Великий шлях пройдено Національним медичним університетом імені О.О.Богомольця за 160 років. Майже половина з них припадаєна діяльність медичного факультету, що входив до складу Київського університету св. Володимира, який був заснований у 1834 р.
Власного приміщення університет до 1842 р. не мав і змушений був орендувати кілька приватних будинків, переважно на Печерську, зовсім не пристосованих для навчального закладу.
У 1835 р. був затверджений проект будинку для університету, розроблений професором архітектури Петербурзької Академії мистецтв В.І.Беретті. 31 липня 1837 р. в урочистій обстановці відбулася закладка університетського будинку. Під закладні камені були покладені платинова медаль із зображенням на одному боці Миколи І, а на другому - хреста в сяйві з надписом "Во свете Твоем узрим свет!", мідна дошка, монети, камінь з фундаменту Десятинної церкви.
Під керівництвом В.І.Беретті на майже незаселеній околиці "Старого Києва" в 1838-1842 рр. було споруджено в стилі класицизму величезний університетський будинок, що поклав початок нового району міста.
Поруч з університетським будинком у 1841 р. було закладено ботанічний сад. Як і будівництво університетського корпусу, посадка саду здійснювалась за планом архітектора В.І.Беретті.
У 1841 р. у складі Київського університету було відкрито медичний факультет, створення якого планувалося пізніше. Проте збіг обставин та наполегливість кращих представників інтелігенції призвели до відкриття факультету вже у 1841 р.
Велика потреба в лікарях, особливо у зв'язку з новими спалахами епідемічних захворювань, що загрожували поширитись по всій імперії, необхідність укомплектування армії військовими лікарями прискорили відкриття медичного факультету в Києві.
У процесі організації медичного факультету в Київському університеті йому було передано лише частину обладнання, навчального інвентаря та бібліотеку Віденської академії.
Створення медичного факультету наполегливо добивалися тодішні ректор університету М.О.Максимович та видатний хірург М.І.Пирогов.
Ректор Київського університету М.О.Максимович (1804-1873) - відомий український громадський діяч та науковець, історик та збирач українських народних пісень. З 1834 р. М.О.Максимович - професор російської словесності та ректор Київського університету. За освітою Максимович ботанік і йому, як природознавцеві, справа відкриття вищої медичної школи в Києві була близькою. Він не раз порушував питання про створення медичного факультету в Київському університеті, як перед радою професорів університету, так і перед місцевою та центральною владою.
М.І.Пирогов, згадуючи про свою діяльність у медичній комісії при Міністерстві освіти, у "Щоденнику старого лікаря" писав: "Усі справи, навіть вибори медичних факультетів російських університетів проходили через наші руки. Особливо новостворюваний медичний факультет Київського університету майже цілком утверджувався й обирався в нашій комісії". Передбачалося, що цей факультет уже "при першому своєму влаштуванні" стане взірцем для інших університетів країни. М.І.Пирогов не розривав із медичним факультетом тісного зв'язку й надалі. Особливо відбивався його вплив на розвиток медичної науки в Київському університеті в роки перебування на посаді попечителя Київського навчального округу (1858-1861).
9 (23) вересня 1841 р. розпочались заняття на медичному факультеті Київського університету. Цього дня засновник кафедри анатомії професор М.І.Козлов прочитав першу лекцію з анатомії, а 12 (26) вересня 1841 р. професор В.О.Караваєв - першу лекцію з енциклопедії та методології медицини.
Нарешті в древньому Києві, що довгий час був визначним центром освіти та культури Східної Європи, відкрилась вища медична школа.
Історія медичного факультету тісно пов'язана із суспільно-громадською думкою в конкретні періоди, і в той же час вона залежала від інтенсивного розвитку науки у XIX столітті. Адже саме друга половина XIX ст., як відомо, багата на відкриття, виникнення і розвиток медичних наук. Низка вагомих здобутків на ниві медицини належить ученим-медикам, що працювали в стінах університету.
З іншого боку, постійно удосконалювались структура, навчальні програми. Визначальним документом, за яким функціонував університет, був університетський статут, але він змінювався декілька разів.
За статутом 1835 р. на медичному факультеті передбачалось 10 кафедр, одна з них - ветеринарна. Рада університету наполягала на відкритті 13 кафедр. М.І.Пирогов теж наполягав на розширенні кількості кафедр, а також на шестирічному терміні навчання, проте його рекомендації тоді не були враховані.
Для нового медичного факультету непростою справою було знайти відповідні приміщення для клінік. Факультетські клініки: терапевтична, хірургічна та акушерська були відкриті 1 листопада 1844 р. Вони досить довго розташовувалися на першому поверсі головного корпусу університету в мало придатних приміщеннях.
Важко було вирішити проблему викладацьких кадрів. З Вільно після закриття академії приїхали лише професори І.Ф.Леонов та Е.Е.Мірам. У заміщенні професорських посад велику допомогу надали ряд інших університетів. З перших десяти професорів-медиків Київського університету шість захистили докторські дисертації і проходили наукову підготовку в Дерптському університеті в той час, коли там працював великий хірург і анатом М.І.Пирогов.
Першим професором і першим деканом медичного факультету став послідовник Пирогова, випускник Казанського університету, відомий хірург В.О.Караваєв (1811-1892). "Я можу по праву, - зазначав Пирогов,- вважати Караваєва одним із своїх наукових вихованців: я спрямував перші його кроки на поприщі хірургії і передав йому вже обраний мною напрям у вивченні хірургії" .
Призначення В.О.Караваєва відбулося 7 грудня 1840 р., тобто ще до відкриття факультету і задовго до початку читання курсу хірургії. В листі міністра освіти дається таке пояснення: "Хоча курс хірургії починається в самому університеті у 1843 р., проте щоб не прогаяти особу, що стала відомою через свої операції і заслужила схвальну оцінку в колі лікарів, я визнав за необхідне призначити Караваєва тепер же, де він міг бути корисним і порадами своїми при заснуванні факультету і при передачі кабінетів Віденської медико-хірургічної академії в Університет".
Одержавши повідомлення про затвердження на посаді професора, В.О.Караваєв подав рапорт з проханням дозволити йому затриматись у Петербурзі й Москві для ознайомлення з порядком викладання медичних наук у Медико-хірургічній академії і Московському університеті, на що отримав згоду. Більше 2 місяців він знайомився з організацією навчального процесу в цих закладах, відвідував лекції, заняття в клініках і кабінетах, радився з питань влаштування клінік і методики викладання з М.І.Пироговим та іншими відомими професорами.
В.О.КараваєвУ середині лютого 1841 р. В.О.Караваєв виїхав до нового місця служби. Після прибуття у Київ його відрядили до Вільна для сприяння заснованому там комітету з розподілу всіх навчальних посібників. 24 липня 1841 р. Караваєв повернувся з Вільна і почав підготовку до відкриття медичного факультету в Києві.
Професор В.О.Караваєв став першим керівником кафедри хірургії. Як один із найвидатніших хірургів свого часу, він надзвичайно добре володів оперативною технікою та працював майже в усіх розділах хірургії. Усього він зробив 16 тис. операцій. Особливо прославився професор Караваєв у галузі хірургічної офтальмології. Він одним із перших почав успішно оперувати хворих на катаракту, модифікував і удосконалив техніку цього оперативного втручання, сам виконував його за півтори хвилини; зробив близько 3 тисяч операцій по видаленню катаракти. До нього за лікуванням зверталось чимало хворих з-за кордону.
Професор В.О.Караваєв користувався повагою та любов'ю не лише серед студентів, лікарів, але й серед широких кіл громадськості. З 1881 р. він почесний член університету св. Володимира. У 1886 р. з приводу святкування 50-ліття наукової діяльності він одержав почесну адресу, в якій було написано: "Ви принесли молодому Київському університетові й місцевому юнацтву Ваші глибокі знання і щасливі таланти, не лише навчали юнаків Вашого лікарського мистецтва, але й давали високий приклад самобутності та сили думки, поєднаних із зворушливою простотою, чужою найменшій тіні перебільшення та самозакохання".
У 60-ліття професорської діяльності В.О.Караваєва обрано почесним громадянином Києва, а вулицю, на якій він жив, перейменували на Караваєвську (тепер - вул. Толстого).
На початку 1841 р. був призначений другий професор медичного факультету - анатом М.І.Козлов (1814-1889), також учень Пирогова.
М.І.Козлов був одним із засновників медичного факультету і першим завідувачем кафедри анатомії (1841 - 1844), патологічної анатомії (1845-1853).
М.І.Козлов закінчив медичний факультет Казанського університету, потім Дерптський університет. Удосконалювався у Відні, Цюриху, Парижі. З 1841 р. - професор анатомії. Викладав також патологію, фармакологію, патологічну хімію, історію медицини. Заснував при Київському університеті патологоанатомічний музей. Серед перших учених у Росії впровадив гістохімічний аналіз для визначення сутності хворобливих процесів. Наукові праці, присвячені анатомії і військовій медицині. Протягом 30 років редагував "Военно-медицинский журнал".У січні 1854 р. професора М.І.Козлова призначено віцедиректором медичного департаменту в Петербурзі.
У 1842 р. на кафедру фізіології здорової людини призначений Е.Е.Мірам. 31 січня 1843 р. ординарним професором кафедри державного медицинознавства став екстраординарний професор Віденської медико-хірургічної академії, доктор медицини й хірургії, вихованець Харківського університету І.ФЛеонов. У 1843 р. кафедру загальної терапії очолив В.В.Беккер.
У 1843 р. за рекомендацією Пирогова у Київський університет був направлений з Петербурга анатом О.П.Вальтер (1817-1889). Знаступного року він очолив в університеті кафедру анатомії, а у 1845 р. захистив першу в історії Київського університету дисертацію на медичну тему.
Багатогранна й плодотворна діяльність Вальтера у Києві продовжувалась 30 років. Крім анатомії, професор Вальтер викладав курси фізіології, хірургії, історії медицини. Його роль у роботі всього медичного факультету була без перебільшення надзвичайною. У1851 -1853 рр. завдяки винятковій енергії О. П. Вальтера та під його керівництвом був збудований університетський анатомічний театр, що вважався на той час одним з кращих у Європі.
Професор Вальтер відомий і як громадський діяч. Він активно цікавився питаннями громадської медицини, організації медичної допомоги в Україні, організацією педагогічного процесу. Значна його роль як видавця та редактора часопису "Современная медицина". Відомий він також як автор одного з найкращих на той час підручників з анатомії (1852), за який Петербурзька медико-хірургічна академія нагородила автора премією імені П.Загорського.
Серед перших професорів терапії медичного факультету Київського університету з 1844р. бувФ.С.Цицурин (1814-1895) - не лише видатний терапевт і педагог, але й непересічний науковець, що цікавився не тільки проблемами лікування, але й загально біологічними питаннями. Його висловлювання демонструють глибокий філософський підхід до медицини. "Кожна теорія, коли вона правдива, мусить знаходитись у постійному відношенні з фактами, кожен факт мусить знаходити своє пояснення в теорії", - зазначав Ф.С.Цицурин. Він же запропонував струнку систему медичної освіти, причому надавав великого значення систематичному навчанню біля ліжка хворого, підкреслював важливість фізичного обстеження хворого, завжди звертав увагу на велике значення спостережливості лікаря.
