роль фізіологічної системи сполучної тканини, імунної системи в процесі протипухлинної резистентності. По проблемі канцерогенезу співробітниками кафедри було видано два томи наукових праць, а доц. Ф.А.Глузман на основі результатів експериментальних досліджень проблем канцерогенезу пізніше успішно захистив докторську дисертацію.

О.О.Богомолець тісно співпрацював і з колективами інших кафедр: факультетської терапії – завідувач академік АНСРСР М.Д.Стражеско; пропедевтики внутрішніх захворювань – завідувач член-кор. АН УРСР М.М.Губергріц, патологічної анатомії – завідувач проф.. Є.І.Чайка, інфекційних хвороб – завідувач проф. А.М.Зюков, психіатрії – завідувач проф. Я.П.Фрумкін, загальної хірургії – завідувач член-кор. АН УРСР І.М.Іщенко та ін.

Викладачі та науковці цих та інших кафедр були незмінними учасниками наукових конференцій, які організовував О.О.Богомолець майже щорічно з актуальних проблем теоретичної та практичної медицини. О.О.Богомолець неодноразово підкреслював, що патофізіологія повинна брати питання із клініки, вирішувати їх в експерименті і повертати їх у клініку у вигляді практичних рекомендацій.

Такі конференції були проведені з проблем переливання крові (1935р.), шокових станів організму (1938р.), алергії (1936р.), старіння та його профілактики (1938р.), медичної біології(1936р.), із спірних питань гемодинаміки (1934р., 1936р.) та ін.

До найбільш важливих результатів наукових досліджень вчених Київського медичного інституту, виконаних ними в 30-і роки у тісній співпраці з О.О.Богомольцем , у розвиток його вчення про фізіологічну систему сполучної тканини в першу чергу слід віднести комплексне дослідження проблеми гісто-гематичних бар’єрів, їх структури та функції за умов норми та при патології. Як відомо, відкриття існування таких бар’єрів належить геніальному німецькому вченому П.Ерліху ще в кінці 80-х років ХХ сторіччя (в 1908р. він разом з І.І.Мечніковим став лауреатом Нобелівської премії за роботи по імунітету). Їх подальше фундаментальне вивчення в першій половині ХХ сторіччя здійснено видатним російським фізіологом академіком Л.С.Штерн. Нею запропонована назва (“гісто-гематичні бар’єри”) відповідних пристроїв, запропонована їх класифікація.

Київськими вченими (М.Д.Стражеско, О.І.Смирнова-Замкова, Є.О.Татаринов. Є.І.Чайка, Ф.Я.Примак та ін.) запропонували більш вдалу назву (“гемато-паренхіматозні бар’єри “) не тільки з точки зору логіки тих подій та процесів, які здійснюються на межі між кров’ю та тканинами. В новій назві важливою структурною та функціональною складовою відповідних бар’єрних пристроїв було визнано паренхіматозні клітини на додаток до ендотелію, базальної мембрани “судин обміну” (капілярів, венул) та рихлої сполучної тканини периваскулярного простору.

На основі результатів комплексних експериментальних, клінічних досліджень функціональних та структурних порушень гемато-паренхиматозних бар’єрів при різних захворюваннях проф. Ф.Я.Примаком в подальшому було запропоновано поняття про “гіпоксидоз” як особливий патологічний стан, який розвивається внаслідок дії фактора гіпоксії різного генезу. Це поняття (та вчення) знайшло підтримку і у зарубіжних дослідни- ків.

Проф. Є.О.Татариновим вже в післявоєнні роки було продовжено вивчення проблеми гемато-паренхіматозних бар’єрів , зокрема по з’ясуванню ролі факторів проникності (тканинної гіалуронідази) в патогенезі захворювань, у явищах імунітету і алергії, при шокових станах, при інфекціях, при експериментальних пухлинах.

В 30-і роки вчені Київського медичного інституту у тісній співпраці з О.О.Богомольцем провели ґрунтовні дослідження в експерименті і клініці дії малих доз антиретикулярної цитотоксичної сироватки(АЦС) з метою підвищення протипухлинної резистентності та стимуляції гемопоезу при крововтратах (кафедра патофізіології–проф. Є.О.Татаринов, доц. Ф.А.Глуз- ман та доц. Р.А.Димщіц), з метою лікування ранового сепсису, прискорення заживлення ран та при переломах (кафедра загальної хірургії – проф. І.М.Іщенко, Олег.О.Богомолець), з метою лікування деяких психічних захворювань (кафедра психіатрії – проф. Я.П.Фрумкін, доц. І.А.Мізрухін).

Проф. А.М.Зюков (кафедра інфекційних хвороб) вперше в світі (1936р.) запропонував та обґрунтував спосіб лікування скарлатини, дизентерії та черевного тифу за допомогою трансфузій донорської крові.