Професор Ф.С.Цицурин - другий декан медичного факультету Київського університету. У 1857 р. його переведено до Варшави.На засіданні Ради університету від 7 травня 1843 р. було вирішено: "Беручи до уваги, що в цьому університеті уже утворився медичний факультет і що в ньому можуть випробовуватись особи, що прагнуть медичних звань і ступенів, зробити про це публікацію в губернських відомостях Київської, Волинської, Подільської, Херсонської, Чернігівської, Полтавської, Вітебської, Гродненської й Віденської губерній".
Отже, вже до середини 1843 р. в Київському університеті сформувався колектив учених-медиків, а медичний факультет став одним із центрів підготовки лікарських кадрів і розвитку медичної науки.
Підбір перших професорів для заміщення кафедр медичного факультету виявився вдалим. Усім їм було надане закордонне відрядження, під час якого протягом 2 років вони знайомилися з досягненнями медичної науки в Західній Європі. Старшому з них - І.Ф.Леонову - виповнилось 34 роки, молодшому - О.П.Вальтеру - 26 років.
У 1842 р. Київський університет перейшов до власного приміщення. Тоді ж для нього був затверджений новий статут, в основу якого покладено загальний університетський статут 1835 р. Однак у значній частині параграфів він давав спеціальні постанови для Київського університету.
Надавши деяку академічну свободу студентам, новий статут не дав Київському університету всіх прав, яким користувались інші університети за статутом 1835 р. Але кількість кафедр в університеті зросла.
На медичному факультеті затверджено 10 кафедр: "анатомія фізіологічна з мікрографією; фізіологія здорової людини; фізіологія хворої людини з патологічною анатомією; загальна терапія і "врачебное веществословие" з обов'язковими відомостями з токсикології, викладанням мінеральних вод і рецептурою; оперативна хірургія з хірургічною анатомією, вченням про пов'язки і хірургічною клінікою; теоретична хірургія з офтальмологією; спеціальна терапія; терапевтична клініка з семіотикою; акушерство теоретичне і практичне, викладання хвороб породіль і новонароджених, акушерська клініка; державне медицинознавство, яке включало: а) судову медицину; б) медичну поліцію з гігієною; в) медичне законознавство, тобто коротке викладення ходу справ, порядку служби і устрою по медичному управлінню в державі, а також відомості про цивільну службу і правознавство в необхідному для лікаря обсязі; г) ветеринарну поліцію з епізоотичними хворобами".
За статутом 1842 р. удалося організаційно оформити викладання додаткових дисциплін. Дуже важливим стало створення єдиної в університетах кафедри державного медицинознавства, де викладалася й гігієна тамедична поліція. Гігієна вперше розглядалась як наука, що складала основу санітарного нагляду (медичної поліції). Сама назва кафедри містила початкові елементи громадської медицини.
В цілому статут 1842 р. відіграв позитивну роль. Зокрема, поділ кафедри фізіології на кафедри нормальної й патологічної фізіології відповідав потребам розвитку цих наук. Кафедру семіотики об'єднано з терапевтичною клінікою, а кафедру загальної терапії виділено у самостійну з включенням до неї курсу "врачебного веществословия". Статутом передбачалася організація кафедри оперативної хірургії з топографічною анатомією, вченням про пов'язки і хірургічною клінікою, що, в свою чергу, свідчило про анатомо-фізіологічний підхід у вивченні хірургії.
Термін навчання на медичному факультеті був установлений у 5 років, на інших факультетах - 4 роки. Статут давав право Раді клопотатись про дозвіл докторам і магістрам читати лекції в університеті. Такій особі присвоювалось звання доцента. Доценти повинні були стати основою для забезпечення штатними ад'юнктами й професорами. Таким чином, статут уводив інститут доцентства, надаючи фахівцям право читати власні курси на факультеті.
У звіті "Про стан та діяльність університету" за 1841/1842 академічний рік указано, що студенти-медики 1-го курсу вивчали фізіологічну анатомію по 8 год. щотижня під керівництвом професора М.1.Козлова й енциклопедію та методологію медицини - по 2 год. щотижня під керівництвом професора В.О.Караваєва. Крім того, на природничому відділенні філософського факультету вони слухали фізику - по 6 год., хімію, ботаніку, зоологію, латинську мову, німецьку мову - по 3 год., богослов'я щотижня.
Відповідно до існуючого положення, з усіх предметів студентів повинні були екзаменувати два професори. Екзаменатори М.І.Козлов і В.О.Караваєв високо оцінили знання студентів. З 16 державнокоштних студентів більшість отримали "4", що означало "відмінна відповідь".
За п'ять років студенти вивчали і складали іспити з таких предметів: богослов'я, хімія, фізика, ботаніка, мінералогія, зоологія, анатомія, енциклопедія та методологія медицини, фізіологія, теоретична хірургія і офтальмологія, оперативна хірургія, патологічна анатомія, загальна терапія, спеціальна терапія, фармакологія і рецептура, акушерство, жіночі та дитячі хвороби, судова медицина, медична поліція і гігієна, фармакогнозія і фармація, хірургічна клініка, практичне акушерство, практична судова медицина.
У 1846 р. відбувся перший випуск лікарів, які закінчили медичний факультет Київського університету. Відповідно до рішення медичного факультету від 8 червня 1846 р., з 16 державнокоштних студентів 5-го курсу звання лікаря з відзнакою були удостоєні 4, звання лікаря - 6. Решта 6 студентів, які одержали на "остаточних" іспитах незадовільні цінки, відповідно до існуючого на той час положення, повинні були перескласти іспити. При цьому ті, що одержали незадовільну оцінку з одного предмета (2 студенти) - через 3 місяці (тільки з цього предмету), а ті, хто одержав дві незадовільні оцінки і більше (4) - через 6 місяців з усіх предметів.
У жовтні й грудні 1846 р. склали іспити ще 2 студенти, які раніше одержали незадовільні оцінки з одного предмета. Таким чином, у 1846 р. звання лікаря були удостоєні 12 студентів. У 1847 р. дипломи лікаря одержали 16 студентів, у тому числі 4 - ті, хто не склав іспити в 1846 р.
Після закінчення медичного факультету колишні державнокоштні студенти складали іспити на звання повітового лікаря, їх забезпечували карманними наборами лікарських інструментів, екіпірувальними грошима в сумі 42 руб. 85 1/2 коп. на кожного і направляли у військове, морське або цивільне відомство, де вони зобов'язані були прослужити 7,5 років.
З числа перших випускників троє за клопотанням медичного факультету були залишені при університеті, решта - направлені на службу в військове й морське відомство.
Медичний факультет бурхливо розвивався, і якщо перший набір 1841 р. складався лише з 29 осіб, то вже через 7 років на медичному факультеті нараховувалося 299 студентів, майже половина всіх, хто навчався в університеті. 1 в подальшому набір студентів постійно зростав (у 1895 р. на медичному факультеті навчалось 986 студентів).
Розширювалися клінічні та навчальні бази факультету. В перші роки клініки розміщувалися в окружному військовому госпіталі та пристосованих помешканнях університету, а кафедра анатомії спочатку в орендованому приватному будинку, а потім у головному корпусі університету. З 1847 р. її виведено з корпусу університету.
У 1853 р. став до ладу побудований за проектом архітектора О.В.Беретті один з найкращих у Європі анатомічних театрів (вул. Фундуклеївська, тепер - Богдана Хмельницького). Значною мірою це вдалося зробити завдяки енергійності та наполегливості другого завідувача кафедри анатомії О.П.Вальтера і за допомогою професора М.І.Козлова, який був домашнім лікарем тодішнього генерал-губернатора Д.Г.Бібікова.
На будівництво анатомічного театру були, врешті, відшукані кошти в сумі 150 тис. руб., серед яких 100 тис. руб. пожертвувані дворянством південно-західних губерній у розпорядження Київського навчального округу на заснування училища фельдшерів і цирульників, необхідних поміщикам для лікування їх кріпаків. Відкриття такої школи свого часубуло відхилено медичним факультетом, як не властиве для нього, а гроші в навчальному окрузі так і лишились.
В анатомічному театрі колекції препаратів музею нормальної анатомії поділялися хронологічно на три категорії: перша колекція, перевезена з Вільна, друга колекція, складена професором О.П.Вальтером і третя колекція професора В.О.Беца.
Віденська колекція складалася з 1530 номерів, виготовлених і розміщених у строго систематизованому порядку. Більша половина цієї колекції складалася з препаратів розвитку кісток, що на той час було єдиним таким зібранням у всій Європі. Цю колекцію після закриття Віленської академії перевезено до Києва під особистим наглядом професора В.О.Караваєва.
Колекція професора О.П.Вальтера складалася з препаратів, що доповнювали віленські колекції, і препаратів із воску, що відображали історію розвитку різних зародків, і зібрання черепів.
Колекція третього за часом завідувача кафедри анатомії професора В.О.Беца складалась з анатомічних і гістологічних препаратів мозку і містила в собі до 10 тисяч номерів. Вона єдина у своєму роді. В ній препарати двох різновидів: 108 гіпсових зліпків різних півкуль мозку, 8941 препарат поперечних розрізів різних частин усієї півкулі та різних її відділів. Була й антропологічна колекція професора Беца, що складалась зі 149 черепів7.
Препарати професора Беца демонструвалися на виставці у Петербурзі у 1871 р. та у Відні в 1873 р. Комісія експертів присудила в Петербурзі велику срібну медаль, а у Відні - медаль "преуспеяния". Колекція препаратів Беца на Віденській виставці була оцінена у 7 тис. австрійських гульденів, і професор Бенедикт пропонував за них цю суму8.
Поряд із музеєм нормальної анатомії розміщувався музей патологічної анатомії, в якому основну частину складала Віленська колекція (1238 експонатів). Тут же були й зібрання ушкоджень кісток, зібраних професором Гюббенетом під час облоги Севастополя.
Серед препаратів Віленської колекції було рідкісне зібрання ковтунів; воно стало матеріалом для дисертації на ступінь доктора медицини О.П.Вальтера.
У 1863 р. на хвилі прогресивних перетворень після скасування кріпацтва був прийнятий новий ліберальний університетський статут, який гарантував подальше розширення кількості навчальних дисциплін.Статут 1863 р. передбачав на медичному факультеті 17 кафедр при 16 професорах, 15 доцентах і двох прозекторах, проте фактично було затверджено 16 кафедр. Дозволялося створити кафедри: ембріології з порівняльною анатомією, загальної патології, гігієни і медичної поліції, фармакогнозії й фармації, теоретичної і експериментальної фармакології, медичної фізики й хімії.
Навчальна робота в університеті у порівнянні з дореформеним періодом поліпшилась. Цьому сприяло збільшення числа кафедр і викладачів. Крім того, професорсько-викладацький склад університету поповнився рядом талановитих учених, в т. ч. і медиків, що сприяло підвищенню рівня викладання.
Підвищенню рівня навчальної роботи значною мірою сприяло також широке запровадження з кінця 60-х років практичних занять. Як відомо, в першій половині XIX ст. в університетах панівною була лекційна система викладання. Міністерство народної освіти звернуло увагу на активізацію навчальної роботи в університетах. Впроваджувалися у педагогічний процес семінарські, лабораторні та інші види практичних робіт. Практичні заняття студентів медичного факультету проводились в лабораторіях, кабінетах, клініках, анатомічному театрі.
Велику роль у реформуванні викладання клінічних дисциплін відіграв видатний терапевт В.Т.Покровський, запропонувавши свою програму, принципи якої збереглися до нашого часу. Він був одним із перших учнів основопмедицині С.П.Боткіна. Необхідно також зазначити, що створення нових кафедр, як правило, пов'язувалося з яскравими особистостями професорів-засновників, серед яких слід відзначити Н.А.Хржонщевського, П.І.Перемежка, В.А.Субботіна, В.І.Дибковського. Взагалі, рівень викладання на факультеті був надзвичайно високим. Саме це і прогресивні традиції, що склалися на факультеті, гарантували розвиток вузу. Цьому не могли перешкодити навіть такі документи, як новий реакційний університетський статут 1884 р., бо й він мусив рахуватися із світовими тенденціями розвитку медицини. Так, статут передбачав відкриття вже 24 кафедр, відкриваючи шлях дитячим, нервовим, душевним, очним і шкірним хворобам.
Попри всі складнощі й перепони, медичний факультет Київського університету досить стрімко розвивався й розгалужувався, залишаючись за рівнем викладання та добором науково-викладацьких кадрів серед
найкращих навчальних закладів не лише Російської імперії, а й Європи.
Київський університет мав ряд навчально-допоміжних установ. Проте деякі з них були в незадовільному стані. Міністр народної освіти Є.Ковалевський, який у 1859 р. оглянув Київський університет, доповідав царю, що університетська клініка "має великі незручності, розміщуючись в будинку університету з іншими його установами і притому в тісних кімнатах, непридатних для необхідного освіження повітрям", ще університет "не має в розпорядженні своєму особливої лікарні, де б студенти могли практикуватися біля ліжка хворю під керівництвом професорів", і тому вони "за необхідністю відвідують військовий госпіталь, де не може бути різноманітності хвороб і де притому зовеш не буває хворих жінок".
У звіті міністр зазначив чудове влаштування анатомічного театру і, даючи загальну оцінку медичного факультету, вказав, що факультет має багато достойних професорів, двоє ж із них - професор оперативної хірургії Караваєв і спеціальної терапії Мерінг склали б честь кращому з європейських університетів. Положника фізіологічного напрямку в клінічній У Києві в той час були дві лікувальні установи - військовий госпіталь (1792) і Кирилівська лікарня (1803).
У 1875 р. урочисто відкрито міську Олександрівську лікарню (тепер - Центральна міська клінічна лікарня), яка стала клінічною базою медичного факультету.
У 1885 р. нарешті збудовані корпуси для факультетських терапевтичної та хірургічної клінік на кошти, асигновані урядом як подарунок до 50-річчя університету (1884). А 1888 р. поряд з'явився будинок акушерської клініки. Так склався медичний комплекс на Бібіковському бульварі (тепер бульвар Шевченка, 17).
У 1888 р. при університеті налічувалось 45 навчально-допоміжних установ, серед яких 4 факультетські клініки, 3 госпітальні клініки, 2 клінічні відділення при міській лікарні, анатомічний театр, а також лабораторії та кабінети.
Професори та викладачі медичного факультету подавали медичну допомогу населенню. Особливо популярним не лише в Києві, але й далеко за його межами був професор хірургії В.О.Караваєв.
Під час Кримської війни в Севастополь добровільно виїхав київський професор-хірург Х.Я.Гюббенет разом із групою студентів-медиків; під його керівництвом там було зроблено понад 3 тисячі операцій. Гюббенет лікував адміралів Нахімова та Істоміна. У 1876 р. професор С.П.Коломнін поїхав на сербсько-турецький театр воєнних дій.Червоною ниткою в діяльності медичного факультету Київського університету проходить самовіддана боротьба кращих його представників з епідеміями холери, тифів, чуми та прокази. В 1847-1849 рр. безпосередню участь у боротьбі з епідеміями холери в Києві брали морфологи О.П.Вальтер та М.І.Козлов, терапевт Ф.С.Цицурін та хірург Х.Я.Гюббенет. Висновки з цих численних спостережень над перебігом холери багато в чому допомогли з'ясуванню природи цього ще на той час недостатньо вивченого захворювання. У 1856 р. для боротьби з епідеміями тифів на театр воєнних дій виїжджали Ф.Ф.Мерінгта С.П Апфер'єв. У 1877-1878 рр. у боротьбі з епідемією висипного тифу в Києві загинули В.Т.Покровський та Н.С.Афанасьєв. Неодноразово для боротьби з епідеміями чуми та прокази в місця їхнього поширення виїжджав київський учений Г.М.Мінх. Він знаходився в небезпечних вогнищах: на півдні Росії, в Астраханській губернії, в Персії, Єгипті та Палестині.
Загальновідома самовіддана боротьба В.К.Високовича та Д.К.Заболотного наприкінці XIX та на початку XX століття з епідеміями холери та чуми як на території країни, так і за її межами - в Індії, Монголії, Месопотамії, Португалії, Марокко, Китаї та Маньчжурії.
Медична наукова думка в Київському університеті утримувалася на значній висоті. Незважаючи на всі труднощі, медичний факультет Київського університету вже з перших років свого існування посів почесне місце серед вищих медичних шкіл того часу й відіграв велику роль не лише в розвитку медичної освіти, але також у практичному лікуванні, поданні медичної допомоги населенню.
Значення медичного факультету зросло у другій половині XIX та на початку XX століття. Тут працювали всесвітньо відомі вчені, такі як В.О.Бец, П.І.Перемежко, В.В.Підвисоцький, В.К.Високович, В.Ю.Чаговець, В.П.Образцов, М.М.Волкович, В.Є.Чернов, І.В.Троїцький та ряд інших.
У цей час на медичному факультеті почалось формування оригінальних наукових медичних шкіл. Епоху в розвитку наукової медицини складають значні відкриття професора В.О.Беца, автора класичних праць з мікроскопічної анатомії центральної нервової системи, основоположника сучасного вчення про клітинну будову кори головного мозку, професора П.І.Перемежка, автора цінних робіт з цитології, Г.М.Мінха, визначного патолога, автора широко відомих робіт із морфології та епідеміології різних інфекцій. Видатний внесок у медичну науку склали праці київських клініцистів В.Т.Покровського, Ю.К.Шимановського, В.П.Об-разцова, Ф.Г.Яновського, М.М.Волковича. Значний внесок у медицину пов'язаний з іменами В.В.Підвисоцького, В.К.Високовича, В.А.Субботіна, Н.А.Хржонщевського, В.Б.Томси, В.Ю.Чаговця та ін. Чимало наукових робіт цих учених не втратили свого значення і в наші дні.Деякий час (1870-1871) у Києві працював видатний вчений-хірург і громадський діяч, послідовник М.І.Пирогова, М.В.Скліфосовський. Пізніше він був професором Московського університету.
Сучасниками й послідовниками Пирогова були також інші професо-ри-хірурги Київського університету другої половини XIX століття - Ю.К.Шимановський, С.П.Коломнін та О.С.Яценко. Перший з них - видатний вчений-новатор, автор кількох праць з пластичної й оперативної хірургії, що не втратили свого значення до нашого часу. Капітальна праця "Операции на поверхности человеческого тела" удостоєна премії імені І.Ф.Буша. С.П.Коломнін запропонував і першим у Росії здійснив перев'язування зовнішньої сонної артерії. Першим у світі провів у воєнних умовах внутрішньо артеріальне переливання дефібринованої крові. Він був талановитим викладачем і лікарем. О.С.Яценко зробив великий внесок у розвиток шкірної пластики. Він першим у світі здійснив заміщення дефектів шкіри після вогнепальних поранень.
Один з учнів видатного патологоанатома В.В.Підвисоцького по Київському університету, згодом видатний радянський епідеміолог, Д.К.Заболотний згадував про свого вчителя: "Київський період життя Володимира Валеріановича Підвисоцького був найбільш блискучим і продуктивним періодом його життя в науковому відношенні: там створювалась його слава, там проявилась його кипуча енергія, там розгорнулась у розквіті сил його багато обдарована натура". Працюючи в Києві, Підвисоцький написав підручник "Основи общей патологии", що витримав понад 20 видань, був перекладений на 17 іноземних мов і удостоєний премії Російської Академії наук. За висловом І.П.Павлова, Підвисоцький, як автор підручника, став "учителем великого ряду лікарів не лише вітчизняних, а й іноземних". У Києві Підвисоцький організував видання журналу "Архив патологии, бактериологии й клинической медицины".
У Київському університеті в другій половині XIX століття було організовано одну з перших у Росії самостійних кафедр гігієни. Близько 30 років кафедрою керував видатний діяч вітчизняної медицини В.А.Субботін. У 1882 р. Субботін видав "Краткий курс гигиены", який мав великий успіх серед студентів і лікарів. Крім того, ним було написано понад 20 оригінальних наукових праць.
У Київському університеті організовано першу в Україні кафедру дитячих хвороб, якою керував професор В.Є.Чернов. Завдяки його енергійній діяльності в 1891 р. при університеті створено першу в Україні дитячу клініку. В.Є.Чернова вважають основоположником київської педіатричної школи. З керованої ним клініки вийшло кілька визначних учених-педіатрів. В.Є.Черновим написано понад 50 наукових праць.
Вчені університету брали діяльну участь у науково-громадському житті й у розвитку міжнародних наукових зв'язків. Університет направляв своїх представників на всеросійські та міжнародні наукові з'їзди й конгреси, надсилав експонати на виставки. Так, на Паризьку виставку 1867 р. були надіслані інструменти, виготовлені професором хірургії Ю.К.Шимановським. Привезені на Віденську міжнародну виставку 1873 р. професором В.О.Бецом анатомічні препарати мозку були нагороджені медаллю.
Значних досягнень домоглися вчені-медики Києва на початку XX ст. На медичному факультеті університету в цей період працював ряд високо досвідчених спеціалістів. Кафедру патологічної анатомії у 1895-1912 рр. посідав талановитий учений В.К.Високович. Його по праву називали "королем патологів". Важливі заслуги має Високович і в галузі бактеріології. Він брав участь у боротьбі з епідеміями холери й чуми в Індії, Астраханській губернії, Одесі. У Києві Високович став одним із засновників бактеріологічного інституту, роботою якого керували професори університету.
Кафедру фізіології посідав професор С.І.Чир'єв, який опублікував значну кількість наукових праць, головним чином, з електрофізіології. Видатним ученим, основоположником електрофізіології був В.Ю.Чаговець, що зайняв кафедру після Чир'єва (1910). Його плодотворна діяльність у Києві тривала понад 30 років. За видатні заслуги в галузі фізіології він був у 1939 р. обраний академіком Академії наук УРСР.Одне з почесних місць у вітчизняній терапевтичній науці належить київському терапевту професору В.П.Образцову, який увійшов в історію медицини як новатор-діагност, видатний учений-клініцист.
Багато цінного і нового у різні галузі клінічної медицини, а також у вивчення й лікування туберкульозу, вніс інший талановитий професор-терапевт Київського університету Ф.ГЯновський. Він був людиною великої душі, палким патріотом, видатним громадським діячем, чуйним педагогом.
Образцов і Яновський створили в Києві оригінальну терапевтичну школу, яка мала значний вплив на подальший розвиток вітчизняної терапії і з якої вийшло немало видатних вчених.
Видатним представником вітчизняної хірургії початку XX ст. був професор М.М.Волкович. Він написав понад сто наукових праць. У 1908 р. Волкович заснував Київське хірургічне товариство і протягом 20 років керував його роботою.