У важкі роки Великої Вітчизняної війни наукові контакти О.О.Богомольця з вченими Київського медичного інституту не припинились. З його ініціативи були створені дві академічні групи: по вивченню проблем ранового сепсису та розробки способів його лікування, в тому числі з використанням АЦС ( на чолі з акад. М.Д.Стражеско), по вивченню причин та патогенезу “геморагічної набрякової ерітеми”, яка з’ явилась серед населення на Уралі (наукову групу очолював член-кор. АН УРСР Є.О.Татарінов, до її складу входили член-кор. АН УРСР М.М.Губергріц та завідувач кафедри біохімії проф. С.І.Винокуров). У військових шпиталях для лікування поранених широко використовувалась АЦС.

За результатами проведених досліджень по використанню АЦС при переломах Олег О. Богомолець в 1944р. захистив докторську дисертацію.

Завершуючи цей нарис співпраці О.О.Богомольця з вченими та викладачами Київського медичного інституту по вивченню важливих наукових проблем, не можна обійти стороною його видатну роль у 30-і та подальші роки у справі підготовки лікарів та науково-педагогічних кадрів. І те, і інше здійснювалось за підручниками “Патологічна фізіологія” (перше українське видання, т.1-2, 1934 та 1936рр.) та за капітальним ”Руководством по патологической физиологии”, в трьох томах, розробленим під керівництвом О.О.Богомольця та опублікованим в 1935-1937рр. В 1941р. О.О.Богомольцю за цю наукову працю Постановою Ради народних комісарів СРСР було присуджено Сталінську премію І-го ступіня. Ці видання і сьогодні не втратили своєї наукової цінності.

Безпосередньої викладацької діяльності О.О.Богомолець в Київський період його творчого шляху не проводив, обмежувався лекціями з окремих розділів для студентів та викладачів. Та один факт, який приходиться на 1935рік, свідчить про те, що процес навчання студентів, підготовки лікарів у медичних інститутах, при всій зайнятості О.О.Богомольця науковими та організаційними проблемами, продовжував його глибоко хвилювати. І він рішуче втрутився в цей процес, погодившись в 1935р. очолити Державну екзаменаційну комісію на випускному курсі Київського медичного інституту. Цьому передувала спроба у вигляді “Рішення науково-методичної Ради КМІ від жовтня 1931р.” впровадити “передові” методи навчання та контролю, зокрема так званий “бригадний” метод складання заліків та іспитів. За спогадами проф. Є.І.Чайки - видатного вченого-патологоанатома та педагога, сутність такого методу зводилась до того, що студенти ділились на бригади. А підчас іспиту (заліку) опитувався лише один студент (від бригади). В залежності від відповіді опитуваного всі інші студенти отримували таку саму оцінку. Студентам дозволялось самим визначати того, хто має відповідати, як правило, із добре підготовлених. Не важко здогадатись, чим все це закінчувалось.

В звіті Голова Державної комісії академік О.О.Богомолець відзначив низьку якість підготовки студентів, а серед багатьох причин назвав і ту,...”что оканчивающие студенты обучались первые три года во время пребывания в институте по комплексно-цикловой системе бригадным способом и только в последние полтора года обучались по надлежащей методике”.

На цьому, завдячуючи О.О.Богомольцю та активній протидії провідних професорів (М.Д.Стражеска, М.М.Губергріца, Є.О.Татарінова та ін.) так і завершилась одна із перших спроб реформувати систему вищої медичної освіти.

Відзначаючи 125-річчя з дня народження О.О.Богомольця, необхідно зауважити, що протягом останніх шести десятиріч колектив провідного вищого медичного навчального закладу України, який з гордістю носить це ім’я, зробив вагомий внесок по збереженню його наукової спадщини, по творчому розвитку тих наукових напрямків, в яких він працював, по увічненню пам’яті про нього.

Кафедра патофізіології, яку після Є.О.Татарінова послідовно очолювали учні О.О.Богомольця академік АН УРСР В.П.Комісаренко (1950-1955рр.), академік АМН СРСР М.М.Сиротинін (1955-1960рр.), член-кор. АМН СРСР М.Н.Зайко (1960-1986рр.) продовжувала розробляти відповідно проблеми ендокринології, реактивності організму, судинної патології та нервової трофіки. На сучасному етапі основним напрямком наукової тематики кафедри патофізіології є проблема артеріо-атеросклерозу з аналізом функціональних, структурних та метаболічних порушень судинної стінки , з врахуванням видових, вікових та регіональних особливостей.

В Національному медичному університеті ім. О.О.Богомольця створені самостійні кафедри імунології та алергології, ендокринології, онкології, які на рівні сучасних методичних можливостей та концепцій розвивають вказані напрямки наукової спадщини О.О.Богомольця.

З метою увічнення пам’ яті видатного вченого в 1974р. наказами по АН УРСР за підписом її Президента академіка Б.Є. Патона та МОЗ України за підписом Міністра члена-кор. АН УРСР В.Д.Братуся започатковані Наукові читання імені О.О.Богомольця.

Ініціатива їх організації належала ректору Київського медичного інституту ім. акад. О.О.Богомольця члену-кор. АН УРСР С.С.Лаврику та завідувачу кафедри патофізіології члену-кор. АМН СРСР М.Н.Зайку.

З того часу організація та проведення Наукових читань імені О.О.Богомольця є святим обов’язком колективу кафедри патофізіології перед його світлою пам’яттю.