Великі заслуги професорів і викладачів медичного факультету у створенні громадських організацій та наукових медичних товариств. Товариство київських лікарів - одне з перших медичних товариств в Україні та в Російській імперії - було організоване в 1840 р. з ініціативи київських лікарів К.Ф.Босеє, Л.Ф.Гротковського й А.Ф.Мерінга, які вважали, що результати науки можна зробити надбанням суспільства лише спільною працею. Київська спілка не обмежувалася виключно академічною діяльністю, а ставила перед собою низку завдань: сприяння науковому вдосконаленню лікарів, поширення серед них новітніх наукових досягнень, розповсюдження медико-гігієнічних знань серед народу, медична допомога зубожілим та взаємодопомога. У зв'язку з урочистим відкриттям було пожертвувано на витрати 462 руб. 50 коп.
Уже в 40-і роки діяльність Товариства значною мірою визначалась участю в ній професорів медичного факультету університету. У 1849 р. Товариство київських лікарів очолив професор В.О.Караваєв і керував ним до 1857 р. Його спадкоємцями стали С.П.Алфер'єв (1857-1860), Х.Я.Гюббенет( 1860-1869), Н.А.Хржонщевський (1869-1872 і 1886-1892), Ю.І.Ма-цон (1872-1881), П.І.Перемежко (1881-1882), Г.М.Мінх (1882-1886), ФА-Леш (1894-1897), К.Г.Трітшель (1897-1909), В.П.Образцов (1917-1920), Ф.Г.Яновський (1922-1928).Діяльність Товариства регламентував прийнятий у 1850 р. статут, який передбачав обговорення доповідей про досягнення медичної науки, повідомлень про цікаві випадки з медичної практики бажано з демонстрацією хворих. Крім того, на засіданнях Товариства широко висвітлювались стан боротьби з епідемічними та соціальними хворобами, рівень захворюваності та смертності населення, санітарний стан міста та інші питання.
У 1864 р. приват-доцент кафедри терапії Л.А.Маровський виступив на засіданні Товариства з промовою "Про важливість викладання гігієни в навчальних закладах", в якій відстоював необхідність гігієнічних знань для народу і системи викладання їх у навчальних закладах усіх ступенів.
На цей час Товариство налічувало більше 120 членів і об'єднувало як кращих викладачів медичного факультету, так і найбільш прогресивних лікарів Києва. Потреби практичної медицини були в центрі уваги Товариства, особливо під час численних епідемій. Члени громади брали участь у заходах із ліквідації епідемій. Уславилися героїчною працею в час епідемій паразитарних тифів, холери та інших гострозаразних хвороб члени Товариства професори В.Т.Покровський, Г.М.Мінх, В.К.Високович,Ф.Г.Яновський. У 1879 р., коли спалахнула епідемія чуми в Астраханській губернії, члени Товариства не тільки обговорювали її епідеміологічні та санітарні аспекти (професор В.А.Субботін), але й брали безпосередню участь у ліквідації епідемії, працюючи у вогнищах (професор Г.М.Мінх). Результати цієї експедиції узагальнені в книзі "Чума в России (Ветлянская зпидемия 1878-79 гг.)". Професор Г.М.Мінх неодноразово брав участь і в ліквідації спалахів інших небезпечних хвороб, зокрема, прокази. Про це він доповідав на засіданні Товариства, висловивши у 1885 р. припущення про інфекційну природу хвороби. Традиції безпосередньо брати участь у ліквідації епідемій дотримувались й інші члени Товариства, серед них необхідно насамперед назвати визначного патолога професора В.К.Високовича.
З ініціативи Товариства створено низку медичних установ, покладено початок першій у Російській імперії службі швидкої медичної допомоги. Під безпосереднім керівництвом професора О.Д.Павловського розроблена і вперше в країні застосована протидифтерійна сироватка, на благодійні кошти збудований Бактеріологічний інститут. Саме члени Товариства поставили питання про розробку проекта і відкриття в Києві санітарної станції, яка почала функціонувати в 1891 р.
Особливу роль відіграла спілка в організації санітарної освіти, великим ентузіастом якої був професор Н.А.Хржонщевський. З його ініціативи створено Комісію народних медичних читань. Діяльність Комісії поклала початок організаційним формам санітарної освіти, і її діяльність була високо оцінена громадськістю на III та VI Пироговських з'їздах. Члени Комісії не тільки читали лекції, але й видавали популярні брошури.
Товариство публікувало протоколи засідань і додатки до них, а з 1894 р. систематично видавались "Труды общества" з додатком протоколів. Громада друкувала свої праці в "Университетских Известиях", "Современной медицине", в газеті "Киевский телеграф" і мала свою бібліотеку.
У зв'язку з епідеміями, що час від часу спалахували в різних регіонах країни, царський уряд змушений був терпимо ставитися до поширення санітарно-гігієнічних знань. Однак він завжди залишався на сторожі, свідченням чого є "Височайше затверджені правила для влаштування народних читань у губернських містах" (1876), які відзначалися досить жорсткими умовами. Незважаючи на це, народні читання, які мали великий успіх у населення, все більше поширювалися. На зібрані добродійні кошти у 1895 р. в Києві було збудовано Народну аудиторію.
Заслуговує на увагу вжиття Товариством київських лікарів заходів з організації у Росії з'їздів природознавців і лікарів. Так, спілка ще 1862 р. клопоталась про дозвіл на ці з'їзди в одному з центральних міст Росії. Для цього нею збиралися матеріали з медичної статистики, розроблявся проект про такі з'їзди, велось листування з цих питань з іншими товариствами.
Тривалий час Товариство лікарів було єдиним науково-медичним товариством у Києві. У 1886 р. створюється Акушерсько-гінекологічне товариство, яке очолив професор Г.Є.Рейн. У 1894 р. засновано Товариство боротьби із заразними хворобами. В 1896 р, при Київському університеті організувалось Фізико-медичне товариство, метою якого було зближення медицини та інших галузей природознавства, широке використання результатів фундаментальних досліджень і медичної практики. Очолив Товариство професор М.І.Стуковенков.У 1897 р. засноване Психоневрологічне товариство під керівництвом професора І.О.Сікорського, у 1899 р. - Товариство по боротьбі з чахоткою і горбковицею, а в 1900 р. - Дерматосифілідологічне товариство (голова - професор С.П.Томашевський) і Товариство дитячих лікарів (голова - професор В.Є.Чернов).
Організатором і багатолітнім керівником Хірургічного товариства був видатний хірург професор М.М.Волкович. В активі цього Товариства, яке було створене в 1908 р., добрі починання, що сприяли розвитку вітчизняної хірургії. У Києві існували також Одонтологічне, Офтальмологічне товариства і Товариство прихильників військово-санітарних знань.
Усі спілки сприяли прогресу медичної науки та поліпшенню медичної допомоги населенню. Заслуговують на увагу громадські та благодійні товариства, такі як "Крапля молока", "Біла ромашка", "Ясла", організовані для надання допомоги малозабезпеченим і незаможним жителям Києва. В їх діяльності брали участь чимало відомих професорів і лікарів медичного факультету. Самовідданість і щедрість, яку виявляли кращі представники київської медицини, були прекрасними зразками для наслідування, на них виховувались цілі покоління молодих лікарів.
Університет, його передові професори й студенти проводили значну культурно-освітню роботу серед населення Києва і України. Вечорами в університеті читались безплатні публічні лекції, що охоче відвідувались жителями міста. "Публічні лекції, - пізніше згадував один з вихованців Київського університету, - мали повний і заслужений успіх, і за читання їх не можна не висловити великої подяки професорам нашого університету; не можна не дякувати їм за те світло й інтерес до науки, які вони вносили в інтелігентське громадське середовище, що так жадібно у той час цікавилось науковими питаннями з предметів природознавства. Колишні слухачі професорських публічних лекцій завжди з глибокою вдячністю згадували цих безкорисливих трудівників науки, що ділилися з публікою своїми знаннями і пояснювали їй незрозумілі питання з предметів наукових знань, що її цікавили".
Крім безплатних, читались і платні публічні лекції. Виручені за них кошти передавались на допомогу голодуючим, незабезпеченим студентам, на навчальні заклади тощо.
Професор Н.А.Хржонщевський протягом 15 років (1882-1897) очолював комісію загальноосвітніх народних читань, організовану за ініціативою київських учителів, і, як уже зазначалось, Комісію медичних народних читань, створену ним при Товаристві київських лікарів.У 1881 р. в Києві започатковано діяльність першого в країні студентського наукового медичного товариства. Це товариство організував студент-медик О.А.Кисіль разом з іншими ентузіастами - Ф.Яновським, П.Нікольським, М.Черняхівським.
О.А.Кисіль народився у 1859 р. в Києві. Після закінчення гімназії він вступив на медичний факультет Київського університету, який закінчив у 1883 р. Потім О.А.Кисіль почав працювати в Петербурзі ординатором у клініці дитячих хвороб Військово-медичної академії. В цей же період він відвідував лекції талановитого клініциста С.П.Боткіна, які справили на нього велике враження. Саме тут О.А.Кисіль упевнився в тому, що хвороба - порушення рівноваги між організмом та зовнішнім середовищем. Таке розуміння хвороби давало в руки лікаря-дослідника ключ до пізнання етіології захворювань, і, отже, до знаходження шляхів для ліквідації хвороб. "Боротися з хворобами, - писав О.А.Кисіль, - можна тільки тоді, коли ми їх добре знаємо, і, перш за все, якщо ми знаємо їх етіологію. Це я вважаю найголовнішим завданням клініки".
Протягом піввіку О.А.Кисіль працював у Москві, викладав у Московському університеті, на Вищих жіночих курсах, завідував кафедрою II Московського медичного інституту. Тут він створив школу педіатрів, опублікував видатні праці з ряду захворювань у дітей. Його перу належать понад 600 наукових робіт.
Заслужений діяч науки, засновник педіатричної школи професор О.А.Кисіль ніколи не забував про свій рідний Київ.
Студентське наукове товариство Національного медичного університету імені О.О.Богомольця з 1981 р. носить ім'я професора О.А.Кисіля.
У містах із розвиненою мережею вищих навчальних закладів існували доброчинні товариства допомоги студентству. Першим з об'єднань такого типу стало Товариство допомоги студентам університету св. Володимира. За статутом Товариство допомагало нужденним студентам отримати університетську освіту, а також підтримувало випускників протягом першого року по закінченні навчання. Дійсними членами громади були Є.І.Афанасьев, І.О.Сікорський, В.А.Субботїн та ін. Серед різноманітних справ університетської філантропічної спілки було заснування студентської їдальні у най маному приміщенні. Згодом придбали будинок і садибу по вулиці Гімназичній (тепер - вул. Леонтовича). У 1902 р. на цьому місці розпочалось будівництво нової їдальні, на що було отримано грошову допомогу від уряду в сумі 20 тис. руб., серед надходжень цього року - дві тисячі від київського міського управління та 1300 руб. від М.А.Терещенка. У своїй структурі доброчинне об'єднання мало також бюро по забезпеченню студентів роботою.
Серед філантропічних спілок, що надавали підтримку студентській молоді, особливе місце посідало Економічне товариство студентів-медиків Київського університету. У структурі громади був фонд позик грошима, фонд позик обідами, молочарня, крамниця, їдальня. Кожен член Товариства, що вніс повний пай, мав право скористатися послугами фонду позик, причому безповоротних сум не видавалось. Фінансове підґрунтя доброчинного об'єднання формувалось з членських внесків, повернених позик, пайового капіталу, надходжень від установ і приватних осіб, доходу від торговельних закладів тощо.
1910 р. розпочала свою діяльність ще одна спілка підтримки студентської молоді - Товариство швидкої допомоги нужденним студентам вищих навчальних закладів. Воно мало в своїй структурі їдальню, трудове й квартирне бюро. Вступати в Товариство дозволялося також слухачкам Вищих жіночих курсів і Жіночого медичного інституту".
Багато років прогресивні вчені та громадські діячі доводили необхідність допуску до вищої освіти і жінок. Про це висловилася Рада Київського університету ще при обговоренні проекта статуту 1863 р. Протягом тривалого часу відстоював це право на сторінках щотижневика "Современная медицина" професор О.П.Вальтер.
Наприкінці XIX століття після неодноразових спроб вирішити питання про жіночу медичну освіту було відкрито Жіночий медичний інститут у Петербурзі (1897). В інших містах це питання було вирішене частково лише на початку XX ст.: в ряді університетів дозволялося відкрити Вищі жіночі курси. При таких курсах відкривались медичні відділення.
В Україні підготовка жінок-лікарів стала здійснюватись на медичних відділеннях Вищих жіночих курсів: у Києві (1907), Одесі (1910), Катеринославі (Дніпропетровськ) (1916), а також у Харківському жіночому медичному інституті (1910). Обмежена кількість жінок допускалась до навчання на медичному факультеті Львівського університету.
Таким чином, при Вищих жіночих курсах у Києві з ініціативи професорів медичного факультету В.В.Високовича, К.Г.Трітшеля, С.П.Томашевського, М.О.Оболонського, В.КЛіндемана, О.А.Садовеня, П.І.Морозова та інших у 1907 р. відкрилось медичне відділення з університетською програмою. За положенням, воно ніякими правами, встановленими для державних навчальних закладів, не користувалось і повинно було обладнати всі навчально-допоміжні установи на власні кошти, які збирались у вигляді пожертвувань і оплати за навчання. На них збудовано анатомічний театр (вул. Мечникова, 5), обладнані навчальні приміщення.
У вересні 1907 р. 295 курсисток медичного відділення приступили до занять. Професорсько-викладацький склад формувався зі спеціалістів медичного факультету університету.
У 1909 р. керівництво курсів клопоталося про перетворення відділення у самостійний вищий навчальний заклад. Таке рішення було прийнято лише у 1916 р. Викладання у Жіночому медичному інституті продовжували здійснювати професори і приват-доценти медичного факультету університету.
Очолювала курси, а потім інститут педагогічна рада під головуванням професора С.П.Томашевського, а з 1916 р. - професора П.І.Морозова.
За роки існування Жіночий медичний інститут підготував декілька випусків висококваліфікованих лікарів, що зробили значний внесок в охорону здоров'я. Перший випуск відбувся у 1912 р., дипломи лікарів одержали 69 студенток.
На початку 20-х років XX ст. жіночі медичні курси та інститути були об'єднані з медичними факультетами університетів, що поклало початок спільному навчанню у майбутніх самостійних інститутах.
У квітні 1920 р. в Києві організується Інститут охорони здоров'я (наказ відділу вищої школи Київської губнаросвіти № 56 від 19 березня 1920 р.), що об'єднав медичний факультет університету св. Володимира, Жіночий медичний інститут і медичний факультет Українського державного університету (створений у 1917 р.). Державний зуболікарський інститут, створений 1919р., існував як самостійний заклад до жовтня 1920 р., коли був включений до складу Інституту охорони здоров'я як окремий одонтологічний факультет.
У грудні 1920 р. Інститут охорони здоров'я, відповідно до рішення II Всеукраїнського з'їзду по народній освіті про реорганізацію всіх вищих навчальних закладів в академії, було перейменовано в Київську державну медичну академію, яка мала у своєму складі два факультети - медичний та одонтологічний.
У грудні. 1921 р. Київську державну медичну академію, відповідно до нового положення про вузи, перейменовано в Київський медичний інститут.
В умовах складного економічного становища, розрухи й голоду, масових епідемій надавалось виключне значення підготовці лікарів. Студентів-медиків прирівняли до курсантів військово-політичних навчальних закладів.
Період становлення інституту був складним і важким. Як зазначалося у звітах кафедр, особливо важким став 1920-1921 навчальний рік. Лабораторії та клініки не мали тепла взимку, матеріальне забезпечення було незадовільним. Усе це заважало нормальному веденню навчального процесу, продуктивність навчання студентів була низькою.
У першій половині 20-х років на всіх кафедрах були організовані дві лектури - російська та українська. Потім вони були об'єднані й заняття проводилися на одній із двох мов, залежно від бажання студентів та можливостей кафедри.
Керівництво інститутом охорони здоров'я спочатку здійснювалось правлінням під головуванням професора Є.Г.Черняхівського і радою, очолюваною професорами І.Т.Титовим (голова) і О.В.Корчак-Чепурківським (заступник).
У липні 1921 р. для керівництва Державною медичною академією створили бюро в складі ректора професора Є.Г.Черняхівського, деканів: медичного факультету О.В.Корчака-Чепурківського, одонтологічного - К.П.Тарасова і секретаря - професора П.О.Кучеренка.
У жовтні 1924 р. в інституті створено робітфак ("рабфак"). Протягом двох, а потім трьох років слухачів робітфаку готували до вступу в інститут. Навчання на робітфаці дозволяло слухачам заповнити прогалини у своїй освіті й вступити до інституту.
Робітфак зростав, у 1930-1931 рр. у його складі були денне і вечірнє відділення, а з 1932 р. - периферійні відділення.
На 1 червня 1935 р. на робітфаці навчалося 467 чоловік (на денному - 261, на вечірньому - 206). Соціальний склад їх був такий: робітників - 175, колгоспників - 225, службовців - 68. За національним складом: українців - 327 (70%), росіян - 22 (5%), євреїв - 101 (22%), інших національностей - 17 (3%). Жінок було 311, чоловіків - 156.
Продовжували працювати засновані ще в 1920 р. підготовчі курси. У 1934 р. на цих курсах, які функціонували, окрім Києва, у Чернігові та Жмеринці, навчалося 367 чоловік (5 груп - із відривом від виробництва, 7 - без відриву). Чимало випускників робітфаку стали потім відомими лікарями та вченими.
Перший випуск спеціалістів, які закінчили інститут у радянський час, відбувся в 1925 р. Дипломи одержали 693 лікарі.
У ході реформи вищої медичної освіти особлива увага приділялася спеціалізації лікарів. Уже у 1921 р. на Всеукраїнській конференції з медичної освіти запропонували ввести спеціалізацію. Було висунуто гасло: "Готувати не енциклопедистів, а спеціалістів". Після обговорення цього питання в 1923-1925 рр. було прийнято рішення ввести на старших курсах нахили: по лікувальній групі - терапевтичний і хірургічний, по профілактичній групі - санітарно-профілактичний і охорони материнства та дитинства.
Спеціалізація сприяла значному поліпшенню підготовки лікарів. Розроблені відповідні навчальні плани та програми, вжиті заходи з покращання системи комплектування викладацьких кадрів. У 1923 р. в навчальному плані було передбачено введення переліку нових дисциплін. У ці роки створюються кафедри: отоларингології (1921), туберкульозу (1922), ортопедії й травматології (1923), соціальної гігієни (1923), професійної гігієни (1923) та ін. У 1923 р. упроваджується викладання соціально-економічних дисциплін.
З 1923 р. в інституті введена обов'язкова літня виробнича практика на весь період навчання студентів. По закінченні курсу навчання для кращого засвоєння одержаних знань і закріплення професійних навичок уводився річний стаж, під час якого студент виконував дипломну роботу, яка подавалася до захисту. Цей рік не вважався шостим роком навчання, а розглядався як перший ступінь практичної лікарської діяльності.
Інститут зазнав у ці роки великих труднощів з приміщеннями та клінічними базами. Рішенням СНК УРСР від 9 березня 1925 р. "Про використання медико-санітарних установ для навчальних цілей" медичні вузи одержали право використовувати в навчальних цілях медико-санітарні установи Народного комісаріату охорони здоров'я УРСР, а також створювати власні й використовувати їх для обслуговування населення.
У становленні вищої медичної школи в Києві велику роль відіграли видатні вчені, які раніше викладали на медичному факультеті університету. В ці роки в інституті працювали П.О.Кучеренко, О.П.Кримов, Ф.Г.Яновський, М.Д.Стражеско, М.М.Губергріц, Г.Ф.Писемський, М.М.Волкович, О.В.Корчак-Чепурківський, В.Ю.Чаговець, М.П.Нещадименко та ін.
Видатними працями вчених інституту в 20-х роках стали перший вітчизняний підручник "Туберкульоз легень" Ф.Г.Яновського, монографії "Основи фізичної діагностики захворювань черевної порожнини" М.Д.Стражеска, "Захворювання маткових труб" Г.Ф.Писемського, "Ураження кісток та суглобів" М.М.Волковича.
Науковим органом Київського медичного інституту став журнал "Українські медичні вісті" (1925), на сторінках якого друкувалися наукові статті вчених інституту.
У 1930 р. в інституті засновані лікувально-профілактичний, санітарно-профілактичний факультети і факультет охорони материнства та дитинства, який у 1934 р. перейменували в педіатричний.
Постановою СНК УРСР від 27 травня 1930 р. медичні інститути передані з підпорядкування Наркомосвіти до Народного комісаріату охорони здоров'я, що сприяло укріпленню зв'язку викладання з потребами охорони здоров'я.
З 1930 р. в інституті друкувалася газета "Червоний медик" (у 1936 р. вона перейменована в "Медичні кадри").З 1931 до 1934 рр. при інституті працював філіал Всеукраїнського інституту заочного навчання, на якому навчалися 1180 студентів.
Відповідно до постанови ЦВК СРСР від 19 вересня 1932 р. "Про навчальні програми і режим у вищій школі і технікумі" у вузах затверджувалися стабільні навчальні плани, що передбачали максимальне оволодіння студентами теоретичними й практичними навичками.
Уже в 1933-1934 навчальному році в інституті введено новий навчальний план. Строк навчання збільшено до 5 років. Навчання стає все більш доцільним і поглибленим. На початку 30-х років велика увага приділялася покращанню викладання фізико-хімічних та біологічних дисциплін, зближення їх із загально-медичними й спеціальними курсами.
Трагічні обставини 30-х років відбилися і на колективі Київського інституту. Голод зими та весни 1933 р. став гірким лихом і для студентів-медиків. Якщо в січні 1933 р. в інституті навчався 1951 студент, то на 1 квітня 1933-1934 рр. - 1336, а на початку 1933-1934 навчального року в КМІ нараховувалося 1795 студентів, а на 1 січня 1934 р. - 1632.
Постанова ЦВК УРСР "Про підготовку лікарів" від 3 вересня 1934 р. і рішення ЦК ВКП(б) і СНК СРСР від 23 червня 1936 р. "Про роботу вищих навчальних закладів і про керівництво вищою школою" сприяло покращанню підготовки висококваліфікованих спеціалістів-медиків. Збільшилось число бажаючих вступити до вузу, встановилася єдина для всіх медичних інститутів структура факультетів, уведені державні іспити для випускників і екзаменаційна система.
Поліпшилося забезпечення студентів посібниками. Самостійна робота стала основною в системі підготовки спеціалістів. Удосконалювалася система підготовки науково-педагогічних кадрів. На початку війни в інституті навчалося близько 200 аспірантів.
Велику допомогу інституту надавали Академія наук УРСР, а також її президенти - академіки Д.К.Заболотний і О.О.Богомолець, учні яких очолили ряд кафедр інституту. О.О.Богомолець приділяв велику увагу підготовці спеціалістів у КМІ, неодноразово очолював державну екзаменаційну комісію.
Держава виділяла все більше коштів для розвитку Київського медичного інституту. За 10 років бюджет інституту майже подвоївся. Перебудовувалися старі корпуси. У 1934 р. побудовано студентський гуртожиток по вул. Копиленка, 4.
Таким чином, 20-30-і роки стали для Київського медичного інституту періодом становлення і змін у системі навчання.
У 1936 р. засновано 2-й Київський медичний інститут, який проіснував до 1941 р.
У вересні 1941 р. мали відзначати 100-річний ювілей інституту. Був створений Ювілейний комітет, до якого увійшли представники медичної науки й громадськості республіки. Але всі плани перекреслила війна.
У роки Великої Вітчизняної війни колектив Київського медичного інституту сумлінно виконував свій патріотичний обов'язок. Уже 22 червня 1941 р. у клініки інституту почали надходити поранені, постраждалі при бомбардуванні міста. Багато викладачів та студентів подали заяви з проханням відправити їх в армію.
В інституті у цей час проходила екзаменаційна сесія. Випускники відразу вступали до лав Радянської Армії. Студентів 4-го курсу, які проходили виробничу практику на заході України, відкликано. Вони достроково отримали дипломи лікарів. Більшість їх також пішли на фронт. У перші дні війни мобілізовано понад 1000 студентів, близько 150 викладачів і 300 службовців КМІ. До армії потрапило 50% професорсько-викладацького складу. Чимало з них стали керівниками медичної служби фронтів, армій, були провідними спеціалістами фронтових госпіталів.
У роки Великої Вітчизняної війни в діючій армії працювали понад 5000 вихованців Київського медичного інституту.
Надавала медичну допомогу пораненим медико-санітарна рота Ленінського району під керівництвом студентки Г.Андреєнко. Студентка Галина Зуєва загинула в бою у 1941 р. Смертю хоробрих загинули і студентки-партизанки Поліна Кравченко й Таїсія Олехнович.
Студенти і співробітники інституту активно брали участь у будівництві оборонних споруд під Києвом. 29 червня 1200 студентів і співробітників інституту виїхали до місця роботи. Через 2 дні число працюючих збільшилося до 2000. Вони працювали до 11 липня, коли основні фортифікаційні роботи було закінчено і почалися бої на рубежі київської оборони. Чимало з них згодом були нагороджені медаллю "За оборону Києва".
У цей час клініки інституту повністю перейшли на обслуговування поранених. Професори, доценти й асистенти-клініцисти були прикріплені до госпіталів. Фельдшерами, медсестрами та санітарами працювали студенти.
Багато вихованців інституту були у партизанських загонах. Студентка педіатричного факультету Зінаїда Почтар організувала партизанськугрупу студентів-медиків. Викладач інституту Є.Ф.Шамрай був секретарем підпільного Бородянського райкому партії і комісаром партизанського загону. Вихованець КМІ Т.Г.Гнедиш керував медичною службою в партизанському загоні Героя Радянського Союзу О.Ф.Федорова. Вихованець інституту лікар І.І.Соснін лікував партизанів Житомирщини, а його дочка Ніна очолювала підпільну організацію. Вони героїчно загинули. І.І.Соснін посмертно нагороджений орденом Вітчизняної війни 1 ступеня, а Ніна Сосніна - удостоєна звання Героя Радянського Союзу. На Житомирщині вів підпільну роботу вихованець КМІ лікар Степан Гринюк, закатований гестапівцями. Вихованка КМІ Л.А.Смик воювала за визволення Чехословаччини в партизанському загоні імені Яна Гуса. Вона посмертно нагороджена урядом Чехословаччини орденом "Руда Гвезда".
Учасником партизанського руху був професор П.М.Буйко, якому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Тепер ім'я П.М.Буйка носять Київський науково-дослідний інститут педіатрії, акушерства та гінекології й аудиторія № 1 морфологічного корпусу медичного університету.
Чимало співробітників, студентів і викладачів Київського медичного інституту різних років - воїни і партизани - віддали своє життя в боях за визволення Батьківщини. На території інституту на їх пам'ять збудовано монумент.
В середині липня 1941 р. почалася евакуація інститутів до Харкова. До 21 липня частина студентів, в основному 2-го та 3-го курсів прибула до Харкова. А 23 липня 1941 р. було об'єднано 1-й і 2-й Київські медичні інститути. Директором об'єднаного медичного інституту затверджено Л.І.Медведя.
До середини серпня в Харкові навчалося до 1200 студентів Київського, а також Вінницького, Дніпропетровського, Одеського та інших медичних інститутів України, а виховний склад поповнився працівниками медичних наукових установ Харкова. 315 серпня почалися заняття. Але незабаром небезпека окупації нависла і над Харковом.
21 вересня почалася евакуація інституту до Челябінська. 15 жовтня 1941 р. 242 студенти інституту розпочали заняття. В інституті працював єдиний факультет, готуючи лікарів для фронту. Навчальний план було переглянуто згідно з вимогами воєнного часу. Термін підготовки лікаря скорочено до 3,5 років. Умови праці були дуже складними. Викладачі працювали більш ніж 12 годин на добу. Не було достатньо медикаментів, обладнання, навчальних приміщень. Але студенти навчались і працювали з ентузіазмом. Чергували в лікарнях та госпіталях, будували гуртожитки, брали активну участь у сільськогосподарських роботах.Випускники 1942 р. майже всі пішли на фронт, а ті, що отримали диплом лікаря в 1943 р. направлялися на роботу до звільнених районів України.
Учені Київського медінституту в Челябінську продовжували свої наукові дослідження. Особлива увага приділялась проблемам лікування травм і поранень. Розроблено заходи профілактики й лікування невідомого до цього часу захворювання - геморагічної набрякової еритеми гомілковостопного суглоба. Дослідження в галузі нейрохірургії здійснювали професори Б.Н.Маньковський та Б.М.Городинський. За редакцією професора Є.І.Чайки вийшов у світ збірник статей, присвячений лікуванню бруцельозу.
Спеціалістами з гігієни праці було проведено обстеження умов праці на промислових підприємствах Південного Уралу та розроблено комплекс оздоровчих заходів. З ініціативи київських медиків уперше виданий збірник з історії охорони здоров'я Челябінської області за 150 років.
Після повернення інституту до Києва на його базі створено перший на Південному Уралі Челябінський медичний інститут. Кияни забезпечили челябінців обладнанням, бібліотечним фондом (41 000 книг), лабораторіями, клінічними базами, а також досвідченими професорами та викладачами.
6 листопада 1943 р. війська 1-го Українського фронту звільнили Київ. Наступного дня студенти і викладачі КМІ зустрілись із заступником наркома охорони здоров'я України І.П.Алексєєнком і провели першу реєстрацію студентів і співробітників, облік майна. У ці ж дні почала працювати Надзвичайна державна комісія з розслідування злодіянь німецько-фашистських загарбників. Експертами до цього були залучені співробітники інституту.
У середині листопада 1943 р. з Челябінська до Києва прибула ініціативна група, очолювана Л.І.Медведем. Почалося відновлення інституту. 23 листопада 1943 р. відбулося перше засідання вченої ради, на якому обговорювався план першочергових заходів. Фактично інститут був розграбований і зруйнований. Згорів будинок Київського університету, де розмішувалися до війни 14 теоретичних кафедр, лабораторії і кабінети медінституту. Розграбовано найцінніше устаткування, апаратура, наочні приладдя, наукова й навчальна література. Спалено бібліотеку, зруйновано більшість клінік, два гуртожитки.
Уцілілі будинки інституту і клінічних баз перебували у незадовільному стані. Не працювало опалення, електромережа, водопровід, каналізація. Основна клінічна база була виведена з ладу. З її численних корпусів функціонував лише один на 120 ліжок. Не вистачало продовольства, ліків, білизни, посуду, реактивів, стільців, столів, підручників, навчальних посібників.За 20 днів були доведені до належного стану анатомічний і два теоретичних корпуси по вул. Пушкінській, 22 і вул. Чкалова, 65, адміністративний корпус на бульварі Шевченка, 13, кілька корпусів центральної лікарні.
Медичний інститут першим серед київських вузів 13 грудня 1943 р. відновив навчання. На лекціях був присутній 491 студент. Лекції і практичні заняття проводили 23 професори, 26 доцентів, 48 асистентів.
Наприкінці грудня 1943 р. проведено набір абітурієнтів на перші курси лікувального, педіатричного, санітарно-гігієнічного й стоматологічного факультетів. На 1 січня 1944 р. в інституті навчалося 822 студенти.
Основний контингент студентів і викладачів повернувся з Челябінська в липні-серпні 1944р.
У серпні 1944 р. проведено набір студентів на 1-й курс і організовані шестимісячні підготовчі курси, на яких навчалося 200 чоловік, переважно інваліди й учасники Великої Вітчизняної війни. У вересні-жовтні до занять стали 3302 студенти, із них 90 % - жінки.
У 1944-1945 навчальному році інститут випустив 293, а всього за роки Великої Вітчизняної війни - 3067 лікарів.
Чимало студентів, підготовлених у КМІ у воєнні роки, стали чудовими лікарями, великими вченими, видатними організаторами охорони здоров'я. Не переривалася і наукова діяльність учених. Серед робіт цього періоду "Проблеми раневої інфекції і раневого сепсису" М.Д.Стражеска, "Стимуляція організму АЦС при раненій інфекції" І.М.Іщенка, "Про класифікацію лімфатичних залоз черевної порожнини" М.С.Спірова, монографії і підручники О.Ю.Лур'є, "Основи токсикології" і "Посібник для лікарів по фармакології" 0.1.Черкеса та ін. У 1944/1945 навчальному році в КМІ захищені 4 докторські й 12 кандидатських дисертацій.
Співробітники й студенти брали активну участь у патріотичних рухах. Вони зібрали близько 500 тис. крб. на будівництво літака "Київський медичний інститут".
У 1944 р. Київський медичний інститут святкував 100-літній ювілей. Він був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. 25 грудня 1944 р. у Київському театрі опери і балету імені Т.Шевченка відбулося урочисте засідання ювілейного комітету за участю громадськості, а 26 грудня
Л.1 Медвідьв приміщенні театру імені 1.Франка працювала ювілейна наукова сесія КМІ, у якій брали участь більш як 500 чоловік. Медичні інститути інших республік поздоровили своїх київських колег. Тисячі телеграм і листів надіслали із фронту випускники КМІ.
Протягом усіх воєнних років директором інституту був Л.І Медвідь - визначний організатор охорони здоров'я, згодом академік АМН СРСР. Він виявив неабиякий талант організатора, педагога, ученого.
Дійсними членами АМН СРСР у роки війни стали М.Д.Стражеско, Б.М.Маньковский, О.П.Кримов, О.М.Марзєєв, Л.В.Громашевський.
У перші повоєнні роки колектив інституту працював у складних умовах. Особливо загострилися проблеми у зв'язку з масовою демобілізацією зі збройних сил колишніх студентів і збільшенням контингенту студентів. Однак, незважаючи на всі труднощі, інститут розвивався. Стоматологічний факультет у вересні 1945 р. виділився в самостійний інститут. У 1946 р. у КМІ введено шестирічний термін навчання, переглянуті навчальні плани й програми.
У 1946 р. інституту присвоєно ім'я академіка О.О.Богомольця.
У 1945-1953 рр. директором інституту працював доцент Т.Я.Калініченко. Колективу доводилося переборювати не тільки труднощі матеріального забезпечення, але й складні обставини духовного життя країни, пов'язані з культом особи Сталіна, із монополізмом у науці, відсутністю свободи дискусій і творчості. Установлення диктату в біологічних науках відбилось на викладанні в медичних вузах.Незважаючи на всі труднощі, Київський медичний інститут продовжував удосконалювати педагогічну та клінічну роботу, підвищувати кваліфікацію кадрів. У післявоєнні роки професорсько-викладацький склад інституту поповнили видатні вчені й фахівці: О.І.Черкес, О.М.Марзєєв, Л.В.Громашевський, Г.В.Фольборт, В.М.Іванов, В.П.Ко-місаренко, М.М.Сиротинін, М.І.Зазибін, О.М.Хохол, Г.Х.Шахбазян, М.С.Бакшеєв та ін.
Відповідно до наказу МЗ УРСР "Про поліпшення підготовки професорсько-викладацького складу і наукових кадрів" (1946) інституту було необхідно до 1950-1951 рр. укомплектувати всі асистентські посади кандидатами наук. Наказ прискорив проведення досліджень дисертаційного рівня, в результаті чого за 10 років (1946-1957) викладачі інституту захистили 250 докторських і кандидатських дисертацій.
У 1947 р. в інституті створене підготовче відділення. Заняття проводилися стаціонарно. Усі слухачі одержували стипендію, при необхідності - гуртожиток.
У 1953 р. директором інституту призначено доцента І.П.Алексєєнко. На цей час в інституті завершилися відновлювальні роботи, розширилися навчальні та клінічні бази, зріс науковий потенціал. У 1954 р. завершене будівництво морфологічного корпусу, в якому розмістилися теоретичні кафедри, музеї, бібліотека.
З 1957 р. інститут проводить підготовку фахівців медиків для зарубіжних країн, а також стажерів і лікарів-інтернів, клінічних ординаторів із зарубіжних країн.
У 1959 р. ректором інституту став відомий хірург член-кореспондент НАН і АМН України, заслужений діяч науки, лауреат Державної премії професор В.Д.Братусь. В наступні роки інститут очолювали заслужений працівник вищої школи, лауреат Державної премії, професор В.І.Мілько (1966-1970) і член-кореспондент НАН України, заслужений діяч науки, лауреат Державної премії С.С.Лаврик (1970-1984).
З 1984 р. ректором став видатний учений-гігієніст академік Є.Г.Гончарук - завідувач кафедри комунальної гігієни та екології людини, доктор медичних наук, професор, дійсний член Національної Академії наук України, Академії Медичних наук України, Академії Педагогічних наук України, академік Російської Академії Медичних наук, академік міжнародної Академії вищої школи, академік Академії Природничих наук загальноросійського об'єднання вчених, почесний академік Польської Академії медицини, повноправний член Міжнародної академії медицини Альберта Швейцера, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України.
З 1963 р. на чотирьох факультетах - лікувальному, педіатричному, стоматологічному і санітарно-гігієнічному - вчилося понад 4 тис. студентів, з 1968 р. - понад 5 тис., з 1994 р. - в інституті навчалося більш як 6 тис. студентів щорічно, а з 1999 р. - понад 7 тис. студентів.
Зростав і вдосконалювався професорсько-викладацький склад інституту. До 125-річчя КМІ в ньому працювали понад 500 викладачів, у тому числі 5 дійсних членів і членів-кореспондентів АМН СРСР і АН УРСР, 13 заслужених діячів науки.
Організатором навчального процесу завжди був проректор із навчально-методичної роботи. На цій посаді в післявоєнні роки працювали професори: Є.І.Чайка, М.І.Зазибін, І.П.Каллістов, О.П.Кисельова, О.С.Сокол, К.С.Кабак, В.Г.Передерій, В.П.Широбоков.
На початку 70-х років ректоратом і навчальною частиною інституту були переглянуті програми проведення виробничої практики студентів, складені переліки практичних навичок, які повинні опанувати студенти. У 1973/1974 навчальному році студенти проходили практику на 137 базах - у 80 лікарнях загального профілю і 14 дитячих лікарнях, 26 СЕС, 17 стоматологічних поліклініках Києва, Чернігівської й Черкаської областей. У 1974 р. здійснено обмін студентами для проходження виробничої практики з Московським, Ленінградським, Ризьким медичними інститутами, а також з вузами Болгарії, Угорщини, Польщі, НДР.
У 1971 р. при кафедрі соціальної гігієни та організації охорони здоров'я створені курси підвищення кваліфікації головних лікарів центральних районних лікарень і їхніх заступників, що стали основою кафедри соціальної гігієни № 2.
У діяльності інституту важливе значення мають фундаментальні наукові дослідження. Якість наукової праці перебуває під постійним контролем ректорату і вченої ради інституту, її організацією займається проректор із наукової роботи. На цій відповідальній посаді в післявоєнні роки працювали відомі вчені професори Б.М.Маньковський, М.І.Путілін, А.І.Позмогов, О.С.Сокол, К.С.Кабак, В.М.Сидельников, В.Г.Коляденко. У 1978 р. створена патентно-ліцензійна служба, яка допомагає вченим і винахідникам закладу.
Наукова робота проводилася за такими напрямками: серцево-судинна патологія, проблеми гастроентерології, порушення імунологічного статусу організму при захворюваннях дихальної системи і травного апарату в дітей і методи його корекції, основні стоматологічні захворювання, охорона зовнішнього середовища. Розширилася участь кафедр у виконанні комплексних програм, зросли масштаби госпрозрахункових досліджень. За допомогою створеної ученими вузу кріогенної установки "Кріоелектроніка-1" розроблено методи лікування ряду стоматологічних захворювань; встановлені антидотні властивості препарату "УНИИБ" при отруєнні солями уранілу; наукові розробки гігієністів стали основою для створення єдиних всесоюзних правил з гігієни праці при переробці полімерних матеріалів; вперше в СРСР за пропозиціями вчених КМ1 були затверджені санітарні нормативи багатокомпонентних сумішей за провідним компонентом; співробітниками кафедри оперативної хірургії і топографічної анатомії експериментальне обгрунтовані ефективні способи хірургічного лікування важких захворювань кишечнику, розроблені й впроваджені в практику нові види анастомозів; біохіміки запропонували застосовувати синтетичний токоферол (вітамін Е) для профілактики гіпоксії при лікуванні серцево-судинних захворювань; на кафедрі мікробіології розроблено принципово нове живильне середовище; викладачі кафедри біології разом із ученими ряду НДІ встановили ступінь надійності існуючих заходів захисту персоналу ліній електропередач в умовах дії електромагнітного поля промислової частоти і розробили рекомендації з подальшого удосконалення заходів захисту і запобігання його негативного впливу на організм людини.
У 1965 р. на базі інституту організовано музей історії медицини (тепер - Національний музей медицини України). Цьому сприяла багатолітня науково-дослідна робота по збиранню та вивченню історичних джерел, фондів державних архівів, музеїв і наукових бібліотек. Засновник музею і його директор - доктор медичних наук, заслужений діяч науки і техніки України, професор О.А.Грандо.
Робота по створенню музею і використанню його з метою широкої пропаганди досягнень вітчизняної медичної науки відзначена Державною премією України в галузі науки і техніки за 1983 р. У 1986 р. музей став членом Європейської асоціації музеїв історії медичних наук, у Парижі створена самостійна експозиція історії НМУ.
Університет береже свої найкращі традиції. Чимало його вихованців складають славу науки та культури. З аудиторій Київського медичного прийшли у велику літературу лікарі Михайло Булгаков, Павло Бейлін, Віталій Коротич, Юрій Щербак та ін.
До послуг студентів університету бібліотека з фондом навчальної, наукової, спеціальної та довідникової літератури, що перевищує 750 тис. томів, локальна комп'ютерна мережа з виходом на "Інтернет", спортивний комплекс, база відпочинку, клуб із самодіяльними творчими колективами, університетська світлиця, де проводяться вечори-зустрічі з провідними майстрами мистецтв, видатними особистостями.
У 1991 р. Київському медичному інституту надано статус Головного серед вищих медичних закладів освіти України ІІІ-ІУ рівнів акредитації.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 377 від 28.07.1992 р. Київський медичний інститут реорганізований в Український державний медичний університет імені О.О.Богомольця (УДМУ).
Указом Президента України № 1063/95 від 17.11.1995 р. Український державний медичний університет реорганізований у Національний медичний університет імені О.О.Богомольця (НМУ).
У 1992 р. у зв'язку з реформою вищої медичної освіти в Україні були ліквідовані профільні.факультети (лікувальний, педіатричний, медико-профілактичний) і започаткована підготовка лікарів загального профілю на єдиному медичному факультеті за спеціальністю "лікувальна справа".
Протягом 1995-2001 рр. у НМУ створені нові факультети:
медичний факультет Чернігівського філіалу УДМУ (наказ ректора №42 від 31.03.95);
факультет підготовки лікарів для Збройних Сил України (наказ ректора № 50 від 12.05.97);
фармацевтичний факультет (наказ ректора № 125 від 19.05.98);
медико-психологічний факультет (наказ ректора № 99 від 18.04.01).
Робота по створенню нових факультетів буде продовжуватись і надалі. Планується відкрити факультети підготовки медичних сестер із вищою медичною освітою, підготовки науково-педагогічних кадрів, лікарів-інженерів, медичних менеджерів.
У Національному медичному університеті активно діє факультет підвищення кваліфікації викладачів, на якому щорічно вдосконалюють педагогічну майстерність понад 2000 викладачів вищих медичних закладів освіти України ІІІ-ІУ та І-ІІ рівнів акредитації, а також працівників НМУ.
У структурі університету плідно працює Український медичний ліцей. У Національному медичному університеті навчається більше 7 тис. студентів за спеціальностями "лікувальна справа", "педіатрія", "медико-профілактична справа", "стоматологія", "фармація". Із січня 2001 р. розпочато заочну підготовку фармацевтів. Улітку 2001 р. відбувся перший прийом на медико-психологічний факультет за спеціальністю "медична психологія".
В університеті 77 кафедр, 45 із яких є опорними. З урахуванням сучасних досягнень науки і практики в університеті протягом останніх років створені кафедри клінічної імунології і алергології з курсом дитячої імунології, госпітальної хірургії з курсом грудної та судинної хірургії, реабілітаційної медицини, поліклінічної підготовки та сімейної медицини, медичної інформатики та комп'ютерних технологій. Міністерство освіти і науки України доручило університету очолити роботу з розробки Державних Стандартів вищої медичної освіти. Колективи кафедр активно створюють нові навчальні програми, підручники й посібники. Тільки за останні 5 років видано 76 підручників і 173 посібники. При університеті плідно функціонує Фахова Рада з "Медицини" та "Фармації", Центр тестування МОЗ України.
Професорсько-викладацький склад університету налічує понад 1000 чоловік, серед яких 44 члени та члени-кореспонденти Національної, галузевих і громадських академій наук, 37 членів зарубіжних академій та організацій, 38 заслужених діячів науки, науки та техніки, вищої школи, народної освіти, винахідників, 55 лауреатів Державних та іменних премій.
За останні 5 років співробітниками університету захищено 34 докторські та 214 кандидатських дисертацій, отримано 324 патенти на винаходи, одержано 10 Державних премій та 10 іменних премій України. 17 фахівців НМУ удостоєні звання "Заслужений діяч науки і техніки України". Академік О.Ф.Возіанов за видатні наукові досягнення удостоєний звання Героя України.
Слід зазначити, що авторитет Національного медичного університету значно виріс як в Україні, так і у світі. Не випадково, Нобелівський комітет офіційно звернувся до керівництва університету представляти вчених на здобуття Нобелівської премії.
Останнє десятиліття, як і раніше, університет приділяє значну увагу всім основним складовим діяльності: педагогічній, лікувальній, виховній і, звичайно ж, науково-дослідній роботі. Адже науковий потенціал університету є потужним і відповідає високому академічному рівню.
Рубіж тисячоліть відзначається революційним проривом світової медичної науки як фундаментальної, так і прикладної. Широкі перспективи відкриває перед людством відкриття генома людини. Значних успіхів досягнуто в трансплантології, реконструктивній хірургії, телехірургії з використанням роботів. Створені нові технології отримання ліків, коли шляхом маніпуляцій з генами курей у курячих яйцях накопичуються запрограмовані ліки, створена вакцина проти гіпертонічної хвороби.
Слід зазначити, що здобутки вчених університету є вагомим внеском до скарбниці світової медичної науки завдяки застосуванню наукових технологій, розробці та впровадженню нових методів діагностики та лікування, які використовуються на багатьох кафедрах НМУ.
Для підтримки науково-технічного рівня наукових досліджень, діагностики та лікування хвороб університет виділяє кошти для закупівлі відповідного обладнання. Були придбані, наприклад, апарат "Пульмавет", ультразвукові діагностичні установки, мультимедійна система, кліматична камера, аудіометр, лабораторія полімеразної ланцюгової реакції, ендоскопи тощо.
Унікальні дослідження проведені на кафедрі урології, де впроваджено новий метод фотодинамічної діагностики, малоінвазивні лазерні методи лікування урологічних захворювань. Лазерні методи лікування урологічної патології застосовуються на кафедрі вперше в Україні
На базі кафедр гігієнічного профілю створено гігієнічний науковий Центр нормування пестицидів та інших речовин хімічного походження за допомогою сучасних технологій. Центр проводить дослідження щодо вивчення механізмів і особливостей поєднаної дії іонізуючого випромінювання, пестицидів, нітратів, свинцю та кадмію на живий організм, що призводить до змін перекисного окислення ліпідів, які за допомогою хемілюмінесцентного методу виявляються на перших етапах розвитку патології. Створена оціночна шкала виявлення вільних радикалів у біосередовищах організму, вміст яких залежить від інтенсивності іонізуючого випромінювання. Тобто створено метод діагностики ранніх змін в організмі, доведена можливість корекції порушень перекисного окислення за допомогою нових антиоксидантних препаратів.
На кафедрі факультетської хірургії № 1 спільно з Інститутом електрозварювання НАН України вперше у світі розроблена методика хірургічного
електрозварювання тканин і органів - жовчного міхура, шлунка, кишечника, фаллопієвих труб та ін. Тут розробляються та впроваджуються інші унікальні хірургічні методи лікування органів шлунково-кишкового тракту. На теперішній час, коли докорінно змінюється методологія науки внаслідок упровадження новітніх технологій і проведення досліджень на молекулярно-біологічному та генетичному рівнях, на кафедрі мікробіології та вірусології створена генетична лабораторія і розпочата робота з молекулярно-генетичної діагностики інфекцій. Лабораторія набуває статусу спільної лабораторії з НАН України. На кафедрі продовжуються роботи по створенню сучасних діагностичних препаратів на основі моно-клональних антитіл.
Ефективно використовується в університеті клітинна терапія, яка впроваджена лише в декількох високорозвинених країнах.
Учені університету в особі професора А.П.Лазара взяли участь у створенні вітчизняного емісійного комп'ютерного томографа.
Науковцями НМУ винайдено понад 20 нових фармакологічних засобів. Слід відзначити досягнення кафедри соціальної медицини та охорони здоров'я, яка бере участь у міжнародних проектах по вивченню здоров'я жінок і дітей. Спільно з Інститутом педіатрії, акушерства та гінекології проводяться дослідження за проектом "Сім'я і діти України" - частини проекту "Європейське тривале дослідження вагітності і дитинства". У 1997-1999 рр. кафедра також брала участь у виконанні медико-еко-логічної програми проекту Кучма-Гор. Кафедра працює над можливістю акредитації Європейською асоціацією шкіл охорони здоров'я медичних навчальних програм України.
Науково-дослідний лабораторний центр (НДЛЦ) проводить дослідження за різними напрямками, серед них особливе значення має космічна біомедицина.
Низка кафедр університету співпрацює із зарубіжними країнами, із різними інститутами Національної академії наук України, Академії медичних наук України.
Нові наукові розробки НМУ щодо профілактики, діагностики та лікування впроваджуються в медичних закладах України, і, в першу чергу, в базових лікарнях та в навчальний процес.
У Н МУ видається 12 наукових журналів. Учені університету є активними учасниками наукових форумів як в Україні, так і за її межами. Університет постійно бере участь у виставках "Україна сьогодні" (розділ "Охорона здоров'я), "Сучасна освіта в Україні".
Лікувально-консультативну роботу здійснюють 48 клінічних кафедр університету, які базуються у 120 відділеннях 65 лікувально-профілактичних закладів.
Загалом університет здійснює науково-дослідну роботу за такими головними науковими програмами та напрямками:
* медичні проблеми наслідків Чорнобильської катастрофи (особливості перебігу захворювань людини, вивчення комплексної дії радіонуклідів та важких металів на здоров'я людей);
* актуальні проблеми педіатрії, акушерства та гінекології (проблеми невиношування вагітності, запобігання ускладнень при пологах, здоров'я матері та дитини);
* гігієнічні проблеми навколишнього середовища, збереження здоров'я та профілактика інфекційних захворювань населення України (нормування екзогенних, хімічних речовин у ґрунті, вивчення впливу важких металів, отрутохімікатів тощо на здоров'я людини);
* розробка нових патогенетичних обґрунтованих технологій в кардіології та ревматології (ІХС, гіпертонічна хвороба, хронічний ерітематоз, ревматоїдний артрит тощо);
* діагностика, лікування та профілактика захворювань шлунково-кишкового тракту та органів гепатобіліарної системи (виразкова хвороба шлунку, жовчнокам'яна хвороба, гострий панкреатит тощо);
* питання патогенезу, діагностика та лікування парадонту, профілактика стоматологічних захворювань (захворювання парадонту, профілактика та лікування карієсу, протезування в стоматології);
* окремі медичні проблеми з інфекційних захворювань, фтизіатрії, урології, захворювання очей, шкіри, нервових хвороб тощо;
* оптимізація навчання та виховання студентів медичних навчальних закладів.
НМУ має високий науковий потенціал. В числі науково-педагогічних і наукових співробітників працює 168 докторів та 691 кандидатів наук, з них 148 професорів та 318 доцентів.
До наукової роботи залучаються студенти (близько 1000), що плідно працюють в студентських наукових гуртках, створених при кожній кафедрі. Цю талановиту студентську молодь об'єднує Студентське наукове товариство (організоване у 1881 р.), яке з 1970 року носить ім'я свого засновника О.А.Киселя. Студентське наукове товариство об'єднує талановиту молодь, допомагає знаходити обдарованих студентів, надає їм можливість отримувати навички наукового пошуку, залучає її до науково-дослідних робіт, що виконуються на кафедрах університету, приймає участь в підготовці наукового резерву.
Для виховання висококваліфікованих лікарів, провізорів, науково-педагогічних та наукових кадрів в університеті створені всі необхідні умови: кафедри та наукові підрозділи очолюють визнані в Україні та за її межами вчені, які мають значний досвід з підготовки та атестації наукових кадрів. Кафедри та Науково-дослідний лабораторний центр НМУ забезпечені обладнанням та апаратурою, що дозволяє проводити наукові дослідження на сучасному рівні.
Підготовка фахівців вищої кваліфікації проводиться через докторантуру, аспірантуру та інституцію здобувачів. На сьогодні докторантура відкрита із 14 медичних спеціальностей, аспірантура - із 38.
Основні завдання на майбутнє науковці НМУ вбачають:
у розробці наукових основ боротьби з найбільш поширеними захворюваннями, нових перспективних медичних технологій, нових схем організації медичної допомоги та управління охороною здоров'я;
в отриманні нових та поглибленні існуючих знань щодо здорового та хворого організму людини, його адаптації до умов навколишнього середовища.
Національний медичний університет імені О.О.Богомольця визнано кращим вищим медичним закладом освіти України, про що свідчить сертифікат Міжнародної Кадрової Академії ЮНЕСКО.
За внесок у розвиток медичної освіти та науки в Україні університет у березні 2000 р. нагороджено Дипломом Міжнародного відкритого рейтингу популярності "Золота Фортуна", у грудні 2000 р. - Грамотою цього конкурсу за перемогу у півфіналі; у червні 2001 р. - визнано кращим серед вищих медичних закладів освіти України і нагороджено золотою статуеткою "Софії Київської".
Багаторічна історія НМУ - це, насамперед, всі його видатні науково-педагогічні медичні школи, які відомі далеко за межами України. Серед таких шкіл слід назвати: терапевтичну (В.П.Образцов, Ф.Г.Янов-ський, М.Д.Стражеско, М.М.Губергріц, В.М.Іванов, А.П.Пелещук), хірургічну (В.О.Караваєв, М.М.Волкович, О.П.Кримов, І.А.Курилін, І.М.Іщенко, В.М.Архангельський, Г.М.Матяшин, В.Д.Братусь), педіатричну (О.І.Хохол, П.М.Гудзенко, В.М.Сидельніков, П.С.Мощич, А.О.Анд-рущук), урологічну (А.А.Чайка, О.Ф.Возіанов), акушерсько-гінекологічну (О.Ю.Лур'є, М.С.Бакшеєв, Г.К.Степанківська), дерматологічну (М.І.Стуковенков, С.П.Томашевський, П.В.Нікольський, І.І.Потоцький,
В.Г.Коляденко), психіатричну (І.О.Сікорський, Я.П.Фрумкін, ГЛ.Ворон-ков), стоматологічну (К.П.Тарасов, А.І.Бетельман, С.М.Вайсблат, Ю.Й.Бернадський, М.Ф.Данилевський, В.П.Неспрядько), гігієнічну (Л.В.Громашевський, О.М.Марзеєв, П.І.Бараннік, І.П.Барченко, РД.Га-бович, Л.І.Медвідь, С.С.Познанський, І.М.Трахтенберг, Є.Г.Гончарук), морфологічну (В.О.Бец, М.А.Тихомиров, Ф.А.Стефаніс, М.С.Спіров, О.І.Свиридов, М.І.Зазибін, К.І.Кульчицький, К.С.Кабак, 1.1.Бобрик), фізіологічну (В.Ю.Чаговець, Д.С.Воронцов, Г.В.Фольборт, М.І.Путілін, В.В.Фролькіс), патофізіологічну (В.В.Підвисоцький, Є.О.Татаринов, М.М.Сиротінін, В.П.Комісаренко, М.Н.Зайко), мікробіологічну (О.Д.Пав-ловський, М.П.Нещадименко, С.С.Дяченко, В.П.Широбоков) та ін.
У вересні 2006 р. Національний медичний університет імені О.О.Богомольця відзначатиме 165-річчя з часу заснування.